Постанова № 33213573, 27.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року Справа № 5008/903/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Т. Гоголь Т. Костенко за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Транспорт і Логістика"на постановувід 15.04.2013 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 5008/903/2012 господарського суду Закарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Соло"до - Івановецької сільської ради; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Транспорт і Логістика" провизнання незаконними та скасування рішень Івановецької сільської ради від 20.07.2004 р. та від 12.01.2011 р., визнання недійсними договорів оренди землі від 15.02.2006 р. та від 10.06.2010 р.В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року ТОВ "Соло" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району та ТОВ " Експрес Транспорт і Логістика" про:

- визнання незаконним та скасування рішення Івановецької сільської ради 15 сесії 4 скликання від 20.07.2004 р. "Про надання дозволу на розробку проекту довідводу земельної ділянки";

- визнання незаконним та скасування рішення Івановецької сільської ради 4 сесії 6 скликання від 12.01.2011 р. № 45 "Про надання земельної ділянки у оренду";

- визнання недійсним договору оренди землі від 15.02.2006 р., укладеного між відповідачами;

- визнання недійсним договору оренди землі від 10.06.2011 р., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 95, 125, 126, 141, 142 Земельного кодексу України та статі 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що згідно державного акта на право постійного користування землею виданого 05.07.2011 року ТОВ "Соло" є землекористувачем земельної ділянки площею 5,81 га, яка розташована в с. Клячаново, вул. Мукачівська, 131, частина якої (0,8669 га) використовується ТОВ " Експрес Транспорт і Логістика" на підставі оскаржуваних рішень сільської ради та укладених на їх підставі договорів оренди землі, проте, згода на вилучення частини земельної ділянки, позивачем не надавалась, що свідчить про порушення норм закону при прийнятті оскаржуваних рішень та укладенні договорів, а також про порушення прав позивача.

ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" просило відмовити у задоволенні позовної заяви вказуючи на те, що відповідач на законних підставах протягом багатьох років на підставі відповідних документів користується спірною земельною ділянкою, при цьому, згідно акта погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами та землевласниками від 17.02.2011 р. укладення такого акта без застережень було погоджено ТОВ "Соло", в той час, як земельна ділянка, яка використовується позивачем не зареєстрована в складі Державного реєстру земель України, фактичні межі її не визначено, кадастровий номер не присвоєно. Крім того, згідно інформації, наданої Мукачівською райдержадміністрацією від 12.09.2012 р. на запит відповідача про надання копії рішення Івановецької ради народних депутатів від 26.01.2001 р., на підставі якого ТОВ "Соло" було оформлено державний акт на право постійного користування землею, таке рішення не значиться у документах сільської ради.

19.11.2012 р. до господарського суду Закарпатської області надійшла заява ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" від 16.11.2012 р. про застосування строків позовної давності в порядку статті 267 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що про факт укладення договору оренди від 15.02.2006 р. ТОВ "Соло" було відомо, що підтверджується, зокрема, заявою позивача, яка була розглянута сесією Івановецької сільської ради від 20.07.2004 р. (том 1 а.с. 90).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.12.2012 р. (суддя Йосипчук О.С.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, а саме: визнано недійсними рішення Івановецької сільської ради 15 сесії 4 скликання "Про надання дозволу на розробку проекту довідводу земельної ділянки" та рішення 4 сесії 6 скликання від 12.01.2011р. № 45 "Про надання земельної ділянки у оренду"; визнано недійсними договори оренди від 15.02.2006 р. та від 10.06.2011 р., укладені між Івановецькою сільською радою та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика".

Мотивуючи рішення судом першої інстанції було встановлено, що наявними у справі матеріалами не підтверджується факт надання позивачем згоди на припинення права землекористування спірною земельною ділянкою у формі відповідної письмової заяви про добровільну відмову від неї, у зв'язку з чим дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, при цьому визнавши безпідставним клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

За апеляційними скаргами Івановецької сільської ради та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Марко Р.І., Бойко С.М., Костів Т.С.) переглянувши рішення господарського суду Закарпатської області від 27.12.2012 р. в апеляційному порядку, постановою від 15.04.2013 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що в отриманих відповідачем документах, які судом апеляційної інстанції були приєднані до матеріалів справи, містилась, зокрема, копія листа ТОВ "Соло" від 18.01.2005 р. № 1 згідно якого ТОВ "Соло" не заперечувало проти вилучення земельної ділянки площею 0,8669 га для наступної її передачі ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика", що свідчить про обізнаність позивача ще у 2005 році про отримання ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" вказаної земельної ділянки саме за погодженням самого позивача.

Заявник касаційної скарги зауважує, що в матеріалах справи міститься рішення Івановецької сільської ради № 401 від 03.11.2005 р., яким вилучено земельну ділянку у ТОВ "Соло" та про передачу цієї земельної ділянки в оренду ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика", і саме це рішення ради від 03.11.2005 р., яке є чинним і не скасовано, стало підставою для вилучення земельної ділянки з постійного користування ТОВ "Соло" та укладення договору оренди землі від 15.02.2006 р. з ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика", проте, вказані документи та доводи відповідача були залишені позв увагою судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" з 2006 року, а ТОВ "Соло" у 2011 році було погоджено існуючі межі земельних ділянок, що також є підтвердженням погодження ТОВ "Соло" та спростовує доводи позивача.

ТОВ "Соло" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, зокрема вказуючи, на те, що товариством заява про відмову від частини земельної ділянки не заявлялась, а походження заяви, на яку посилається скаржник датовану 2005 роком, невідомо, а оспорюваними рішеннями та договорами порушується право позивача на користування землею.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- ТОВ "Соло" на праві постійного користування належить земельна ділянка, розташована в с. Клячаново, вул. Мукачівська, 131, 5,810 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ЗК№002361 від 05.07.2001 р., зареєстрованим міським управлінням держкомзему у м. Мукачево і Мукачівському районі;

- 20.07.2004 р. рішенням Івановецької сільської ради 15 сесії 4 склакання "Про надання дозволу на розробку проекту довідводу земельної ділянки" ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" надано дозвіл на розробку проекту довідводу земельної ділянки площею 0,8669га в с. Клячаново, вул. Мукачівська, 131б; вилучено земельну ділянку площею 0,8669га від ТОВ "Соло" за його згодою; матеріали погодження земельної ділянки представити на розгляд сесії сільради.

- 15.02.2006 р. між Івановецькою сільською радою (орендодавець) та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" (орендар) було укладено договір оренди землі строком на 5 років;

- 12.01.2011 р. рішенням Івановецької сільської ради № 45 "Про надання земельної ділянки у оренду" земельну ділянку площею 0,8669га, розташовану в с. Клячанові, вул. Мукачівська, 133, було передано в оренду ТОВ "Експрес Транспорт і Логістик" строком на 5 років (відповідно до довідки Івановецької сільради вул. Мукачівська, 131б та вул. Мукачівська, 133 - одна і таж адреса);

- 10.06.2011 р. між Івановецькою сільською радою (орендодавець) та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" (орендар) було укладено договір оренди землі строком на 5 років.

Яке вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Соло" про визнання незаконними та скасування рішень Івановецької сільської ради від 20.07.2004 р. "Про надання дозволу на розробку проекту довідводу земельної ділянки", від 12.01.2011 р. № 45 "Про надання земельної ділянки у оренду" та визнання недійсними укладених між Івановецькою сільською радою та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика" договорів оренди земельної ділянки від 15.02.2006 р. та від 10.06.2011 р., з посиланням, зокрема, на статті 95, 125, 126, 141, 142 Земельного кодексу України та статі 215 Цивільного кодексу України, з огляду на передання ТОВ "Експрес Транспорт і Логістик", прийнятими на підставі оскаржуваних рішень за спірними договорами земельної ділянки за відсутності добровільної відмови позивача від постійного користування земельною ділянкою площею 0,8669 га.

Здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що обставин, які б свідчили про волевиявлення ТОВ "Соло", що було б відображено в його заяві - не доведено належним чином, і оскільки спірним рішенням 15 сесії 4 скликання Івановецької сільської ради від 20.07.2004 р. не було припинено право користування, а вилучено земельну ділянку, без установлених земельним законодавством підстав, вимоги про скасування цього рішення ради є підставними і такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суди дійшли висновку, що оскільки рішенням Івановецької сільської ради від 20.07.2004 р. не було припинено право користування, а вилучено земельну ділянку, без установлених земельним законодавством підстав, рішення сільської ради від 12.01.2011 р. № 45 "Про надання земельної ділянки у оренду" підлягає скасуванню як таке, що прийняте на підставі протиправного рішення від 20.07.2004р., а договори оренди землі від15.02.2006 р. та від 10.06.2011 р., укладені на підставі таких рішень, підлягають визнанню недійсними.

Проте, колегія суддів вважає висновки судів передчасними з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

При цьому, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) частини 1 вказаної норми).

За приписами статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що обставин, які б свідчили про волевиявлення ТОВ "Соло" яке відображено в його заяві у встановленому законом порядку, не доведено належним чином, у зв'язку з чим судами правомірно задоволені позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення Івановецької сільської ради 15 сесії 4 скликання "Про надання дозволу на розробку проекту довідводу земельної ділянки" від 20.07.2004 року.

Доводи скаржника про застосування позовної давності судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки є такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, виходячи з норм Цивільного кодексу України та Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011, № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства".

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи містять акти, долучені до оскаржуваного договору оренди землі від 15.02.2006 р., які складені на виконання рішення 23 сесії 4 скликання Івановецької сільської ради від 03.11.2005 року (а.с. 58-68).

Проте, судами першої та апеляційної інстанції належна оцінка вказаному рішенню органу місцевого самоврядування не надавалась, доводи відповідача про виділення йому спірної земельної ділянки саме за вказаним рішенням сільської ради № 401 від 03.11.2005 р., за наявності погодження ТОВ "Соло", яке є чинним та ніким не оскаржувалось і не скасовувалось, залишені судами поза увагою, як й залишені поза увагою доводи відповідача, що підставою для укладення оскаржуваного договору оренди землі від 15.02.2006 р. було чинне рішення сільської ради № 401 від 03.11.2005 р., а не оскаржуване у даній справі рішення сільської ради від 20.07.2004р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на акті погодження меж земельної ділянки площею 0,8669 га в с. Клячаново із суміжними землевласниками та землекористувачами від 17.02.2011 р. наявна печатка ТОВ "Соло", проте вказаному документу судами також не надано належної оцінки (том 2 а.с. 78).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 вказаного Кодексу).

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Івановецької сільської ради від 12.01.2011 р. № 45 та договорів оренди землі від 15.02.2006 р. та від 10.06.2011 р., укладених між Івановецькою сфльською радою та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістика", а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області в цій частині. В решті позовних вимог судові рішення підлягають залишенню без змін.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 р. у справі № 5008/903/2012 та рішення господарського суду Закарпатської області від 27.12.2012 р. в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Івановецької сільської ради 4 сесії 6 скликання від 12.01.2011 р. № 45 "Про надання земельної ділянки в оренду" та визнання недійсними договорів оренди землі від 15.02.2006 р. та від 10.06.2011 р., укладених між Івановецькою сільською радою та ТОВ "Експрес Транспорт і Логістик" скасувати, і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Т. Гоголь

Т. Костенко