Постанова № 33203369, 22.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2013 р. Справа№ 927/302/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Пашкіної С.А.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Лахно О.Ю. - представник за довіреністю

Сніжко О.Ю. - представник за довіреністю

від відповідача: Ващук М.В. - представник за довіреністю

Савченко М.М. - представник за довіреністю

третя особа не з»явилась

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013р.

у справі №927/302/13-г (головуючий суддя Шостак В.І., суддя Федоренко Ю.В., Фетисова І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест»

до Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат»

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-логістична компанія»

про стягнення 2 065 253,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» подано позов до Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» про стягнення 2 065 253,47 грн. заборгованості на підставі Договору поставки №01/02/10/2 від 01.02.2010р., з яких основний борг в розмірі 1 684 540,59 грн., три проценти річних в сумі 145 459,02 грн., штраф в сумі 7 000,00 грн. та суми не отриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 228 253,86 грн.

До прийняття рішення по суті позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв»язку з тим, що на момент пред»явлення позову не були враховані оплати 22.07.2010р. на суму 50 000,00 грн. та 04.08.2010р. на суму 70 000,00 грн., згідно якої він просив стягнути з відповідача 1 943 772,58 грн., з яких основний боргу в сумі 1 564 540,59 грн., три проценти річних у розмірі 143 978,13 грн., штраф у розмірі 7 000,00 грн. та суму неотриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 228 253,86 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» задоволені частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» на користь позивача 1 564 540,59 грн. основного боргу, три проценти річних в сумі 60 061,97 грн. та 35 960,71 грн. судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013р. частково, а саме в частині, в якій частково задоволено та відмовлено в задоволенні позовних вимог, прийняти нове рішення по справі, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму трьох процентів річних в розмірі 143 978,13 грн., суму штрафу в розмірі 7 000,00 грн., суму неотриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 228 253,86 грн. та судовий збір в розмірі 38 875,45 грн., рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013р. в частині стягнення основного боргу в сумі 1 564 540,59 грн. залишити без змін.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції, зокрема, неправильно застосовано вимоги матеріального права - ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 546, ч. 2 ст. 549, ч. 1 ст. 612 та ст. 627 Цивільного кодексу України, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про необхідність застосування наслідків спливу спеціального строк позовної давності щодо стягнення штрафу у квітні 2011р., що і стало помилковою підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення 7 000,00 грн. штрафу, який не є неустойкою та передбачений Договором за невидачу векселів в оплату товару. Також, на думку скаржника, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, допустив неправильне застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України, допустивши стягнення 3% річних з моменту отримання відповідачем відповідної претензії 20.04.2012р., оскільки положення цієї статті не пов»язує початок строку нарахування 3% річних з датою вимоги кредитора, а навпаки надає кредитору право висунути таку вимогу та отримати 3% річних за весь час прострочення. Як зазначає апелянт, господарський суд правильно встановив склад цивільного, господарського та вексельного законодавства для вирішення справи, але застосував його неправильно в частині розгляду вимог щодо неодержаних доходів (упущеної вимоги), так як неодержані доходи (упущена вигода) у вигляді 20% по невиданим векселям не є абстрактними, а дійсно були б отримані позивачем у разі непорушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів. Нарахування та оплата відсотків по векселю чітко передбачено спеціальним вексельним законодавством.

Публічне акціонерне товариство «Ічнянський молочно-консервний комбінат» надав апеляційному суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить відмовити позивачеві у задоволенні його апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Чернігівської області в частині відмови позивачеві щодо задоволення у повному обсязі його позовних вимог про стягнення процентів річних, штрафу та упущеної вигоди залишити чинним без змін.

Публічне акціонерне товариство «Ічнянський молочно-консервний комбінат» також подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Чернігівської області, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013р. частково, а саме у частині стягнення з відповідача 1 564 540,59 грн. основного боргу, трьох процентів річних у сумі 60 061,97 грн., 35 960,71 грн. судового збору та прийняти нове рішення в цій частині.

ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» зазначає, що судом першої інстанції було неповно з»ясовано обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, у результаті чого судом неправильно оцінені обставини даної справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права; також, як вказує скаржник, судом було порушено норми процесуального права, і все в сукупності унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Так ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що визнана Господарським судом міста Києва недійсною угода від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошового зобов»язання до Договору поставки №01/02/10 від 01.02.2010р. покладена в підставу укладання Договору про відступлення права вимоги грошового зобов»язання №Д26/04/12 від 26.04.2012р. не відповідають обставинам справи, та щодо недійсності підстави укладання договору про відступлення права вимоги є помилковими, що тягне за собою помилковість висновків суду про відсутність підтвердження обсягів та умов прав первісного кредитора існуючих на момент переходу таких прав, та про неналежність договору про відступлення, як доказу. Також, як зазначає апелянт, під час розгляду даної справи судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме: скаржник звертався до суду з клопотанням та просив зупинити провадження у даній справі до вирішення спору стосовно дійсності угоди про розстрочення у рамках справи №5011-44/15424-2012, але судом було відмовлено у задоволенні даного клопотання, чим порушено приписи ч. 1 ст. 79 ГПК України, які носять імперативним характер.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» надало заперечення на апеляційну скаргу ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» та призначено її до розгляду на 05.08.2013р.

Також 04.06.2013р. апеляційним господарським судом прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та призначено її до розгляду на 05.08.2013р., про що винесено відповідну ухвалу.

10 червня 2013р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» надійшла заява про забезпечення позову, за якою заявник просив суд вжити заходи до забезпечення позову у справі №927/302-13-г шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат».

14 червня 2013р. колегія суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Алданова С.О., Зеленін В.О. задовольнила заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» про забезпечення позову та з метою забезпечення позову у справі №927/302/13-г наклала арешт на грошові кошти, що належать Публічному акціонерного товариству «Ічнянський молочно-консервний комбінат» в межах ціни позову, а саме 1 943 772,58 грн. та знаходять на поточних рахунках Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» в банківських установах, про що винесла відповідну ухвалу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013р. було продовжено строк розгляду спору, залучено до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-логістична компанія» та відкладено розгляд справи на 22.08.2013р.

Третя особа в судове засідання, призначене на 22.08.2013р., не з»явилась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від третьої особи до апеляційного суду не надходило.

В ході розгляду апеляційних скарг сторонами по справі заявлялись клопотання.

Так, Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» заявлялось клопотання про зупинення провадження по даній справі до вирішення справи №910/12365/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» про тлумачення змісту Договору поставки від 01.02.2010р. №01/02/10/2, яке було відхилене апеляційним судом з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов»язано з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Отже, частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює обов»язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов»язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Пов»язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не муть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справи.

В матеріали справи заявником надана копія рішення по справі №910/12365/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» про тлумачення змісту договору, згідно з яким позовні вимоги ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» задоволені частково та розтлумачено зміст абзацу 1 підпункту 4.1. пункту 4, абзацу 2 підпункту 4.1. пункту 4, підпункту 4.3. пункту 4 специфікації №2 (додатко№2) до Договору поставки №01/02/10/2 від 01.02.2010р.

Заявник вважає, що справа №910/12365/13 пов»язана з даною справою, оскільки від вирішення питання про момент виникнення у відповідача обов»язку з оплати за товар на підставі Договору поставки через тлумачення відповідних положень вказаного Договору залежить розгляд цієї справи та зазначає, що позивачем по даній справи оскаржене рішення №910/12365/13 до апеляційної інстанції

Колегія суддів при цьому зазначає, що господарський суд зупиняє провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

У зв»язку з відсутністю у матеріалах справи інформації про розгляд справи №910/12365/13 апеляційним судом, суд відмовляє в задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі.

Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення спору стосовно дійсності угоди від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошових зобов»язань по Договору поставки №01/02/10 від 01.02.2010р. в рамках справи №5011-44/15424-2012, яке було відхилене судом з огляду на те, що дані справи не є пов»язані між собою.

Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» було заявлено клопотання про скасування заходів до забезпечення позову, згідно з яким заявник просив апеляційний суд скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2013р., винесеною у справі №927/302/13-г. Дане клопотання відхилене судом як безпідставне та необґрунтоване з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, слід виходити з того, що заходи забезпечення спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав позивача. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпали або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином, у зв»язку з тим, що заявником на наведено та не підтверджено належними засобами доказування наявність виняткових випадків, з якими пов»язується скасування заходів до забезпечення позову до виконання рішення або зміни способу його виконання, а саме: доказів того, що потреба у забезпеченні позову відпала або змінились обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, підстав для задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову немає.

Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» також подано клопотання про призначення судової економічної експертизи, згідно якого підприємство просило призначити у господарській справі №927/302/13-г судову економічну експертизу документів бухгалтерського обліку та звітності. Заявник вважає, що з огляду на численні, на його думку, порушення при здійсненні розрахунку суми заборгованості, допущені позивачем по справі, заборгованість за Договором поставки, а зрештою і документальна обґрунтованість розміру сум мають проводиться виключно спеціалістами у відповідній сфері, що володіють спеціальними знаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз»яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Отже, необхідність судової експертизи в господарському судочинстві викликана тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

На думку суду, немає необхідності у зверненні до експертної установи для роз»яснення питань та встановлення обставин, які лягли в основу позову по даній справі, оскільки вони не потребують спеціальних знань.

Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні 05.08.2013р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» та апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат», перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Правовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» та Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» виникли на підставі Договору поставки №01/02/10/2 від 01.02.2010р., який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Частиною 2 ст. 266 Господарського кодексу України передбачено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, згідно з п. 1.1. Договору поставки позивач, як постачальник, зобов»язався виготовити та передати у власність відповідача, як покупця, вироби із жесті (товар), а відповідач зобов»язався прийняти та оплатити товар. Найменування, номенклатура (асортимент), розмір, тип, комплектність, одиниця виміру, загальна кількість, кінцеві строки поставки загальної кількості, ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначаються сторонами в специфікації (специфікаціях), яка (які) є додатком №1 до цього Договору та становить (становлять) його невід»ємну частину.

Згідно з п. 3.1. Договору поставки конкретні умови оплати відповідачем товару зазначаються сторонами в специфікації (специфікаціях).

Пунктом 3.3. Договору поставки визначено, що відповідач здійснює оплату за поставлений позивачем товар шляхом:

- безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок позивача, що вказаний в Договорі;

або

- шляхом видачі позивачеві простого векселя (простих векселів) зі строком платежу «за пред»явленням» та з обов»язковим зазначенням у тексті простого векселя (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% річних. При цьому сторони домовились, що відповідач зобов»язаний видати позивачеві простий вексель (прості векселі) відразу ж після отримання партії товару (партій товару) в своє розпорядження.

01 лютого 2010р. сторони підписали Специфікацію №1 до Договору поставки, відповідно до умов якої позивач зобов»язався поставити відповідачеві товар до 28.02.2010р. на суму 559 826,00 грн.

01 березня 2010р. сторони підписали Специфікацію №2 до Договору поставки, відповідно до умов якої позивач зобов»язався поставити відповідачеві товар до 01.05.2010р. на суму 1 323 040,43 грн.

За умовами пункту 4.1. Специфікації №1 відповідач здійснює оплату за поставлений йому позивачем товар шляхом видачі позивачеві простого векселя (простих векселів) зі строком платежу «за пред»явленням» та з обов»язковим зазначенням у тексті простого векселі (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% річних. Відповідач зобов»язаний видати позивачеві простий вексель (прості векселі) одразу ж після отримання партії товару (партій товару) в своє розпорядження.

На виконання умов Договору поставки та Специфікації №1 позивач поставив відповідачеві товар згідно видаткових накладних:

від 04.02.2010р. №КП-0000009 на суму 185 389,94 грн.;

від 09.02.2010р. №КП-0000011 на суму 190 612,20 грн.;

від 15.02.2010р. №КП-0000013 на суму 183 823,27 грн.

На виконання умов Договору поставки та Специфікації №2 позивач поставив відповідачеві товар згідно видаткових накладних:

від 10.03.2010р. №РН/0033 на суму 193 322,25 грн.;

від 12.03.2010р. №РН/0036 на суму 193 322,25 грн.;

від 16.03.2010р. №РН/0037 на суму 184 731,75 грн.;

від 26.03.2010р. №РН/0052 на суму 188 668,73 грн.;

від 31.03.2010р. №РН/0054 на суму 190 612,13 грн.;

від 31.03.2010р. №РН/0053 на суму 190 612,13 грн.;

від 13.04.2010р. №КП-0000104 на суму 193 322,25 грн.;

від 19.04.2010р. №КП-0000109 на суму 137 189,10 грн.;

від 27.04.2010р. №КП-000014 на суму 193 322,25 грн.;

від 30.04.2010р. №КП-0000118 на суму 190 612,13 грн.

Отже, позивач виконав свої зобов»язання за Договором поставки та поставив відповідачеві товар згідно Специфікації №1 на суму 559 826,00 грн., згідно Специфікації №2 на суму 1 323 040,43 грн. та понад Специфікації №2 на суму 532 674,75 грн.

За умовами Договору поставки та Специфікації №2 до цього Договору оплата поставленого товару на суму 1 323 040,43 грн. мала бути здійснена відповідачем шляхом видачі простого векселя, а поставка на суму 532 674,75 грн. шляхом проведення безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок позивача.

Суму поставки по Специфікації №2 та накладній від 13.04.2010р. №РН-0000104 розділено на два вартісних показники: 181 770,98 грн. та 11 551,27 грн. та визначено порядок оплати відповідно шляхом видачі векселя та безготівкового розрахунку.

Статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товару, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів).

Факт здійснення позивачем відповідачеві поставки товару є беззаперечним; розмір грошового зобов»язання відповідача перед позивачем дорівнює сумі платежу за векселем; умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів відображена сторонам у Специфікації №2 до Договору поставки. Тобто, сторонами погоджено виникнення між ними вексельних правовідносин.

В той же час необхідним є наявність двох юридичних фактів, які б слугували підставою виникнення вексельних правовідносин: складаннявекселя (його оформлення) та видання векселя як односторонній правочин.

Відповідачем жодного векселя позивачеві видано не було, тобто не було вчинено одностороннього дії (оформлення та видачі векселя), спрямованої на виникнення вексельних правовідносин.

Таким чином, відповідачем вчинено порушення умов Специфікації №2 щодо видачі простих векселів, чим порушені права позивача.

У відповідності до п. 29 постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007р. №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів пов»язаних із обігом векселів» у випадках, коли право чином передбачено, що одна сторона передає товари, виконує роботи чи надає послуги, а інша з метою розрахунку видає (передає) або акцептує вексель на узгоджених сторонами умовах, зобов»язання з оплати цих товарів, робіт чи послуг вважаються виконаними при виконанні таких дій із векселем; якщо одна сторона передала товари, виконала роботи або надала послуги, а інша сторона не видала (не передала) чи не акцептувала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов»язання за право чином, має право звернутися з вимогою про оплату.

В матеріалах справи наявна претензія від 09.04.2012р., в якій позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити суму основного боргу в розмірі 1 564 540,59 грн., три проценти річних 87 319,42 грн., збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 582 129,46 грн. та 10 000,00 грн. штрафу за невидачу векселів.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту, а саме стягнення з відповідача суми 1 564 540,59 грн. заборгованості є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий товар простий вексель не видав, проте частково виконав свої зобов»язання щодо оплати отриманого товару, сплативши 10.03.2010р. - 190 000,00 грн., 12.03.2010р. - 150 000,00 грн., 19.03.2010р. - 190 000,00 грн., 14.04.2010р. - 200 000,00 грн., 22.07.2010р. - 50 000,00 грн., 04.08.2010р. - 70 000,00 грн., а всього 851 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.

Сплачені відповідачем кошти зараховані позивачем як оплата за поставлений товар згідно Специфікації №1 на суму 559 826,41 грн. та за товар, поставлений понад Специфікації №2, на суму 532 674,75 грн. (всього 1 092 501,16 грн.).

Отже, заборгованість відповідача за отриманий згідно з Специфікацією №2 товар складає 1 323 040,43 грн. та 241 500,16 грн. - за товар, поставлений понад Специфікацію №2.

Актом звірки розрахунків, що підписаний сторонами, станом на 30.06.2010р. підтверджується визначена сторонами заборгованість відповідача в сумі 1 684 540,49 грн., яка в подальшому зменшилась на суму 120 000,00 грн. внаслідок проведення відповідачем оплат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2013р. по справі №5011-44/15424-2012 визнано недійсною Угоду від 25.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» про розстрочення виконання грошових зобов»язань до Договору поставки від 01.02.2010р. №01/02/10.

Враховуючи визнання недійсною Угоди від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошових зобов»язань до Договору поставки від 01.02.2010р. №01/02/10, яка покладена в підставу укладення Договору про відступлення права вимоги грошового зобов»язання від 26.04.2012р. №Д26/04/12 між ТОВ «Агро-Інвест», ТОВ «Транспортно-логістична компанія» та ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат», суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підтвердження обсягів та умов прав первісного кредитора існуючих на момент переходу таких прав (з огляду на недійсність Угоди від 25.04.2012р.), а тому правомірно відхилив заперечення відповідача щодо відсутності у позивача права вимагати переданої іншій особі суми 782 270,00 грн.

Пунктом 5 Договору поставки передбачено, що у разі якщо покупець не видав і не передав постачальнику простий вексель (прості векселі) протягом строку, що передбачений пунктом 3.3. Договору поставки, покупець (відповідач по справі) зобов»язаний сплатити постачальнику (позивачеві по справі) штраф у розмірі 1 000,00 грн.

Отже, на думку позивача, за сім випадків непередачі векселів по Специфікації №2 відповідач зобов»язаний сплатити штраф позивачеві у розмірі 7 000,00 грн. на підставі п. 5 Договору поставки.

Відповідачем при цьому заявлено про застосування строку позовної давності по вимозі про стягнення штрафу у розмірі 7 000,00 грн.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 та 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов»язання.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Згідно зі ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов»язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов»язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов»язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов»язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов»язання.

Отже, Цивільний кодекс України передбачає право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено цим Кодексом, види забезпечення виконання зобов»язань, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що штраф, передбачений за невидачу векселів п. 3.3. ст. 3 Договору поставки, не є неустойкою в розумінні змісту ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, до якого може застосовуватися спеціальний строк позовної давності, встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування наслідків спливу спеціального строку позовної давності щодо стягнення штрафу у розмірі 7 000,00 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 143 978,13 грн. за період з 11.03.2010р. по 16.04.2013р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов»язань щодо оплати отриманого товару.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 3% річних частково в сумі 60 061,97 грн. за період з 27.04.2012р. по 16.04.2013р., виходячи з того, що претензія з вимогою оплати отримана відповідачем 20.04.2012р.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Особливості застосування частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов»язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України) наведено в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-6/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов»язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов»язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов»язку, що не встановлений або визначений моментом пред»явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Аналогічна позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. №5002-8/481-2011.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов»язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов»язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, як і зазначено Вищим господарським судом України в постанові від 21.04.2011р. 39/252-10.

Таким чином, позивач здійснив правильний розрахунок 3% річних у розмірі 143 978,13 грн. за період з 11.03.2010р. по 16.04.2013р., оскільки саме з 11.03.2010р. настав строк виконання грошових зобов»язань відповідача.

Також позивач просить стягнути неодержані доходи (упущену вигоду) у вигляді неотриманих 20% по невиданим векселям, що складає 228 253,86 грн. за період з 10.03.2010р. по 30.03.2011р.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в цій частині та зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов»язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є в тому числі і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В свою чергу, згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов»язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб»єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрати або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі неналежного виконання зобов»язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховуватися у разі належного виконання зобов»язання другої стороною.

Відповідно до частини 2 статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі до простого векселя також застосовуються положення, які стосуються переказного, щодо застереження про відсотки (стаття 5).

Статтею 5 Уніфікованого закону визначено, що в переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред»явлення або у визначений строк після пред»явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. Відсотки нараховуються від дати видачі переказного векселя, якщо не вказана інша дата.

Статтею 34 Уніфікованого закону встановлено, що вексель строком за пред»явленням підлягає оплати при його пред»явленні. Він повинен бути пред»явлений для платежу протягом одного року від дати його складення.

Згідно з п. 4.1. Специфікації №2 до Договору поставки покупець (відповідач по справі) зобов»язаний здійснити оплату за поставлений йому постачальником (позивачем по справі) товар шляхом видачі постачальнику простого векселі (простих векселів) зі строком платежу «за пред»явленням» та з обов»язковим зазначенням у тексті простого векселя (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% річних.

Таким чином, неодержані доходи (упущена вигода) у вигляді неотриманих 20% по невиданим векселям дійсно були б отримані позивачем в разі непорушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.

Нарахування та оплата відсотків по векселю чітко передбачено спеціальним вексельним законодавством.

В результаті протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неоформленні та невидачі процентних векселів в оплату прийнятого товару, позивач не отримав доходу у вигляді 20 відсотків, які мали нараховуватися за зазначеними векселями протягом року з дня їх емісії.

Порушення зі сторони відповідача, яке полягає у неоформленні та невидачі процентних векселів в оплату прийнятого товару, є триваючим і триває до цього часу, що, в свою чергу, перешкоджає позивачеві пред»явити їх до виконання, адже вони ним не одержані.

Тобто, тривалість порушення відповідачем своїх зобов»язань щодо невидачі процентних векселів є достатньою підставою вважати, що векселі не могли бути пред»явленні позивачем до оплати раніше річного строку, а тому передбачені умовами Договору поставки та Специфікації №2 проценти в розмірі 20% річних були нараховані.

Таким чином, в діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, які допускають можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення неотриманого доходу (упущеної вигоди), а саме: протиправна поведінка позивача, реальні збитки, причинний зв»язок між протиправною поведінкою та збитками, вина, з огляду на що підлягає до стягнення сума збитків у розмірі 228 253,86 грн.

Щодо наданого в матеріали справи відповідачем рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 22.07.2013р. у справі №203/4486/13-ц, яким, як зазначає відповідач, встановлено наявність факту прострочення ТОВ «Агро-Інвест» за Договором поставки, яке не з»являлося для оформлення простого векселя, що є свідченням відсутності обставин порушення будь-яких прав ТОВ «Агро-Інвест» у цій справі за Договором поставки, колегії суддів апеляційного суду встановила наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов»язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі №203/4486/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю Кадрова агенція «Квест» про стягнення суми штрафу, яке набрало законної сили 02.08.2013р., встановлено, що 09.02.2010р. між ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та ТОВ Кадрова агенція «Квест» був укладений Договір доручення, відповідно до якого ТОВ Кадрова агенція «Квест» зобов»язалось від імені та за рахунок ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» вчиняти дії, спрямовані на оформлення та передачу (видачу) від імені ТОВ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» простого векселя (простих векселів) в рахунок оплати за товар, поставлений на користь ТОВ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» за Договором поставки. Судом по цивільний справі встановлено, що отримавши від ТОВ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» копії Договору поставки, Специфікації №2, а також відповідних видаткових накладних, на підставі Договору поставки ТОВ Кадрова агенція «Квест» мала негайно інформувати постачальника за Договором поставки про необхідність з»явитися для оформлення простого векселя (простих векселів) та його передачі (видачі) за актом приймання-передачі простого векселя (простих векселів). Суд по цивільній справі також встановив, що в матеріали справи були надані поштові документи, які дійсно свідчать про направлення ТОВ Кадрова агенція «Квест» відповідної пропозиції на адресу ТОВ «Агро-Інвест» та повернення поштової кореспонденції у зв»язку з відсутністю адресата за вказаної адресою.

Відповідач вважає, що оскільки суд по цивільний справі прийшов до висновку про відсутність у діях ТОВ Кадрова агенція «Квест» вини, як підстави для притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої Договором доручення, так як прострочення обов»язку мало місце зі сторони ТОВ «Агро-Інвест», яке не з»являлося для оформлення простого векселя, дана обставина є свідченням відсутності порушення будь-яких прав ТОВ «Агро-Інвест» у цій справі за Договором поставки.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Договором поставки, який укладений позивачем та відповідачем, не встановлено обов»язку позивача з»являтися на вимогу до відповідача для оформлення та отримання векселю. Також позивач по даній справі не є стороною Договору доручення, про який йдеться в рішенні по цивільній справі та який є підставою для стягнення штрафних санкцій по цивільній справі, та не брав згідно цього Договору доручення жодних зобов»язань, тому факти, що встановлені Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі №203/4486/13-ц не мають значення для вирішення спору по даній справі та не підлягає застосуванню ч. 4 ст. 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний завод» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2013 р. у справі №927/302/13-г скасувати частково.

4. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Агро-Інвест» задовольнити повністю.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний завод» (16700, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 104) 1 943 772,58 (один мільйон дев»ятсот сорок три тисячі сімсот сімдесят дві грн. 58 коп.) грн. боргу, з яких 1 564 540,59 (один мільйон п»ятсот шістдесят чотири тисячі п»ятсот сорок грн. 59 коп.) грн. сума основного боргу, 143 978,13 (сто сорок три тисячі дев»ятсот сімдесят вісім грн. 13 коп.) грн. сума 3% річних; 7 000,00 (сім тисяч грн. 00 коп.) грн. сума штрафу, 228 253,86 (двісті двадцять вісім тисяч двісті п»ятдесят три грн. 86 коп.) грн. сума неотриманого доходу (упущеної вигоди).

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний завод» (16700, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 104) 3 245,14 (три тисячі двісті сорок п»ять грн. 14 коп.) грн. суму судового збору за подачу апеляційної скарги, 38 875,45 (тридцять вісім тисяч вісімсот сімдесят п»ять грн. 45 коп.) грн. суму судового збору за подачу позовної заяви.

7. Справу №927/302/13-г повернути до Господарського суду Чернігівської області.

8. Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Шевченко Е.О.

Судді Зеленін В.О.

Пашкіна С.А.