Рішення № 33217181, 09.08.2013, Олександрівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Донецька)

Провадження по справі № 2/260/675/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2013 року Ленінський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді: Шестопалової Я.В.

при секретарі: Колесник А.О.

за участю:

Позивача ОСОБА_1

Представника позивача ОСОБА_2

Представника відповідача Ліндаєв О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства РСФ «Сван» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за кожен день затримки та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПП РСФ «Сван» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за кожен день затримки та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що з 02 вересня 2004 р. він знаходився у трудових відносинах з відповідачем. 18.01.2013 р. його було звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП. На день звільнення з роботи відповідач нарахував йому заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, однак на день звільнення з ним не було проведено розрахунок внаслідок відсутності коштів. До теперішнього часу сума заборгованості йому не виплачена, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом, просить суд стягнути з ПП РСФ «Сван» заборгованість з заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку та середню заробітну плату за весь час затримки, тобто, з 19.01.2013 року по день винесення рішення суду. Крім того, незаконними діями відповідача позивачу було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 50 000 гривень. Вказану суму просив стягнути з відповідача.

В процесі розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ПП РСФ «Сван» заборгованість по заробітній платі в розмірі 4300,06 грн., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., середню заробітну плату за весь час затримки з 19.01.2013 року по 09.08.2013 року у розмірі 6386,66 грн. та витрати з оплати правової допомоги у розмірі 3000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_2, у судовому засіданні підтримав позицію ОСОБА_1 у повному обсязі та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача за дорученням, Ліндаєв О.С. в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Пояснив, що дійсно позивач у вказаний період часу працював на ПП РСФ «Сван» та був звільнений 18.01.2013 р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП. При звільнені підприємство не сплатило позивачу заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку, яка складає 4300,06 грн., внаслідок відсутності коштів. Із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 6386,66 грн. погодився. Проти стягнення моральної шкоди заперечував, оскільки підприємство перебуває у тяжкому фінансовому становищу, крім того вважав, що позивача не надав суду доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши сторони, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Так, судом встановлено, що з 02.09.2004 р. ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, ПП РСФ «Сван». 18.01.2013 р. він був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП, наказ №3/к від 18.01.2013 р., що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.3-5).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці ( ч. 5 ст. 97 КЗпП України).

Згідно ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

На підставі ч. 1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно довідки ПП РСФ «Сван» за № 74 від 23.05.2013 року заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку перед ОСОБА_1 складає 4300,06 гривень (а.с.37). Оскільки заробітна плата до теперішнього часу так и не була виплачена позивачу, суд вважає, що вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1

Крім того, відповідно до ч. 1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена норма передбачає вину, як умову відповідальності підприємства. При цьому обов'язок по доказуванню наявності чи відсутності вини в затримці розрахунку при звільнені лежить на власнику чи уповноваженому ним органові.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що заборгованість по заробітній платі виникла у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках підприємства, оскільки підприємство перебуває у тяжкому фінансовому становищу. Проте ним не доведено, що у ході здійснення фінансово-господарської діяльності відповідальні особи підприємства застосовували всі необхідні, передбачені законодавством дії з метою усунення негативних наслідків у вигляді відсутності коштів.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» і та вимог абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки про середню заробітну плату №75 від 23.05.2013 р., виданої директором ПП РСФ «Сван», середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні шість місяців складає 978,87 грн., його середньоденна заробітна плата становить 32,09грн. (а.с.35).

Згідно розрахунку, наданого представником позивача, період з 19.01.2013 р. по 19.07.2013 р. становить повних шість місяців, тому сума середнього заробітку складає 5873,22 грн. (6 м.*978,87 грн.); період з 19.07.2013 р. по 09.08.2013 р. становить 16 робочих днів, тобто, сума середнього заробітку складає 513,44 грн. (16 дн.*32,09 грн.). Загальна сума середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення суду, тобто, з 19.01.2013 р. по 09.08.2013 р., складає 6386,66 грн. (5873,22 грн.+513,44 грн.). Суд погоджується із вказаною сумою і вважає за необхідне стягнути її з відповідача на користь позивача ОСОБА_1

Також позивач зазначив, що йому була завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що після звільнення були істотно порушені його нормальні життєві зв'язки, він був вимушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Внаслідок значного психічного впливу обставин, пов'язаних із невиплатою заробітної плати, він повністю був позбавлений можливості реалізації власних звичок та бажань. Невиплата відповідачем заборгованості по заробітної платі спричинила йому душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі родини, порушився попередній уклад сімейного життя. Внаслідок матеріальних проблем та хвилювань стали виникати сварки, скандали у сім,ї. Важко переживаючи обставини, що склалися, в нього останнім часом виникли систематичні головні та серцеві болі, порушення сну, депресія. Він також вимушений витрачати свій вільний час на здійснення дій по відновленню свого порушеного права. Моральну шкоду позивач оцінює у 50 000 гривень.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд погоджується, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, оскільки він розраховував та певні суми при звільненні, тому їх відсутність вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, позивач вимушений витрачати свій вільний час на відновлення порушеного права. Разом з тим, позивач не був позбавлений можливості влаштуватися на іншу роботу та забезпечити належне матеріальне становище себе та своєї родини, тому суд не бере до уваги посилання позивача, що до теперішнього часу він не може забезпечити себе та свою родину, в нього виникають сварки та скандали.

Крім того, в обґрунтування моральної шкоди позивач зазначив, що в нього останнім часом виникли систематичні головні та серцеві болі, порушення сну, депресія. Однак, на підтвердження даних обставин позивачем не було надано жодного документу. Не були вони доведені і в судовому засіданні, у зв`язку з чим суд, керуючись принципом розумності і справедливості, вважає, що сума у розмірі 5000 грн. є достатньою для відшкодування моральної шкоди позивачу. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача ПП РСФ «Сван».

Вимоги позивача в частині стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать і витрати на правову допомогу. Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

На підставі ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про адвокатуру», адвокати дають консульта ції та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії до кументів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших держав них органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємни цької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінального процесуального законодавства у процесі досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Згідно ст. 4 Правил адвокатської етики, угода про надання правової допо моги - договір (контракт), згідно з яким одна сторона - адвокат, що практикує індивідуа льно, або адвокатське об'єднання приймає на себе доручення іншої сторони - клієнта (або його представника) про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона - клієнт (або його представник) зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової до помоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням уго ди.

Плавила адвокатської етики визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, в тому числі, винагороду адвоката за виконані ним дії з надання правової допомоги. Відповідно до ч.1 ст. 17, частинам 1-6 статті 33 Правил адвокатської етики, в угоді про надання правової допомоги повинні бути чітко та недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, який отримує адвокат за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою та порядком внесення та розумно обґрунтованим за розміром. Розмір гонорару та порядок його виплати повинен бути чітко визначені в договорі про надання правової допомоги. Принципи нарахування гонорару визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом та також повинні бути закріплені в договорі.

Підтвердженням сплати суми гонорару по договору є Книга обліку доходів та витрат адвоката, яка ведеться адвокатом на підставі наказу Державної податкової адміністрації України від 16 жовтня 2003 року №490 «Про затвердження форми обліку доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2003 року за №988/8309, і є фінансо вим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 18.02.2013 р., інтереси позивача в судових засіданнях представляв адвокат ОСОБА_2 (а.с. 17, 18). Відповідно до п. 5 вказаного договору, розмір гонорару та порядок його виплати не визначено. Також адвокатом ОСОБА_2 було надано акт виконаних робіт від 09.08.2013 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру, де зазначено, що гонорар адвоката склав 3000 грн., однак посилання, що саме ця сума у якості гонорару була передана адвокатові, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки жодних підтверджуючих документів надано не було.

Згідно журналу судового засідання від 10.04.2013 р. судове засідання тривало чотири хвилини, згідно журналу судового засідання від 21.06.2013 р. судове засідання тривало сім хвилин та згідно журналу судового засідання від 09.08.2013 р. судове засідання тривало чотирнадцять хвилин, що загалом складає двадцять п`ять хвилин.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 р. і на день винесення рішення суду складає 1147 грн., відповідно 40% - 458,80 грн. за 1 годину роботи (7,65 грн. - 1 хвилина роботи). Таким чином, загальна сума витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 191,25 грн. (7,65 грн.*25 хв.).

Також, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 23, 1166 ЦК України, ст.ст. 94, 97, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про адвокатуру», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13, , Правилами адвокатської етики, затвердженими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01 жовтня 1999 р. протокол від 1-2 жовтня 1999 року №6/VI, та ст. ст. 10, 11, 10, 60, 79, 84, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства РСФ «Сван» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за кожен день затримки та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства РСФ «Сван», що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. 50 років України б.47 (ідент. код 31843337) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3, ідент. код НОМЕР_2), що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, заборгованість по заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 4300 (чотири тисячі триста) гривень 0,6 (шість) копійок, суму середнього заробітку за час затримки з 22.01.2013р. по 09.08.2013р. у розмірі 6386 (шість тисяч триста вісімдесят шість) гривень 66 (шістдесят шість) копійок, моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 191 (сто дев`яносто одну) гривню 25 (двадцять п`ять )копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства РСФ «Сван», що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. 50 років України б.47 (ідент. код 31843337), на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 (сорок) копійок

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10- денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського районного

суду м. Донецька Шестопалова Я. В.