Рішення № 33203114, 29.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.08.2013Справа № 901/1609/13

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів:

головуючого судді Гризодубовової А.М., суддів Тіткова С.Я., Янюк О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Ялтинської міської ради, м. Ялта

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл», м. Ялта

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Севастополь

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація ялтинського морського порту), м. Ялта

про зобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення 315 000,00 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл», м. Ялта

до відповідача Ялтинської міської ради, м. Ялта

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Севастополь

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація ялтинського морського порту), м. Ялта

про стягнення шкоди в розмірі 157 000,00 грн.

За участю представників:

від позивача- Нізамутдінов М.І.., довіреність № 02.11-07/477 від 13.06.13

від відповідача - Яковлев О.О., довіреність № б/н від 01.06.13

від відповідача - Мельников Є.О., довіреність № б/н від 01.06.13

від відповідача- Урусова І.Г. керiвник

від третіх осіб- не з'явились

Суть спору: Ялтинська міська рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл», в якій просить суд зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку - частину Набережної імені Леніна в місті Ялта, площею 500 квадратних метрів, самовільно зайнятою комплексом атракціонів, що належить Ялтинській міській раді. Крім того, стягнути з відповідача 315 000,00 грн. доходів, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл» могло отримати від використання безпідставно зайнятої частини території Набережної імені Леніна в місті Ялта, у період з 04 квітня по 25 квітня 2013 року.

Ухвалою від 20.05.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 30.05.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані несанкціонованим зайняттям відповідачем земельної ділянки позивача, внаслідок чого останній позбавлений можливості розпоряджуватись нею на власний розсуд, що й спричинило звернення з вимогою про звільнення земельної ділянки та нарахування недоотриманої позивачем вигоди.

Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення наявністю договірних взаємовідносин між відповідачем та РВФДМУ, що виключає Раду з числа належних позивачів.

Крім того, 07.06.2013 року відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою, в якій просив суд стягнути 157 000, 00 грн., серед яких 72 000, 00 грн. упущеної вигоди та 85 000, 00 грн. моральної шкоди.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані незаконними діями позивача щодо спроби знесення атракціонів.

Ухвалою від 07.06.2013 року зустрічний позов прийнятий до провадження.

Третя особа - РВ ФДМ України надало письмові пояснення щодо договору оренди № 1402 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, визначивши що договір складений з додержанням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та наказу Фонду державного майна України №1774 від 23.08.2000р. «Про затвердження договорів оренди».

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.03.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл» укладений договір оренди № 1402 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності ( а.с. 10-15).

У відповідності до умов даного договору, його предметом виступає бетонне мощення загальною площею 400, 00 кв.м., що прилягає до причалу № 4 на набережній ім.. Леніна у м. Ялта. Дане майно перебуває на балансі ДП «Ялтинський морський торговельний порт».

Так, позивач зазначає, що 02.04.2013 року приписом № 001102.04.13-06 від 02.04.2013 року Інспекції з благоустрою міста Ялта, директору ТОВ «Марін Оіл» запропоновано надати документи, на підставі яких здійснюється використання території Ялтинської міської ради.

Проте, як вбачається безпосередньо з самого припису, ( а.с. 18), інспектор вимагав надати дозвільні документи на розміщення атракціонів, серед яких договір компенсації на зайняту територію з оплатою на січень - квітень, карта розміщення на січень - квітень, паспорт прив'язки тимчасової споруди. Тобто жодних вимог стосовно надання документів на право зайняття земельної ділянки позивача в цьому приписі не міститься.

Предметом розгляду в рамках даної справи є звільнення земельної ділянки, яка самовільно зайнята відповідачем. Як зазначив позивач, саме незаконна експлуатація земельної ділянки, як то слід повторно наголосити, спричинила звернення Ялтинської міської ради до суду із позовом про її звільнення.

З контексту позовних вимог вбачається, що позивач ідентифікує частину набережної біля причалу №4 саме як земельну ділянку.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:

Приписи статті 79 Земельного кодексу України твердять, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 2.2 Наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2009р., №660/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» встановлено наступне:

Аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили свідчить, що асфальтобетонне покриття використовується як складова об'єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема - як складова дорожнього покриття, тротуару тощо. Так, за Законом України «Про автомобільні дороги» дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).

Тобто асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.

Отже, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», елементами благоустрою є покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Таким чином, з наведеного вбачається, що мощенням є обладнання відповідної частини земельної ділянки, оскільки покриття здійснюється бетонною плиткою або асфальтобетоном саме поверхневого шару земельної ділянки з метою поліпшення останньої.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Як вбачається з Ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі №2-а-6897/12/0170/27 від 14.01.13 за позовом Кримського транспортного прокурора Автономної Республіки Крим до Виконавчого комітету Ялтинської міської Ради Автономної Республіки Крим, за участю третьої особи - Ялтинського морського торгівельного порту про визнання недійсним п.1 рішення №1362 від 12.12.2011р., судом детально досліджувалася технічна документація причалів Державного підприємства - Ялтинського морського торгівельного порту, та, відповідно, встановлено, що згідно паспорту причалу № 4 земля, яка знаходиться під причалами, відноситься до намивних, насипних або створених з використанням інших гідротехнічних технологій і входить до території причалу порту. З цього слідує, що причал № 4, який знаходиться в межах земельної ділянки площею 2,45 га, є територією порту з тиловою зоною причалів, на якій розташовані конструктивні елементи причалів і портові інженерні мережі, та відноситься до гідротехнічних споруд. Цей причал створено за рахунок коштів порту та знаходиться за межами фасадної лінії міської набережної, що підтверджується проектною документацією.

Згідно до Закону України «Про морські порти» гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - це інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден. Сам морський порт - є визначеними межами території та акваторії, обладнаними для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності. До території морського порту відноситься й частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки. При цьому, штучно створеною земельною ділянкою визнається земельна ділянка, створена (намита, насипана, створена із застосуванням інших технологій) в межах акваторії морського порту.

Як вбачається із довідки Ялтинської філії «Адміністрації морських портів України», бетонне мощення, що прилягає до причалу № 4 загальною площею 4 442 кв.м. знаходиться на балансі наведеного підприємства (т.2. а.с.35).

Як зазначалося вище, 14.03.2013р. між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України в Автономній Республіки Крим та м.Севастополі (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марін Оіл» було укладено договір №1402 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна що належить до державної власності, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у термінове платне користування об'єкт нерухомого майна - частину бетонного мощення загальною площею 400 м.кв. що прилягає до причалу №4 (реєстраційний № мощення 01125591.80.ЖЛКХЯП097), розташовану за адресою: м.Ялта набережна ім..Леніна, що перебуває на балансі Державного підприємства Ялтинський морський торгівельний порт (т.1. а.с.10-15).

У відповідності до приписів статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Таким чином, безперечною умовою застосування положення вищенаведеної статті виступає наявність у позивача прав власності чи користування земельною ділянкою.

У відповідності до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Необхідною умовою звернення до суду є, перед усім, сама по собі наявність у позивача права на предмет позову.

Проте, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача доведених допустимими та належними доказами прав на бетонне мощення що знаходиться на балансі Державного підприємства та яке виступало предметом договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності і, відповідно, яке займає відповідач. З огляду на що позовні вимоги про її звільнення не підлягають задоволенню, а так само й похідні вимоги про стягнення доходів, які відповідач міг би отримати за її використання також не можуть бути задоволені судом.

Більш того, суд звертає увагу на ту обставину, що прохальна частина позову містить вимогу про зобов'язання відповідача «звільнити земельну ділянку - частину Набережної імені Леніна в місті Ялта, площею 500 квадратних метрів, самовільно зайнятою комплексом атракціонів, що належить Ялтинській міській раді». При цьому позивач жодним чином не ідентифікує земельну ділянку та її конкретне місцезнаходження, яка на його думку йому належить і, відповідно, повинна бути звільнена відповідачем.

На вимогу суду конкретизувати вимоги в частині ідентифікації земельної ділянки, позивач наполягав на достатніх ідентифікуючих її ознаках, визначивши її як «земельну ділянку - частину Набережної імені Леніна в місті Ялта, площею 500 квадратних метрів, самовільно зайняту комплексом атракціонів, що належить Ялтинській міській раді».

З таких ідентифікуючих ознак, якими позивач визначив земельну ділянку, не вбачається її конкретне місцезнаходження, та беручи до уваги, що позивачем не доведено зайняття відповідачем будь-яких інших об'єктів нерухомого майна, окрім вищеописаного бетонного мощення, суд позбавлений законної можливості на власний розсуд ідентифікувати конкретне місцезнаходження частини набережної занятої атракціонами в м.Ялта площею 500 м.кв., яку просить звільнити позивач, що також є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Стосовно зустрічних позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що на відеоролику у мережі Інтернет добре видно як посадовці позивача намагаються демонтувати та вивезти атракціони.

Як вбачається із змісту зустрічної позовної вимоги, предметом позову позивачем за зустрічним позовом визначено саме стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Приписи статті 1173 Цивільного кодексу України твердять, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Посилання на Інтернет ресурс не є доказом в розумінні вимог діючого процесуального законодавства.

Позивачем за зустрічним позовом не надано ані доказів вчинення незаконних дій саме посадовими особами позивача, ані надано документального обґрунтування розміру збитків. Суд не приймає в якості належного та допустимого доказу спричинених збитків у вигляді упущеної вигоди довідку надану ТОВ «Марін Оіл» довідку про доходи за останній звітний період (1,2 квартал 2012р.) від господарської діяльності з джерел в Україні на ім'я Мельникова Євгена Олександровича (т.2а.с.15) та, відповідно книгу обліку доходів, так як зазначені документи жодним чином не мають відношення до господарської діяльності ТОВ «Марін Оіл» пов'язаної з отриманням прибутку від конкретного виду діяльності - експлуатації атракціонів, більш того, виключає можливість здійснення порівняльного аналізу розміру прибутку, так як не містить конкретизуючих характеристик місця та видів діяльності, за якими було отримано зазначений прибуток СПД Мельниковим Є.О.

Стосовно заявлених до стягнення 85 000, 00 грн. за понесену ТОВ «Марін Оіл» моральну шкоду, слід наголосити наступне:

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Коментована стаття встановлює певні критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди. До таких критеріїв відносяться:

- характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);

- глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;

- погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю);

- ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Отже суд має брати до уваги як форму вини завдавача шкоди (умисел або необережність), так і наявність вини самого потерпілого. Випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини завдавача шкоди встановлюються ст. 1167 ЦК;

- інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникла в результаті посягання на права особи тощо).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

При доказуванні факту заподіяння співробітниками Ялтинської міської ради моральної шкоди позивачеві, останній посилається на інформацію в Інтернеті.

Проте такі посилання не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в рамках господарської справи.

З огляду на викладене, судом не вбачається наявність законних та обґрунтованих підстав для задоволення зустрічного позову.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене та підписане 30.08.2013 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Головуючий суддя А.М. Гризодубова

Суддя С.Я.Тітков

Суддя О.С. Янюк