Постанова № 33227211, 09.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

09 липня 2013 року справа № 814/2094/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомПАТ "Суднобудівний завод "Лиман", вул. Портова, 2, м. Миколаїв, 54002

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.13 р. № 0001831504, № 0001841504 В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Суднобудівний завод "Лиман" (далі - позивач, Товариство) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими йому відмовлено в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) та зменшено розмір від'ємного значення ПДВ за той же місяць.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним вірно визначенні власні податкові зобов'язання, а також вказано на відсутність в акті перевірки опису обставин, які фіксують наявність порушень з боку Товариства.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення, в яких навів такі доводи: перевіркою Товариства встановлено включення ним до складу податкового кредиту і бюджетного відшкодування ПДВ по господарських операціях, товар за якими на час формування податкового кредиту не отриманий. Крім того, на думку ДПІ, позивач припустився порушень норм ст. 192 п. 192.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в частині неподання перевіряючому документів на підтвердження зміни вартості товарів (послуг) та розрахунку-коригування (а. с. 63-66).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, статтею 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

В судове засідання, призначене на 9 липня 2013 р. прибули тільки представники позивача, представник відповідача в судове засідання не прибув, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності (а. с. 91). Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Приймаючи до уваги, що в судове засідання прибули тільки представники позивача, а відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та враховуючи, що доводи і заперечення сторін викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною статтею КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

В березні-квітні 2013 р. ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту і бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2013 р. Результати перевірки оформлені актом від 10 квітня 2013 р. № 1121/15-419/01373890 (далі - акт перевірки) (а. с. 12-25).

У висновку акту перевірки відповідач навів такі порушення податкового законодавства з боку Товариства:

- ст. 192 п. 192.1. пп. 191.1.1., ст. 200 п. 200.1. ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму від'ємного значення за січень 2013 р. на 6689,0 грн.;

- ст. 200 п. 200.1., п. 200.4. "а" ПК України, в частині завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2013 р. на 49570,0 грн.

Інші, наведені в акті перевірки порушення, позивачем не оспорюються.

На підставі акту перевірки 19 квітня 2013 р. ДПІ прийняла:

- податкове повідомлення-рішення № 0001831504, яким позивачу відмовлено в наданні бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2013 р. в сумі 49570,0 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0001841504, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ в розмірі 6689,0 грн. за січень 2013 р. (а. с. 8, 10).

Проводячи перевірку Товариства, відповідач дійшов висновку, що сума ПДВ в розмірі 49570,0 грн. не підлягає бюджетному відшкодуванню.

Пункт 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 покладає на відповідача обов'язок за кожним відображеним в акті фактом порушення чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Суд констатує, що в порушення вищенаведених вимог, акт перевірки не містить чіткого та логічно-послідовного опису обставин, які послугували підставою для висновку ДПІ про порушення позивачем вимог ПК України: так, інспектор перелічує господарські операції позивача, які мали місце в перевіряємий період, в загальних рисах наводить умови договорів та вказує на первинні документи і наприкінці акту перевірки робить висновок про те, що Товариством порушена ст. 200 п. 200.1., п. 200.4. "а" ПК України, а тому фактично сплачена сума ПДВ складає 86654,0 грн. (а. с. 24 зворот). Разом із тим, жодних доводів на підтвердження висновку про часткову сплату позивачем суми ПДВ, акт перевірки не містить.

З метою встановлення спірних обставин, суд допитав в якості свідка інспектора ДПІ ОСОБА_1, яка проводила перевірку Товариства і склала акт перевірки. Як слідує з показань свідка, при розрахунку суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, ним приймалось до уваги не тільки власне сплата Товариством ПДВ в ціні товару (послуг), а і факт отримання товару (послуг) в тому самому податковому періоді, в якому позивач сплатив і задекларував ПДВ. На думку інспектора, платник податків має право на отримання бюджетного відшкодування ПДВ тільки в тому разі, коли і оплата товару, включаючи ПДВ, і його отримання відбулись в одному податковому періоді. В протилежному випадку, коли сплата ПДВ і отримання товару припадають на різні податкові періоди, платник податків, на думку ДПІ, повинен задекларувати і заявити до відшкодування ПДВ виключно після отримання товару. На підтвердження своїх доводів відповідач і свідок посилаються на положення ст. 200 п. 200.4. ПК України, відповідно до якої бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг. Використання законодавцем терміну "отримувач" в наведеній нормі трактується відповідачем як "такий, що вже отримав", а не "такий, що має отримати в наступному".

Суд знаходить такі доводи відповідача помилковими.

Господарська діяльність платника податків може вимагати від нього укладення договорів, отримання виконання за якими відстрочено в часі від моменту його укладення і оплати, але статус отримувача товарів (послуг) особа набуває після укладення договору, а не після фактичного їх надходження, як то помилково вважає відповідач.

Підтвердженням такого висновку суду, є положення ст. 198 п. 198.2. ПК України, згідно якої датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, ПК України списання кошів та отримання товару розцінює, як дві рівнозначні підстави для нарахування податкового кредиту і, відповідно, подальшого бюджетного відшкодування ПДВ. Такий підхід законодавця до регулювання спірних правовідносин і дозволяє враховувати ситуацію, коли оплата товару і його фактичне отримання відбуваються в різних періодах.

Крім того, поза увагою ДПІ залишились норми ст. 198 п. 198.3. абз. 4 ПК України, згідно якої право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені приписи ПК України дозволяють стверджувати, що фактичне отримання позивачем товару (послуг) в іншому податковому періоді ніж формування податкового кредиту, не є порушенням ПК України, який передбачає, що кредит може нараховуватись або після списання коштів, або після отримання товару, в залежності від події, яка відбулась раніше.

Підставою для зменшення Товариству від'ємного значення ПДВ в загальному розмірі 6689,0 грн. за січень 2013 р., послугували наступні обставини. Відповідач вказує на те, що позивач під час перевірки не надав документів, які б свідчили про зменшення суми компенсації вартості послуг по постачальнику ДП "Морська аварійно-рятувальна служба" і в той же час подав розрахунок-коригування, яким зменшив податкові зобов'язання із ПДВ на 1807,53 грн.; крім цього, позивач повернув на адресу ДП "Дельта-лоцман" кошти, але не подав до ДПІ відповідний розрахунок-коригування, чим занизив податкове зобов'язання із ПДВ на 4881,0 грн. Обидві зазначені обставини розцінені ДПІ, як порушення ст. 192 п. 192.1. ПК України, але з такими доводами відповідача погодитись неможливо.

Відповідно до наведеної статті, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Наведену норму слід розуміти таким чином, що у випадку, коли після отримання платником податків товарів (послуг), відбулась зміна їх ціни, або коли отримувач коштів в наступному повертає їх контрагенту, обидві сторони правочину повинні відкоригувати свої податкові зобов'язання.

Як зазначає позивач, у зв'язку із бухгалтерською помилкою при розрахунках із ДП "Морська аварійно-рятувальна служба", ним було подано розрахунок-коригування від 31 січня 2013 р. № 3 до податкової накладної від 31 жовтня 2012 р. № 9, це ж зафіксовано і на аркуші 23 акту перевірки (а. с. 23). На думку ДПІ, порушення в даному випадку полягає в тому, що позивач до перевірки не надав документів, які б підтверджували зміну вартості послуг, наданих ДП "Морська аварійно-рятувальна служба", що є передумовою для подання розрахунку-коригування за правилами ст. 192 п. 192.1. ПК України.

Разом із тим, підставою для зміни позивачем своїх податкових зобов'язань, стала не зміна вартості наданих ДП "Морська аварійно-рятувальна служба" послуг, а бухгалтерська помилка, а тому цілком природно, що при перевірці позивач не надав інспектору ДПІ документів, які б підтверджували зміну вартості послуг.

Також, в січні 2013 р. позивач повернув кошти ДП "Дельта-лоцман", у зв'язку із чим ДПІ вважає, що позивач мав подати розрахунок-коригування, як і в попередньому випадку. В той же час, позивач посилається на те, що врахував повернення коштів вказаному контрагенту в податковій декларації за той же місяць. В свою чергу, в акті перевірки відповідач також зазначив, що ним не встановлено порушень при визначені позивачем податкового кредиту за січень 2013 р., тобто позивач вірно обрахував свої податкові зобов'язання за спірний період. Суд звертає увагу відповідача на те, що ст. 192 п. 192.1. ПК України не визначає способу коригування платником своїх податкових зобов'язань, а тому в спорі сторін їх коригування відбулось шляхом подання позивачем податкової декларації, до того ж обидві події - і повернення коштів і подання податкової декларації відбулись протягом одного податкового періоду - січня 2013 р. Крім того, в будь-якому разі, відсутність саме розрахунку-коригування, за умови вірних показників податкової звітності, не може бути підставою для висновку про заниження Товариством податкових зобов'язань із ПДВ, адже вони визначаються саме в податкових деклараціях, а ПК України не містить окремої норми про відповідальність платника податків за неподання розрахунку-коригування.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивач, надавши платіжне доручення № 255 від 7 травня 2013 р. (а. с. 2), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 562,59 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0001831504 і № 0001841504, прийняті 19 квітня 2013 р. державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, визнати протиправними і скасувати.

3. Відшкодувати публічному акціонерному товариству "Суднобудівний завод "Лиман" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 562,59 грн., шляхом його безспірного списання з рахунку державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз