Рішення № 33222986, 22.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Жамбровський С.І.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарях Стрижак О.В., Козаку І.С.,

Сачко І.В., Мишко Д.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_3

представників відповідачів Фумжи О.В., Некіпілова М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 28 березня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

17 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (далі - ДП «ДВЕК») про стягнення одноразової допомоги та недоплаченого втраченого заробітку у зв'язку із ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, компенсації у зв'язку із порушення строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди (а.с. 2-6 т. 1).

Ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 02 листопада 2012 року за клопотанням позивача ОСОБА_3 та представника відповідача - ДП «ДВЕК» до участі у справі в якості співвідповідача залучено Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області (а.с. 202 т. 1).

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював та змінював позовні вимоги (а.с. 102-103, 153-159, 172-174, 194-197 т. 1) та 21 січня 2013 року виклав їх в заяві про зміну та уточнення позовних вимог в кінцевій редакції, згідно якої просив:

- зобов'язати відповідача - ДП «ДВЕК» надати до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області довідку-розрахунок сум відшкодування шкоди, виходячи з його середньомісячного заробітку 1 102,53 грн.;

- стягнути з відповідача - ДП «ДВЕК» на його користь одноразову допомогу у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року у розмірі 43 131,56 грн. та три проценти річних на цю суму в розмірі 9 381,15 грн.;

- стягнути з відповідача - ДП «ДВЕК» на його користь недоплачену суму втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 31 березня 2001 року в розмірі 2 501,64 грн. та компенсацію у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 8 789,14 грн.;

- стягнути з відповідача - ДП «ДВЕК» на його користь компенсацію у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року в розмірі 944,37 грн.;

- стягнути з відповідача - ДП «ДВЕК» на його користь недоплачену суму одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року в розмірі 1 568,82 грн. та компенсацію у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 4 772,43 грн.;

- стягнути з відповідача - ДП «ДВЕК» на його користь на відшкодування моральної шкоди 18 500 грн.;

- зобов'язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області (далі відділення Фонду) здійснити перерахунок щомісячних страхових сум, починаючи з 01 квітня 2001 року, виходячи з його середньомісячного заробітку 1 102,53 грн. та виплатити компенсацію за порушенням строків їх виплати (а.с. 212-218 т. 1).

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах з ДП «ДВЕК», працював у відокремленому підрозділі «Шахта «Південнодонбаська № 3» (далі ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3») машиністом гірничих виймальних машин.

При виконанні трудових обов'язків машиніста гірничих виймальних машин 6 розряду з ним двічі сталися нещасні випадки:

19 липня 1992 року, внаслідок якого рішенням ЛТЕК від 29 вересня 1992 року йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 5%;

06 березня 1999 року, внаслідок якого рішенням МСЕК від 08 липня 1999 року йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 5%.

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 27 жовтня 1992 року за № 1135-к за нещасним випадком 19 липня 1992 року йому призначили відшкодування втраченого заробітку, виходячи з середньої заробітної плати машиніста гірничих виймальних машин за місяць, що передував тому, в якому проводилась виплата, з урахуванням 5% втрати професійної працездатності, з 29 вересня 1992 року по 29 вересня 1993 року. Після повторно проходження ЛТЕК наказом від 27 грудня 1993 року за № 1763-к йому призначили виплати втраченого заробітку з урахуванням 5% втрати професійної працездатності безстроково також із середньої заробітної плати машиніста гірничих виймальних машин 6 розряду по шахті.

Вважає, що такий порядок обчислення середнього заробітку для нарахування втраченого заробітку є невірним, що підприємство повинно було нарахувати йому втрачений заробіток відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року виходячи з його заробітку за останні три місяці, які передували травмі (квітень, травень, червень 1992 року), з урахуванням вислуги років за 1992 рік. При такому обчисленні його середньомісячний заробіток складає 25 305,26 карбованців, а з урахуванням підвищення з 1 липня 1992 року тарифних ставок в 1,6 рази його середньомісячний заробіток на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності (29 вересня 1992 року) складав 40 488,42 карбованців, а розмір втраченого заробітку - 2 024,42 крб. (40 488,42 х 5%).

На підставі п 28 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, у зв'язку із підвищенням в період з листопада 1992 року по січень 2001 року тарифних ставок його втрачений заробіток підлягав перерахунку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок.

З урахуванням таких перерахунків його середньомісячний заробіток станом на жовтень 1997 року складав 1 060,86 грн., середньомісячний заробіток відповідного працівника по його професії по шахті - 601,71 грн., тобто його середньомісячний заробіток був вище, ніж середній заробіток відповідного працівника по шахті, а тому з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 1997 року № 1100 та частини 3 п. 9 Правил його втрачений заробіток в період з жовтня 1997 року по січень 2001 року необхідно було нараховувати з його середнього заробітку 1 060,86 грн., а з січня 2001 року з урахуванням коефіцієнта підвищення тарифних ставок 1,367 та середньомісячного заробітку працівника за його професією та його 6 розрядом - за його підрахунками 1 102, 53 грн.

В зв'язку із неправильним обчисленням підприємством його втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 31 березня 2001 року недоплата втраченого заробітку складає 2 501,64 грн., компенсація втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків його виплати за період з 1998 року по березень 2012 року - 8 789,14 грн., а з 01 квітня 2001 року перерахунок втраченого ним заробітку із його середньомісячного заробітку 1 102,53 грн. повинно здійснити відділення Фонду та виплатити йому недоплачені суми з урахуванням компенсації за порушення строків їх виплати.

Вважає, що відповідно до п. 12.17 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року, що було передбачено і п. 8.5 колективного договору шахти на 1992-1993 роки, він має право на одноразову допомогу у зв'язку із стійкою втратою працездатності внаслідок нещасного випадку 19 липня 1992 року.

Відповідно до п. 12.17 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року та п. 8.5 колективного договору шахти на 1992-1993 роки, одноразова допомога у зв'язку із стійкою втратою працездатності внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві виплачується за рахунок власних коштів підприємства у частці відповідно до процента стійкої втрати професійної працездатності від півторарічного заробітку, а з урахуванням Доповнень до Угоди по тарифам від 10 вересня 1992 року розмір одноразової допомоги складав середньомісячний заробіток за кожний відсоток втрати професійної працездатності, тобто йому невиплачена одноразова допомога в розмірі 202 442,10 крб. (40 488,42 х 5%), або 2,02 гривні, яку просить стягнути з урахуванням індексу інфляції станом на січень 2013 року в розмірі 43 131,56 грн. та трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 9 381,15 грн.

Наказом від 22 липня 1999 року № 1195-к шахта призначила йому одноразову допомогу у зв'язку із нещасним випадком на виробництві 06 березня 199 року з урахуванням його вини в нещасному випадку 50% у розмірі 1 083,92 грн., виходячи з його середньомісячного заробітку 433,57 грн.

Посилаючись на те, що шахта своєчасно не виплатила йому одноразову допомогу, виплачувала її частками в період з серпня 1999 року по травень 2001 року, вважає, що має право на отримання компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 року, яка складає 944,37 грн.

Крім того, вважає, що шахта неправильно нарахувала йому одноразову допомогу по травмі 06 березня 1999 року. Відповідно до п. 25 Правил одноразова допомога повинна обчислюватися із його середньомісячного заробітку перед першою травмою (19 липня 1992 року), який станом на жовтень 1997 року складав за підрахунками шахти 601,70 грн., а за його підрахунками - 1 060,86 грн., тобто був більшим, ніж перед травмою 06 березня 1999 року. Виходячи із середньомісячного заробітку 1 060,86 грн., недоплачена йому сума одноразової допомоги складає 1 568,33 грн. та компенсація втрати частини цього доходу у зв'язку із порушенням строків його виплати з 01 липня 1999 року по 01 квітня 2013 року - 4 772,43 грн.

Вважає, що через ушкодження здоров'я на виробництві 06 березня 1999 року йому заподіяна і моральна шкода, яку він оцінює в 18 500 грн. (а.с. 212-218 т. 1).

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 28 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. З ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая» ДП «ДВЕК» на користь ОСОБА_3 стягнута компенсація «за несвоєчасно проіндексований втрачений заробіток» за період з жовтня 1996 року по березень 2011 року в сумі 1 873,47 грн. та компенсація за несвоєчасну виплату одноразової допомоги у зв'язку із травмою 06 березня 1999 року в розмірі 944,37 грн. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено (а.с. 261-265 т. 1).

Додатковим рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 07 червня 2013 року з ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая» ДП «ДВЕК» на користь ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, 1 500 грн. (а.с. 270 т. 1).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та постановити нове по суті заявлених ним позовних вимог (а.с. 272-281 т. 1).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник ДП «ДВЕК» Фумжи О.В., який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 11 грудня 2012 року (а.с. 6 т. 2), представник відділення Фонду Некіпілов М.А., який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 04 березня 2013 року (а.с. 9 т. 2), проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду, як основне, так і додаткове, скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових правовідносинах з ДП «ДВЕК», працював у ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая».

Під час виконання трудових обов'язків машиніста гірничих виймальних машин підземного з ним двічі - 19 липня 1992 року та 06 березня 1999 року сталися нещасні випадки, про що були складені акти про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) від 20 липня 1992 року № 226 (а.с. 13-14 т. 1) та від 09 березня 1999 року за № 21 (а.с. 15-16 т. 1).

Згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 29 вересня 1992 року позивачу за травмою від 19 липня 1992 року вперше встановлено втрату професійної працездатності 5% на строк з 29 вересня 1992 року до 29 вересня 1993 року (а.с. 62 т. 1), 15 грудня 1993 року позивачу втрата професійної працездатності 5% за цією травмою встановлена з 29 вересня 1993 року безстроково (а.с. 11 т. 1).

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 27 жовтня 1992 року за № 1135-к позивачу було призначено відшкодування втраченого заробітку у зв'язку із ушкодженням здоров'я 19 липня 1992 року відповідно до п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року з розрахунку середньої заробітної плати машиніста гірничих виймальних машин, яка склалася в місяць, що передує тому, в якому проводиться виплата, з урахуванням втрати професійної працездатності 5%, починаючи з 29 вересня 1992 року по 29 вересня 1993 року (а.с. 78 т. 1).

Наказом № 1763-к від 27 грудня 1993 року позивачу призначено виплати втраченого заробітку з розрахунку 5% втрати професійної працездатності відповідно до п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості також виходячи з середньої заробітної плати машиніста гірничих виймальних машин за поточний період, починаючи з 29 вересня 1993 року безстроково (а.с. 79 т. 1).

Згідно довідки МСЕК від 08 липня 1999 року позивачу вперше було встановлено втрату професійної працездатності 5% у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року з 08 липня 1999 року по 08 липня 2001 року (а.с. 35 т. 1), а згідно довідки МСЕК від 01 серпня 2001 року втрата професійної працездатності у зв'язку з цим трудовим каліцтвом 5% позивачу встановлена безстроково (а.с. 12 т. 1).

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 22 липня 1999 року №1195-к позивачу на підставі «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, були призначені:

- щомісячні виплати втраченого заробітку у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року в розмір 21,67 грн., виходячи з його середньомісячного заробітку 433,57 грн. (за три місяці, що передували цій травмі), починаючи з 08 липня 1999 року по 01 липня 2001 року;

- одноразова допомога з розрахунку середньомісячного заробітку 433,57 грн. за кожний процент втрати професійної працездатності з урахуванням вини потерпілого 50% в розмірі 1 083,92 грн. (а.с. 80 т. 1).

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 20 грудня 1999 року № 1981-к було скасовано наказ № 1763-к від 27 грудня 1993 року та позивачу продовжено виплату втраченого заробітку за трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року з 29 вересня 1993 року безстроково в розмірі 30,10 грн., виходячи із середнього заробітку за професією машиніста гірничих виймальних машин по шахті за жовтень 1997 року, який складав 601,71 грн. (а.с. 81 т. 1).

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 09 липня 2001 року № 1223-к позивачу здійснено з 01 січня 2001 року перерахунок втраченого заробітку у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року у зв'язку із підвищенням з 01 січня 2001 року тарифних ставок на коефіцієнт 1,367, призначено до виплати з 01 січня 2001 року безстроково 41,13 грн.

В мотивувальній частині наказу зазначено, що середній заробіток для регресу позивачу визначений раніше 601,71 грн., який після підвищення тарифних ставок на коефіцієнт 1,367 складає 822,54 грн., що не перевищує середній заробіток по професій потерпілого - машиніста гірничих виймальних машин по шахті за січень 2001 року - 906,02 грн. Розмір втраченого заробітку з січня 2001 року складає 41,13 грн. (822,54 х 5%) (а.с. 83 т. 1).

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 04 січня 2002 року № 18-к позивачу здійснено перерахунок втраченого заробітку за травмами 19 липня 1992 року та 06 березня 1999 року за сукупним процентом втрати професійної працездатності 10% за період з 08 липня 1999 року по 01 січня 2001 року, виходячи з розміру щомісячного втраченого заробітку 60,17 грн. (601,71 х 10%), з 01 січня 2001 року по 01 серпня 2001 року - з розміру щомісячного втраченого заробітку 82,25 грн. (822,54 х 10%) з зарахуванням раніше виплачених сум втраченого заробітку (а.с. 82 т. 1).

03 серпня 2001 року справа про відшкодування ОСОБА_3 шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, шахтою «Південнодонбаська № 3» була передана відділенню виконавчої дирекції Фонду у м. Вугледарі з урахуванням уточнень від 23 січня 2002 року з сумою відшкодування шкоди за двома травмами - 82,25 грн. (а.с. 40, а.с. 45-46 т. 2).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення недоплаченої суми втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 31 березня 2001 року в розмірі 2 501,64 грн. та компенсації у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 8 789,14 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.1997 року розмір втраченого заробітку позивача станом на 01 жовтня 1996 року склав 29,48 грн. та у зв'язку із «несвоєчасною індексацією втраченого заробітку» в період з жовтня 1996 року по березень 2001 року позивач має право на компенсацію за «несвоєчасно проіндексований втрачений заробіток», яка складає 1 873,47 грн. та визнається представником ДП «ДВЕК».

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення одноразової допомоги за травмою 19 липня 1992 року та трьох відсотків річних з цієї заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що стійка втрата професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві 19 липня 1992 року позивачу вперше була встановлена 29 вересня 1992 року, тобто в період коли не діяли у часі ні Закон України від 14 жовтня 1992 року № 2694-Х11 «Про охорону праці», ні «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472. Посилання позивача на п. 8.5 колективного договору суд не прийняв до уваги, оскільки з наданої позивачем копії колективного договору шахти «Південнодонбаська № 3» на 1992-1993 роки, який надрукований в шахтній газеті «Стахановець» № 29 1992 рік, не вбачається чи є викладений текст колективного договору діючим, чи він має статус «проекту», а тому не є належним доказом. Оригінал колективного договору і у відповідача - ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3», і у виконавчому комітеті Вугледарської міської ради відсутній.

Задовольняючи частково позовні вимоги про компенсацію несвоєчасної виплати одноразової допомоги за травмою 06 березня 1999 року в сумі 944,37 грн., стягнення недоплаченої одноразової допомоги за цією травмою в сумі 1 568,82 грн. та компенсації за порушення строків виплати цієї суми в розмірі 4 772,43 грн., суд першої інстанції виходив з того, що одноразова допомога за травмою 06 березня 1999 року позивачу була призначена наказом №1195-к від 23.07.1999 року в сумі 1 083,92 грн., в порушення п. 39 Правил відшкодування шкоди її виплата в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності не проведена, виплата здійснювалася частками в період з серпня 1999 року по травень 2001 року, розмір компенсації за несвоєчасно виплачену одноразову допомогу складає 944,37 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3».

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з травмою 06 березня 1999 року, суд першої інстанції і в основному, і в додатковому рішеннях виходив з того, що внаслідок стійкої втрати позивачем професійної працездатності за травмою 06 березня 1999 року він відчував моральні страждання, які судом оцінені в 1 500 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відділення Фонду здійснити перерахунок щомісячних страхових сум за період з 01 квітня 2001 року по теперішній час, виходячи із середньомісячного заробітку 1 102,53 грн. та компенсації з урахуванням індексації за несвоєчасну виплату, суд першої інстанції виходив з того, що ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «ДВЕК» виплати втраченого заробітку позивачу призначались відповідно до матеріалів, які знаходились в особовій справі, яка у 2001 році була передана до відділення Фонду, яке не встановлювало середній заробіток потерпілого, а лише продовжувало виплачувати нараховані раніше страхові суми. З набуттям чинності 01 квітня 2001 року Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» нараховані суми виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків з подальшим корегуванням відповідно до діючого законодавства. Порядок нарахування середньої заробітної плати для розрахунку виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1266, на позивача не поширюється, підстав для розрахунку заробітної плати позивачу згідно цього Порядку немає, як і відсутні підстави для зобов'язання відділення Фонду здійснити позивачу перерахунок щомісячних страхових сум за період з 01 квітня 2001 року по теперішній час, виходячи із середнього заробітку 1 102,53 грн. та компенсації з урахуванням індексації за несвоєчасну виплату, тим більше середній заробіток 1 102,53 грн. відповідачем не визнається, а середня заробітна плата за професією машиніста гірничих виймальних машин 6 розряду позивачем виведена теоретично-розрахунковим методом (на припущеннях), що недопустимо.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції цю відмову в рішенні суду не мотивував.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо, до них суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду в повному обсязі та ухвалення нового рішення.

Відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи.

Згідно частин 1, 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» боржником та стягувачем можуть бути фізичні та юридичні особи.

Усупереч зазначених норм матеріального та процесуального права суд першої інстанції, розглянувши справу за участю представника юридичної особи - ДП «ДВЕК» Фумжи О.В., який діяв на підставі довіреностей саме юридичної особи від 07 червня 2011 року, від 30 грудня 2011 року, від 11 грудня 2012 року (а.с. 54, 134, 247 т. 1), ухвалив судове рішення та стягнув відповідні суми на користь позивача з відокремленого підрозділу «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С.Сургая» ДП «ДВЕК», який не є юридичною особою, є структурним підрозділом юридичної особи - ДП «ДВЕК» та не може бути ні стороною у справі, ні боржником у виконавчому провадженні.

Зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України є підставою для виходу апеляційним судом за межі доводів апеляційної скарги та скасування рішення суду від 28 березня 2013 року та додаткового рішення суду від 07 червня 2013 року в повному обсязі.

З матеріалів справи встановлено, що перший нещасний випадок з позивачем стався 19 липня 1992 року, за яким йому ЛТЕК 29 вересня 1992 року було вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності - 5% на строк з 29 вересня 1992 року до 29 вересня 1993 року (а.с. 62 т. 1), 15 грудня 1993 року стійка втрата професійної працездатності 5% за цією травмою позивачу була встановлена з 29 вересня 1993 року безстроково (а.с. 11 т. 1).

На час виникнення спірних правовідносин, тобто на час ушкодження здоров'я позивача 19 липня 1992 року, матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків, була врегульована нормами ст. 173 КЗпП України, яка передбачала, що підприємства, установи, організації несуть у відповідності з законодавством Союзу РСР і України матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.

До такого законодавства згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» належали «Правила відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної працівникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків», які були затверджені постановою Ради Міністрів ССР 03 липня 1984 року № 690.

Відповідно до пунктів 7, 11, 12, 14 зазначених Правил розмір відшкодування шкоди, заподіяної у зв'язку із втратою потерпілим колишнього заробітку чи його зменшенням у зв'язку із трудовим каліцтвом, визначається у процентах до цього заробітку відповідно до ступеня втрати ним професійної працездатності (п. 7).

Середньомісячний заробіток для обчислення розміру відшкодування шкоди береться за 12 календарних місяців, що передували трудовому каліцтву або настанню втрати працездатності у зв'язку із цим трудовим каліцтвом (за вибором потерпілого) (п. 11).

При визначенні середньомісячного заробітку місяці, протягом яких працівник фактично не працював або відпрацював неповну кількість робочих днів внаслідок хвороби, звільнення та в інших випадках звільнення від роботи, передбачених діючим законодавством, за бажанням потерпілого виключаються з розрахунку та замінюються іншими, які безпосередньо передували цим місяцям. Місяці, протягом яких працівник фактично не працював або відпрацював неповну кількість робочих днів з інших причин, із підрахунку не виключаються та іншими не замінюються (п. 12).

В заробіток для обчислення відшкодування шкоди враховуються всі види заробітної плати, на які за діючими правилам нараховуються внески на соціальне страхування, включаючи винагороду за підсумки роботи за рік, яка виплачується з фонду матеріального заохочення, процентні надбавки та щорічну винагороду за вислугу років, доплати за суміщення професій (посад), в тому числі за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, за розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу робіт, які виконуються протягом встановленої законодавством тривалості робочого часу (робочої зміни). В цьому заробітку не враховуються заробітна плата за роботу в понадурочний час та за сумісництвом, різного роду виплати одноразового характеру, доплата за роботу, яка не входить до обов'язків працівника за основною роботою (п. 14).

26 травня 1992 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 р. «Про підвищення соціальних гарантій для населення», пунктом 4 якої було встановлено, що при визначенні розмірів відшкодування шкоди у випадках трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, які призначатимуться після 1 травня 1992 pоку, середньомісячний заробіток обчислюється за три місяці, що передували каліцтву або встановленню втрати працездатності.

Згідно довідки шахти «Південнодонбаська № 3 від 28 грудня 2002 року та довідки ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая» ДП «ДВЕК» (без дати) заробітна плата ОСОБА_3 за останні три місяці, які передували каліцтву 19 липня 1992 року, складала: квітень 1992 року - 12 579,88 крб. за 17 робочих днів (2 дні був у відпустці), травень 1992 року - 17 987,79 крб. за 21 робочий день, червень 1992 року - 29 400,12 крб. за 22 робочих дні (а.с. 86 т. 1). В березні 1992 року позивач робочих днів не мав (перебував у відпустці та на лікарняному), в лютому 1992 року заробітна плата складала за 11 робочих днів 12 868,00 крб. (1 день була відпустка та 3 дні лікарняний), за січень 1992 року за 21 робочий день заробітна плата складала 10 028,11 грн. (а.с. 25 т. 1).

Тобто, відповідно до п. 11 Правил відшкодування шкоди від 03 липня 1984 року найбільш вигідними для позивача є заробітна плата за червень 1992 року - 29 400,12 крб. (22 робочі дні), за травень 1992 року - 17 987,79 крб. (21 робочий день) та за квітень 1992 року - 12 579,88 крб. (за 17 робочих днів), який хоча і є неповним місяцем, але заробітна плата за цей неповний місяць перевищує заробітну плату за попередній повний місяць - січень 1992 року (10 028,11 грн.), тобто середньомісячний заробіток позивача за три місяці, що передували каліцтву 19 липня 1992 року, складає 19 989,26 крб., а сума втраченого заробітку відповідно до п. 7 Правил відшкодування шкоди від 03 липня 1984 року складає 999,46 карбованців (19 989,26 крб. х 5%).

Доводи позивача про те, що при обчисленні його середньомісячного заробітку за три місяці, що передували трудовому каліцтву, повинна враховуватися і відповідна частка виплаченої йому за 1992 рік винагороди за вислугу років в розмірі 21 901,30 крб., є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки ні постановою Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року, ні роз'ясненнями Міністерства праці України від 17.06.1992 року № 15-2206 «Про деякі питання застосування пункту 4 абз. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 р. № 276 "Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 р. "Про підвищення соціальних гарантій для населення» не передбачено врахування як при перерахунку, так і при визначенні розмірів відшкодування шкоди винагороди за вислугу років.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року сума заробітної плати до 1 травня 1992 pоку збільшується на величину підвищення на підприємстві тарифних ставок і посадових окладів.

Позивач вважає, що його середньомісячний заробіток, обчислений за 3 місяці відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року, повинен бути збільшений на коефіцієнт підвищення тарифних ставок на шахті з 01 липня 1992 року, який складає 1,6.

Проте доказів про таке фактичне підвищення тарифних ставок позивачем суду не надано. Наданий позивачем документ, який має назву «Тарифікація тарифних ставок по рокам для підземних робочих, які працюють в нормальних умовах», яка підписана начальником відділу труда та заробітної плати шахти «Південнодонбаська № 3» (а.с. 27 т. 1), не є доказом реального фактичного підвищення тарифних ставок на шахті та саме за професією позивача (машиніст гірничих виймальних машин), а тому суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про наявність підстав для підвищення заробітної плати позивача за квітень 1992 року на коефіцієнт 1,6. Збільшення суми заробітної плати, нарахованої після 1 травня 1992 pоку на величину підвищення на підприємстві тарифних ставок і посадових окладів постановою Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року взагалі не передбачено.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що його середньомісячний заробіток за квітень-червень 1992 року для обчислення втраченого заробітку складає 25 305,26 карбованців, а з урахуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок з 01 липня 1992 року - 40 488,43 крб., є недоведеними та необгрунтованими.

Доводи позивача про те, що для обчислення втраченого ним заробітку його заробіток за квітень 1992 року, в якому ним відпрацьована неповна кількість робочих днів (17 робочих днів), необхідно перерахувати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 на повну кількість робочих днів (22 робочі дні), не ґрунтуються на законі. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується.

Тобто, середньомісячний заробіток позивача за три місяці, що передували каліцтву 19 липня 1992 року, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.1992 року № 276 складає 19 989,26 крб., а розмір втраченого ним у зв'язку із трудовим каліцтвом заробітку відповідно до п. 7 Правил відшкодування шкоди від 03 липня 1984 року - 999,46 карбованців (19 989,26 крб. х 5%).

Згідно наказу по шахті «Південнодонбаська № 3» від 27 жовтня 1992 року за № 1135-к позивачу втрачений заробіток за травмою 19 липня 1992 року був нарахований відповідно до п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року, виходячи з середньої заробітної плати машиніста гірничих виймальних машин, яка склалася в місяці, що передує тому, в якому проводиться виплата (а.с. 78 т. 1).

Відповідно до п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року відшкодування шкоди потерпілому при втраті працездатності у зв'язку із травмою на виробництві здійснюється із середнього заробітку по відповідній професії на підприємстві, який склався за місяць, що передує виплаті.

Як вбачається з довідки ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая» в жовтні 1992 року позивачу виплачено втрачений заробіток в розмірі 1 059,74 крб., в листопаді 1992 року - 1 647,81 крб., в грудні 1992 року - 3 401,90 крб. (а.с. 88, а.с. 94 т. 1), в той час як втрачений заробіток нарахований відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.1992 року № 276 за підрахунками апеляційного суду складав з 29 вересня 1992 року 999,46 крб.

В судовому засіданні апеляційного суду була досліджена страхова справа ОСОБА_3, яка зберігається у відділенні Фонду, з якої встановлено, що, звертаючись 05 жовтня 1992 року з заявою до директора шахти «Південнодонбаська № 3» про призначення відшкодування втраченого заробітку у зв'язку із каліцтвом 19 липня 1992 року, ОСОБА_3 не зазначав як саме йому слід обчислити середньомісячний заробіток чи за п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року, чи відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.1992 року № 276 (а.с. 30 т. 2), а тому відповідач - ДП «ДВЕК» обрав найбільш вигідний для позивача на той час спосіб нарахування розміру відшкодування втраченого заробітку - відповідно до п. 12.27 Угоди по тарифам, виходячи з середнього заробітку по його професії на підприємстві, який склався на час виплати.

23 червня 1993 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 472 «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків». Зазначені Правила були введені в дію з 01 липня 1993 року.

Пунктом 28 цих Правил було передбачено перерахування розміру відшкодування шкоди, в тому числі втраченого заробітку, у разі, зокрема, підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств.

Посилаючись на підвищення на шахті тарифних ставок в період з листопада 1992 року по січень 2001 року, позивач належних доказів щодо реального фактичного підвищення на шахті тарифних ставок з листопада 1992 року, з квітня 1993 року, з липня 1993 року, з вересня 1993 року, з грудня 1993 року, з липня 1994 року, з жовтня 1994 року, з лютого 1995 року, з березня 1995 року, з вересня 1995 року, з червня 1996 року, з вересня 1996 року, з жовтня 1996 року, з серпня 1998 року, з січня 2000 року не надав. Як зазначалося вище наданий позивачем документ, який має назву «Тарифікація тарифних ставок по рокам для підземних робочих, які працюють в нормальних умовах» (а.с. 27 т. 1), не є доказом реального фактичного підвищення тарифних ставок на шахті та саме за професією позивача (машиніст гірничих виймальних машин).

Згідно довідки шахти «Південнодонбаська № 3» про строки та умови переходу на нові умови оплати праці фонд оплати праці в період з квітня 1993 року до січня 2001 року на шахті фактично не збільшувався, реальне підвищення тарифних ставок відбувалося лише з січня 2001 року (а.с. 95 т. 1), а тому підстави для перерахунку втраченого заробітку позивача в період з липня 1993 року, коли введені в дію Правила, по січень 2001 року відсутні.

Перерахунок втраченого заробітку з січня 2001 року у зв'язку із підвищенням тарифних ставок на коефіцієнт 1,367 позивачу шахтою був здійснений, що підтверджується наказом № 1223-к від 09 липня 2001 року (а.с. 83 т. 1).

Суд першої інстанції зазначене не врахував та дійшов в мотивувальній частині рішення помилкового висновку про недоплату позивачу втраченого заробітку в період з жовтня 1996 року по січень 2001 року в розмірі 626,07 грн., що випливає з наведеного судом в рішенні суду в таблиці розрахунку. Крім того, дійшовши в мотивувальній частині рішення висновку про недоплату позивачу втраченого заробітку, в резолютивній частині рішення суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення недоплаченого втраченого заробітку відмовив, проте стягнув компенсацію за «несвоєчасну індексацію» втраченого позивачем заробітку за період з жовтня 1996 року по січень 2001 року, тобто висновки суду в цій частині позовних вимог є суперечливими, про що обґрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Згідно п. 12.27.1 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року (із змінам та доповненнями від 18 листопада 1997 року) нарахування сум відшкодування шкоди втраченого заробітку у зв'язку із втратою професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом при всіх перерахунках (за виключенням випадків виправлення арифметичних помилок, розрахунків на підставі недостовірних відомостей, зміни ступеня втрати професійної працездатності) не повинно бути нижче нарахованих за діючим на підприємстві положенням в жовтні 1997 року.

У зв'язку із цими змінами до п. 12.27 Угоди по тарифам по шахті «Південнодонбаська № 3» був виданий наказ від 20 грудня 1999 року № 1981-к, згідно якого було скасовано наказ № 1763-к від 27 грудня 1993 року та позивачу продовжено виплату сум втраченого заробітку за трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року з 29 вересня 1993 року безстроково в розмірі 30,10 грн., виходячи із середнього заробітку по професії машиніста гірничих виймальних машин по шахті за жовтень 1997 року, який складав 601,71 грн. (а.с. 81 т. 1).

У зв'язку із підвищенням з 01 січня 2001 року тарифних ставок на коефіцієнт 1,367 позивачу наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 09 липня 2001 року № 1223-к було здійснено з 01 січня 2001 року перерахунок втраченого заробітку у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року, виходячи із підвищеного на коефіцієнт 1,367 середнього заробітку, який був визначений станом на жовтень 1997 року в розмірі 601,71 грн. та з 01 січня 2001 року склав 822,54 грн. (601,71 х 1,367) та відповідно до п. 28 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.1997 р. № 1100) не перевищував середній заробіток за професією потерпілого - машиніста гірничих виймальних машин по шахті за січень 2001 року, який згідно наказу складав 906,02 грн. Позивачу було призначено до виплати з 01 січня 2001 року безстроково втрачений заробіток в розмірі 41,13 грн. (822,54 х 5%) (а.с. 83 т. 1).

Відповідно до п. 25 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року у разі повторного ушкодження здоров'я середньомісячний заробіток, за бажанням потерпілого обчислюється за відповідні періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров'я. Розмір відшкодування шкоди в цьому разі визначається ступенем (у відсотках) втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК за сукупністю випадків ушкодження здоров'я.

Наказом по шахті «Південнодонбаська № 3» від 22 липня 1999 року № 1195-к позивачу на підставі Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року були призначені щомісячні виплати втраченого заробітку у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року в розмір 21,67 грн., виходячи з його середньомісячного заробітку 433,57 грн. за три місяці, що передували травмі 06 березня 1999 року, починаючи з 08 липня 1999 року по 01 липня 2001 року (а.с. 80 т. 1). Проте наказом по шахті від 04 січня 2002 року № 18-к позивачу здійснено перерахунок втраченого заробітку за травмами 19 липня 1992 та 06 березня 1999 року за сукупним процентом втрати професійної працездатності 10% за період з 08 липня 1999 року по 01 січня 2001 року, виходячи з розміру середнього заробітку за першою травмою від 19 липня 1992 року - 601,71 грн., а з 01 січня 2001 року по 01 серпня 2001 року - з розміру середнього заробітку за першою травмою від 19 липня 1992 року - 822,54 грн. з урахуванням раніше виплачених за ці періоди сум (а.с. 82 т. 1).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ДП «ДВЕК» при призначенні втраченого заробітку за травмою 06 березня 1999 року порушило його право на обчислення втраченого заробітку відповідно до п. 25 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року за відповідні періоди, що передували першому ушкодженню здоров'я, є необгрунтованими.

При зверненні 12 липня 1999 року з заявою до директора шахти про призначення відшкодування втраченого заробітку ОСОБА_3 не зазначав з якого заробітку йому слід обчислити втрачений заробіток за повторною травмою 06 березня 1999 року (а.с. 254 т. 1), а тому шахтою середньомісячний заробіток був взятий за три місяці перед травмою 06 березня 1999 року. Проте в наступному відповідач перерахував йому втрачений заробіток за травмою 06 березня 1999 року, починаючи з першого дня втрати ним професійної працездатності за цією травмою, виходячи із середньої заробітної плати за першим трудовим каліцтвом від 19 липня 19992 року, що була більше, та здійснив відповідні доплати.

Станом на час передачі 03 серпня 2001 року до відділення Фонду справи про відшкодування ОСОБА_3 шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я його втрачений заробіток складав 822,54 грн., з якого позивачу відділенням Фонду в наступному і здійснювалися страхові виплати (а.с. 45-46 т. 2).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що його середній заробіток станом на січень 2001 року складав 1 102,53 грн. не відповідають обставинам справи. Згідно його листків по нарахуванню заробітної плати заробітна плата позивача, який з 19 липня 1992 року працює на одній і тій же ділянці та в тій самій професії, має той самий розряд, фактично складала в січні 2001 року за 21 робочий день - 760,41 грн. (без урахування регресу в розмірі 51,77 грн.), за лютий 2001 року за 20 робочих днів - 812,37 грн. (без урахування регресу 51,77 грн.) (а.с. 32 зв т. 1).

Згідно акту звірки заробітної плати за січень 2001 року за участю головного фахівця відділу страхових внесків та відшкодування шкоди потерпілим відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України, головного фахівця з призначення пенсій УПФУ та головного бухгалтера шахти заробітна плата ОСОБА_3 за січень 2001 року складає згідно особового рахунку: основна - 561,25 грн., премія - 89,21 грн., доплата за переміщення - 41,58 грн., вислуга років - 68,39 грн., регрес - 51,77 грн., всього 812,20 грн. (а.с. 90 т.1).

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення недоплаченого втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 01 квітня 2001 року в сумі 2 501,64 грн. та компенсації у зв'язку із порушенням строків його виплати у сумі 8 789,14 грн. є такими, що не ґрунтуються на законі і підстави для їх задоволення відсутні.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3 ім. М.С. Сургая» ДП «ДВЕК» компенсації «за несвоєчасно проіндексований втрачений заробіток» у сумі 1 873,47 грн. (за період з жовтня 1996 року по березень 2001 року) не відповідає ні обставинам справи, ні вимогам закону. І хоча в цій частині рішення суду позивачем фактично не оскаржується, і в цій частині воно підлягає скасуванню, і не лише з підстав порушення зазначених вище норм процесуального права, а і через порушення судом першої інстанції норм матеріального права, враховуючи, що цей висновок суду першої інстанції впливає на вирішення судом позовних вимог ОСОБА_3 по цій справі про стягнення недоплаченого втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 01 квітня 2001 року в сумі 2 501,64 грн. та решти компенсації у зв'язку із порушенням строків його виплати.

Визнання відповідачем ДП «ДВЕК» компенсації «за несвоєчасно проіндексований втрачений заробіток» у сумі 1 873,47 грн. суперечить закону, а тому не може бути прийнято судом.

Діючими на час виникнення спірних правовідносин правовими нормами не було передбачено компенсації саме «за несвоєчасно проіндексований дохід», з чого виходили відповідач - ДП «ДВЕК» та суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, була передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати (іншого доходу) у зв'язку з порушенням термінів її виплати. При цьому компенсації підлягали лише доходи, нараховані працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, що судом першої інстанції також не враховано та за відсутності діючих правових норм нарахована компенсація за період з жовтня 1996 року по грудень 1997 року.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання ДП «ДВЕК» надати до відділення Фонду довідку-розрахунок сум відшкодування шкоди, виходячи з його середнього заробітку 1 102,53 грн., та про зобов'язання відділення Фонду здійснити перерахунок щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року, виходячи із його середнього заробітку 1 102,53 грн. з урахуванням компенсації у зв'язку із порушенням строків їх виплати та індексації є похідними від позовних вимог про стягнення недоплаченого втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 01 квітня 2001 року в сумі 2 501,64 грн. у зв'язку із неправильним обчисленням середньомісячного заробітку, а тому задоволенню також не підлягають.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення недоплаченої одноразової допомоги за травмою 06 березня 1999 року у зв'язку із неправильним визначенням відповідачем середньомісячного заробітку, з якого вона обчислюється, суд першої інстанції не врахував, що згідно наказу по шахті № 1195-к від 22.07.1999 року одноразова допомога в розмірі 1083,92 грн. позивачу була нарахована з його середньомісячного заробітку 433,57 грн., який був обчислений за три місяці, що передували травмі 06 березня 1999 року (а.с. 80 т. 1). Проте наказом по шахті від 04 січня 2002 року № 18-к втрачений заробіток позивача за травмою 06 березня 1999 року, починаючи з моменту встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто з 08 липня 1999 року, був перерахований виходячи із середнього заробітку позивача перед першою травмою - 601,71 грн. (а.с. 82 т. 1). Проте перерахунок одноразової допомоги з цього заробітку позивачу здійснено не було, що суперечить вимогам пунктів 10, 22, 24 та 25 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року.

Виходячи із середньомісячного заробітку позивача 601,77 грн., розмір одноразової допомоги за травмою від 06 березня 1999 року складає 1 504,28 грн. (601,71 х 5 х 50% - вина потерпілого), тобто недонарахована позивачу одноразова допомога складає 420,36 грн. (1 504,28 - 1 083,92).

Відповідно до п. 39 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності.

Згідно матеріалів справи стійка втрата професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року позивачу була встановлена 08 липня 1999 року (а.с. 35 т. 1), тобто виплату одноразової допомоги відповідач мусив здійснити в строк до 08 серпня 1999 року. Проте одноразова допомога в розмірі 420,36 грн. позивачу не виплачена до теперішнього часу.

Відповідно до п. 43 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та «Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 та діяло із 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року.

З 1 січня 2001 року набув чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Із метою реалізації цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», згідно з яким у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року, а якщо таке порушення мало місце з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, то компенсація цих сум проводиться відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, до ліквідації заборгованості, про що зазначив і Верховний Суд України в постанова від 19 грудня 2011 року № 6-58цс11, яка відповідно до ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою до застосування для всіх судів України.

Відповідно до «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток (п. 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми.

Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення (п. 3).

У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з пунктом 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується (п. 4).

Відповідно до «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація за несвоєчасну виплату позивачу недоплаченої одноразової допомоги в розмірі 420,36 грн. за період з серпня 1999 року по липень 2013 року складає 1 251,83 грн. (420,36 х 2,978, де 2,978 - коефіцієнт приросту споживчих цін для визначення суми компенсації за 1999-2013 роки, яка виплачується у серпні 2013 року (на час ухвалення рішення апеляційним судом).

Що стосується компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати нарахованої позивачу наказом по шахті № 1195-к від 22.07.1999 року одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року в розмірі 1083,92 грн. (а.с. 80 т. 1), то висновку про її розмір 944,37 грн. суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права.

Згідно матеріалів справи нарахована позивачу наказом по шахті № 1195-к від 22.07.1999 року одноразова допомога в розмірі 1083,92 грн. у строк до 08 серпня 1999 року виплачена не була. Згідно довідки ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» зазначена одноразова допомога позивачу виплачувалася частками: в серпні 1999 року - 200,00 грн., в червні 2000 року - 45,00 грн., в липні 2000 року - 43,00 грн., в серпні 2000 року - 223,00 грн., в вересні 2000 року - 35,00 грн., в жовтні 2000 року - 43,00 грн., в листопаді 2000 року - 44,00 грн., в грудні 2000 року - 71,00 грн., в травні 2001 року - 379,92 грн. (а.с. 23, а.с. 89 т. 1).

Враховуючи зазначене та відповідно до «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація за несвоєчасну виплату позивачу одноразової допомоги в розмірі 1083,92 грн. складає:

період

виплати

сума

виплаченої

допомоги

індекс

споживчих

цін за серпень

1999 р.

індекс

споживчих

цін в останній

місяць перед

виплатою

коефіцієнт

приросту

споживчих

цін

сума

компенсації

серпень

1999 р.

200,00

108,6%

0,00

червень

2000 р.

45,00

108,6%

136,4%

0,26

11,70 грн.

липень

2000 р.

43,00

108,6%

141,5%

0,30

12,90 грн.

серпень

2000 р.

223,00

108,6%

141,4%

0,30

66,90 грн.

вересень

2000 р.

35,00

108,6%

141,4%

0,30

12,25 грн.

жовтень

2000 р.

43,00

108,6%

145,1%

0,34

14,63 грн.

листопад

2000 р.

44,00

108,6%

147,1%

0,35

15,40 грн.

грудень

2000 р.

71,00

108,6%

147,7%

0,36

25,56 грн.

травень

2001 р.

379,92

108,6%

157,2%

0,45

170,96 грн.

всього

330,30 грн.

Стягуючи на користь позивача компенсацію у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги в розмірі 1 083,92 грн., суд першої інстанції на нараховану ним суму компенсації 338,00 грн. за період з серпня 1999 року по квітень 2001 року ще раз нарахував компенсацію за порушення строків виплати цієї компенсації за період з травня 2001 року по червень 2011 року (на час звернення позивача до суду), не врахувавши, що «Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, не передбачено нарахування компенсації втрати частини компенсації у зв'язку з порушенням термінів її виплати, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги в розмірі 944,37 грн.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення недоплаченої одноразової допомоги за трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року та компенсації у зв'язку із порушенням термінів її виплати, підлягають задоволенню частково, з ДП «ДВЕК» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена одноразова допомога у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року у розмірі 420,36 грн. та компенсація у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги у розмірі 1 582,13 грн., з яких 330,30 грн. у зв'язку із несвоєчасною виплатою нарахованої одноразової допомоги у розмірі 1 083,92 грн. та 1 251,83 грн. - у зв'язку із невиплатою недонарахованої одноразової допомоги у розмірі 420,36 грн.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування йому моральної шкоди в зв'язку із травмою 06 березня 1999 року, то такі ґрунтуються на нормах ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та п. 11 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» в редакції станом на 06 березня 1999 року відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок ушкодження здоров'я 06 березня 1999 року позивачу завдані моральні страждання, оскільки йому був завданий фізичний біль, він втратив професійну працездатність на 5% і відновлення стану його здоров'я є неможливим, що вимагало та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п. 11 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.97 року № 1100).

Відповідно до Указів Президента України від 21.11.95 року № 1082/95 та від 25.08.96 року № 762/96 розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час виникнення спірних правовідносин станом на 06 березня 1999 року становив 17 грн., тобто розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за нещасним випадком від 06 березня 1999 року не може перевищувати 2 550 грн. (17 грн. х 150НМ).

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції - 1 500 грн., є розумним, виваженим та справедливим, відповідає ступеню втрати професійної працездатності позивача за трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року (5%). Доводи апеляційної скарги позивача про неправильну оцінку судом глибини його моральних страждань, є необґрунтованими.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на вимоги ст. 4401 ЦК УРСР 1963р., згідно якої розмір моральної шкоди не може бути меншим п'яти мінімальних заробітних плат, є необґрунтованим. Вимоги ст. 4401 ЦК УРСР 1963р. на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджуються, оскільки зазначена норма права регулює питання відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна у внедоговірних зобов'язаннях, в той час як правовідносини, що виникли між позивачем та ДП «ДВЕК», є договірними, а саме, випливають з трудового договору.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на вимоги частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно якої страхова виплата моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, також є необґрунтованим, оскільки цей Закон на час виникнення між сторонами спірних правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку із трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року не діяв, він введений в дію з 01 квітня 2001 року.

Формула професора А.М. Ерделевського щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди, на яку посилається позивач, не є нормою права, а тому не може спростовувати максимальний розмір моральної шкоди, який на час виникнення спірних правовідносин був визначений п. 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

На час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я , пов'язаним з виконанням ним 06 березня 1999 року трудових обов'язків, ці правовідносини регулювалися саме ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» п. 11 Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року.

Що стосується позовних вимог про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для їх задоволення відсутні.

«Правила відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної працівникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків», які були затверджені постановою Ради Міністрів ССР 03 липня 1984 року № 690 та діяли на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали виплату потерпілому у зв'язку із трудовим каліцтвом одноразової допомоги.

Виплата одноразової допомоги вперше була передбачена Законом України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», який введено в дію з 24 листопада 1992 року. Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності. Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят процентів. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.

З матеріалів справи встановлено, що стійка втрата професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, який стався 19 липня 1992 року, позивачу вперше була встановлена 29 вересня 1992 року, тобто до введення в дію Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці».

Суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв посилання позивача на те, що до введення в дію Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» виплата йому одноразової допомоги у зв'язку із травмою на виробництві 19 липня 1992 року була передбачена п. 8.5 колективного договору шахти «Південнодонбаська» № 3 на 1992-1993 роки. І суд першої, і суд апеляційної інстанції намагалися витребувати у ДП «ДВЕК» оригінал або належним чином посвідчену копію колективного договору шахти «Південнодонбаська № 3» на 1992-1993 року, проте такий суду не наданий. Відповідач посилається на його відсутність в архіві підприємства, про що апеляційному суду надана відповідна довідка (а.с. 87-88 т. 2). Надана позивачем світлокопія декількох сторінок газети «Стахановець» № 29 (187) 11-20 серпня 1992 року (газета трудового колективу шахти «Південнодонбаська» № 3 виробничого об'єднання «Донецьквугілля»), в якій надруковано колективний договір шахти «Південнодонбаська» № 3 на 1992-1993 роки (а.с. 33-34 т. 1), яка належним чином не посвідчена та оригінал якої як в бібліотеці, так і в музеї шахти відсутній, що визнається і позивачем в апеляційній скарзі, не може бути належним доказом по справі.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що виплата одноразової допомоги була перегачена і п. 12.17 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року, не спростовують висновків суду.

На теперішній час Угода по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям між Держвуглепромом та галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року втратила чинність у зв'язку із підписанням 03 липня 2001 року Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості.

Належним чином посвідчений текст Угоди по тарифам в редакції, яка діяла станом саме на 19 липня 1992 року та станом на 29 вересня 1992 року (встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності) позивачем суду не надано. Суд не може ухвалити рішення на підставі наданої позивачем світлокопії Угоди по тарифам (а.с. 128-133), відповідність якої оригіналу не посвідчена та текст якої на теперішній час у відповідних правових системах законодавства відсутній.

Крім того, згідно позовної заяви належна позивачу одноразова допомога відповідно до п. 12.17 Угоди по тарифам складає 2,02 грн.

Згідно листа Центрального комітету профспілки працівників вугільної промисловості України від 04 вересня 2012 року за № 15-з, пунктом 12.17 Угоди по тарифам в редакції доповнень та змін від 10 вересня 1992 року передбачалося, що потерпілим на виробництві при повній або частковій стійкій втраті працездатності на підставі рішення ЛТЕК власник виплачує одноразову допомогу із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний процент втрати ним працездатності. Як зазначено в листі, розрахунок цієї одноразової допомоги буде здійснюватися з заробітної плати потерпілого, яка передувала ушкодженню здоров'я, яка на той час могла складати не більш, ніж 30 000 крб., а діючого узаконеного способу осучаснення цих виплат не існує (а.с. 198 т. 1), тобто розмір одноразової допомоги позивачу не може перевищувати 1,50 грн. (30 000 крб. х 5 : 10 000 (згідно Указу Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» українські карбованці підлягають обміну на гривні курсом 100 000 карбованців на 1 гривню).

Посилання позивача на лист Верховного суду України від 03.04.97 року № 62-97р «Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» як підставу індексації одноразової допомоги за трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року є необґрунтованим. Діючими на той час «Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної працівникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків», які були затверджені постановою Ради Міністрів ССР 03 липня 1984 року № 690, індексація відшкодування шкоди передбачена не була.

Компенсація цієї заборгованості у зв'язку з порушенням термінів її виплати діючим на той час законодавством також передбачена не була.

Вимоги ст. 625 ЦК України, який введений в дію з 01 січня 2004 року, на правовідносини щодо невиплати одноразової допомоги у зв'язку із ушкодженням здоров'я на виробництві не розповсюджуються, оскільки по-перше, вимоги ст. 625 ЦК України розповсюджуються лише на правовідносини, які виникли після 01 січня 2004 року, по-друге, правовідносини щодо невиплати одноразової допомоги у зв'язку із ушкодженням здоров'я на виробництві випливають із трудових правовідносин, на які дія ст. 625 ЦК України навіть після 01 січня 2004 року не розповсюджується.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про стягнення невиплаченої одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року з урахуванням індексу інфляції за період з жовтня 1992 року по січень 2013 року у розмірі 43 131,56 грн. та трьох процентів річних на цю суму - 9 381,15 грн. є такими, що не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивачем судовий збір не сплачувався, від його сплати він був звільнений на підставі п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 2, п/п 1-2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, а у разі подання заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, а саме, про стягнення з ДП «ДВЕК» на користь ОСОБА_3 недоплаченої одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року у розмірі 420,36 грн. та компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги у розмірі 1 582,13 грн., про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я у зв'язку із нещасним випадком на виробництві 06 березня 1999 року, з ДП «ДВЕК» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 344,10 грн., з яких 229,40 грн. - з задоволених позовних вимог майнового характеру у сумі 2 002,49 грн. ((420,36+1 582,13) х 1%, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати), та 114,70 грн. з задоволених позовних вимог немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 28 березня 2013 року та додаткове рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»

про зобов'язання надати до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області довідку-розрахунок сум відшкодування шкоди, виходячи з його середнього заробітку 1 102,53 грн.;

про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 19 липня 1992 року в розмірі 43 131,56 грн. з урахуванням трьох процентів річних в сумі 9 381,15 грн.;

про стягнення недоплаченого втраченого заробітку за період з 29 вересня 1992 року по 01 квітня 2001 року в сумі 2 501,64 грн. та компенсації у зв'язку із порушенням строків його виплати у сумі 8 789,14 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» про стягнення недоплаченої одноразової допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року та компенсації у зв'язку із порушенням строків її виплати, про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (юридична адреса: 83001, м. Донецьк вул. Артема,83, код ЄДРПОУ 33161769) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, ІПН НОМЕР_1) недоплачену одноразову допомогу у зв'язку з трудовим каліцтвом 06 березня 1999 року у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 36 коп. та компенсацію у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової допомоги у розмірі 1 582 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дві) гривні 13 коп., на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я у зв'язку із нещасним випадком на виробництві 06 березня 1999 року, 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 344 (триста сорок чотири) гривні 10 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.8; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі Донецької області про перерахунок щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року, виходячи із його середнього заробітку 1 102,53 грн. з урахуванням компенсації у зв'язку із порушенням строків їх виплати та індексації.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна