Постанова № 33241621, 28.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 року Справа № 5023/6088/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

прокуратури - Козакової І.М.,

ТОВ "Ветсинтез" - Більченко В.Е.,

Харківської міської ради - не з'яв.,

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013

у справі № 5023/6088/12 господарського суду Харківської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ветсинтез"

до Харківської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року ТОВ "Ветсинтез" звернулось з позовом до Харківської міської ради, в якому просило визнати за ним право власності на нежитлові будівлі літ. "В/1-2" загальною площею 448,3 м2 та літ. "Г/1-1" загальною площею 209,6 м2, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 2.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2013 (суддя Шатерніков М.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 (колегія суддів у складі: суддя Черленяк М.І. - головуючий, судді Ільїн О.В., Тихий П.В.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 13.02.2013, постанову апеляційного суду від 20.06.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги прокурор стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не надано належної правової оцінки положенням ст. 43 ГПК України, ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 26, 29, 30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, на думку скаржника, судові рішення прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи, зокрема, судами не встановлено додержання порядку набуття права власності на спірну будівлю у відповідності до вимог чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 30.12.2009 ТОВ "Ветсинтез" (орендар) та Харківською міською радою (орендодавець) був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення 11 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 21.02.2007 № 21/07 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,5280 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 2;

- за актом приймання-передачі земельної ділянки від 04.03.2010 земельна ділянка передана орендарю;

- строк дії договору сторони визначили у п. 8 договору до 01.01.2012, в якому також зазначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк;

- згідно з п. 3 вказаного договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "Г-2", яка належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 02.10.2007 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 22.11.2007 про виправлення описки) у справі № 29/510-07, яким визнано за ТОВ "Ветсинтез" право власності на реконструйовані нежитлові приміщення загальною площею 901,9 м2 1-го поверху №№ 1, 3-7, 7-а, 8, 8-а, 9, 9-а, 10, 11,13, 14-17, 19-21, 23-25, 27, 27-а, 28, 29, 33-41, 44-47, 49, 52, VI-VIII, XI-XVI; 2-го поверху №1, 4, 6, 7, 9-11, ХІХ-ХХІ у нежитловій будівлі літ. "Г-2", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пастера Луї, 2, літ. "Г-2";

- відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17138252 від 20.12.2007, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", власником нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 1-11, 13-17, 20-21, 23-25, 27-29, 33-41, 44-49, 52, 7-а, 8-а, 9-а, 13-а, 27-а, VI-VIII, XI, ХІІ, XVI; 2-го поверху №№ 1, 4, 6, 7, 9-11, ХІХ-ХХІ в літ. "Г-2" загальною площею 901,9 м2, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пастера Луї, 2, є позивач;

- 22.12.2008 був укладений договір № 4260-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ТОВ "Ветсинтез", відповідно до умов якого Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради продало, а позивач купив нежитлові приміщення: 1-го поверху №№ 26, 51 площею 10,4 м2; підвалу №№ 1-7, 9-12, 14, 16, 17, І, ІІ, ІІІ V площею 593,9 м2 у нежитловій будівлі літ "Г-2" загальною площею 604,3 м2, розташовані за адресою м. Харків, вул. Луї Пастера, 2;

- згідно з актом № 4260-В-С прийому-передачі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради передало, а ТОВ "Ветсинтез" прийняло вказані приміщення шляхом викупу;

- відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22377185 від 03.04.2009, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" власником зазначених вище нежитлових приміщень є позивач;

- з технічних паспортів, виготовлених КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" вбачається, що позивач здійснив будівництво нежитлових будівель літ. "В/1-2" загальною площею 448,3 м2 та літ. "Г/1-1" загальною площею 209,6 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 2;

- побудова нежитлових будівель літ. "В/1-2" та літ. "Г/1-1" була здійснена в процесі здійснення господарської діяльності у зв'язку з виробничою необхідністю;

- відповідно до технічного висновку "Про стан будівельних конструкцій та можливості експлуатації самовільно побудованих нежитлових приміщень літ. "В/1-2" першого поверху № 1-:-6, другого поверху № 2-:-4, загальною площею 448,3 м2 та нежитлових приміщень літ. "Г/1-1" першого поверху №№ 1-:-25, загальною площею 209,6 м2 по вулиці Луї Пастера, 2 в м. Харкові", наявного в матеріалах справи, технічний стан будівельних конструкцій самовільно побудованої нежитлової будівлі задовільний, зовнішній огляд приміщень і фасадів будівлі на момент обстеження не виявив наявності пошкоджень і деформацій несучих і огороджуючих конструкцій та відхилень від архітектурно-будівельних норм, технічний стан будівельних конструкцій забезпечує несучу здатність належну для його експлуатації. Конструктивні елементи та планування об'єктів не суперечать будівельно-технічним вимогам, протипожежним та санітарно-гігієнічним вимогам. Будівельна готовність складає 100%. Інженерно-технічне забезпечення дозволяє постачання об'єктів необхідними для його функціонування ресурсами.

Як вбачається з відзиву Харківської міської ради, заперечуючи проти позовних вимог, остання зазначила про те, що земельна ділянка по вул. Луї Пастера, на якій розміщено самовільно побудовані нежитлові будівлі, знаходиться у комунальній власності, а розпоряджатися цією земельною ділянкою має право тільки Харківська міська рада.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених Цивільним і Господарським кодексами України засобів захисту.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

За вимогами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За приписами ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Так, судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи було встановлено та ідентифіковано за переліком та місцем знаходження майно, яке належить позивачу на підставі рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2007 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 22.11.2007 про виправлення описки) у справі № 29/510-07, та за договором від 22.12.2008 № 4260-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень. Означений договір у встановленому законом порядку недійсним не визнано, не розірвано. Спірне майно знаходиться на орендованій, у визначеному законом порядку, земельній ділянці, що була надана позивачу для експлуатації та обслуговування будівель і споруд підприємства.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений. Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України.

Слід зазначити, що прокурор, звертаючись з апеляційною та касаційною скаргами вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, яке не введене в експлуатацію та створене за відсутності, передбаченої законом, дозвільної документації, що, на думку скаржника, порушує інтереси Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено, що оскаржувані ним рішення стосуються прав та обов'язків Інспекції, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи спір, у даному випадку, стосується визнання права власності, тобто судом розглядався спір про право.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області не є суб'єктом права власності у даному випадку, а прийняті у справі рішення не стосуються її матеріальних прав або права на судовий захист.

Згідно з положеннями пункту 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 (далі - Положення), основними завданнями Держархбудінспекції є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва; виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Стаття 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачає, що державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.

Однак питання, пов'язані з діяльністю Інспекції, місцевим судом у межах провадження з даної справи не вирішувалися, а реалізація Інспекцією повноважень у сфері контролю та нагляду за будівництвом не має залежати від особи власника спірного об'єкта.

Крім того, відповідно до п. 5 Положення Інспекція має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Таким чином, прокурором при оскаржені судових актів в даній справі не доведено порушення інтересів держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій. Крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та містять заперечення, які були предметом дослідження апеляційним судом і яким дана належна правова оцінка при постановленні оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 у справі № 5023/6088/12 залишити без змін.

Головуючий суддя:С. Мирошниченко Судді: Т. Барицька В. Картере