Ухвала суду № 33220069, 22.08.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2407/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

позивача - Поник І.С., представник на підставі довіреності

відповідача - Лабунець Ю.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об`єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд" до Вінницької об`єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Південьзахідшляхбуд» (далі - ПАТ «Південьзахідшляхбуд») звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги податковий орган вказує, що у ході проведення перевірки ПАТ «Південьзахідшляхбуд» встановлено, що фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ «Лі» та ПАТ «Південьзахідшляхбуд» за червень 2012 року не проводилось, тому відповідні документи, якими відображено в податковому обліку операції по придбанню запасних частин не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Південьзахідшляхбуд» з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ ТВФ «Лі» за червень 2012 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 598/2205/03449841 від 22.02.2013 року, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 1556 грн. по операціям з придбанням товарно-матеріальних цінностей у постачальника ТОВ ТВФ «Лі».

На підставі вказаного акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000212206 від 06.03.2013 року про збільшення ПАТ «Південьзахідшляхбуд» грошового зобов'язання з ПДВ на суму 2334 грн., з яких 1556 грн. основного платежу на нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 778 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність проведення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ ТВФ «Лі».

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Актом перевірки № 598/2205/03449841 від 22.02.2013 року встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000212206 від 06.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2334 грн., з яких 1556 грн. основного платежу на нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 778 грн.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ПАТ «Південьзахідшляхбуд» та ТОВ ТВФ «Лі» укладено договір № 1206051 від 05 червня 2012 року, відповідно до якого, ТОВ ТВФ «Лі» зобов'язується передати у власність (поставляти), а ПАТ «Південьзахідшляхбуд» приймати та оплачувати товар (запасні частини) на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження здійснення вказаної господарської операції позивачем надано додатки до договору № 1206051 від 05.06.2012 року, зокрема заявки на постачання товару №1 та №2 від 05.06.2012 року, видаткову накладну № 1206142 від 14.06.2012 року, податкову накладну № 1206143 від 14.06.2012 року на загальну суму 8396,52 грн., в тому числі ПДВ -1399,42 грн. та податкову накладну № 1206142 від 14.06.2012 на загальну суму 942 грн. в тому числі ПДВ - 157 грн., виписки з банківського рахунку про перерахування позивачем коштів продавцю ТОВ «Лі» в сумі 942 грн. та в сумі 8396,52 грн., подорожній лист № 212 вантажного автомобіля від 13.06.2012 року.

Отже, реальність операцій позивача із ТОВ ТВФ «Лі» підтверджено документами, які засвідчують реальний характер укладеного позивачем договору.

Разом з тим, апеляційний суд також зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару (робіт, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару (робіт, послуг) від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Разом з, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2013 року у справі № 802/634/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000012330 від 17.01.2013 року, а відтак висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 3516/22-05/13328937 від 28.12.2012 року щодо нереальності господарських операції між ТОВ ТВФ "ЛІ" та ТОВ "Столична торговельна агенція" визнано такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, судовими рішеннями підтверджено господарські операції по купівлі ТОВ ТВФ «ЛІ» у ТОВ "Столична торговельна агенція" запчастин різного асортименту. А тому доводи податкового органу викладені в акті перевірки про безтоварність господарських відносин між ПАТ "Південьзахідшляхбуд" та ТОВ ТВФ "ЛІ", оскільки останнє не мало можливості здійснювати реальну поставку товару, є безпідставними.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000212206 від 06.03.2013 року, оскільки правомірність їх прийняття не доведена під час судового розгляду справи.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об`єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 30 серпня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.