Ухвала суду № 33195927, 27.08.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3502/13-ц Головуючий у 1 інстанції:Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1283/13 Категорія: 2 Доповідач: Завидовської-Марчук О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Завидовської-Марчук О. Г.

суддів - Свистун О.В., Подолюка В.А.

при секретарі Перебойчуку Р.В.

з участю: позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання права власності на автомобіль та виключення його з акту опису за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 09 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на автомобіль та виключення його з акту опису відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати з ухваленням нового про задоволення його позову.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надав доказів, що автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1, на який накладено арешт, належить йому на праві власності, а тому дійшов вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ним права власності на автомобіль та звільнення цього автомобіля з-під арешту.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 665 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Договір купівлі-продажу є оплатним, двостороннім, зобов'язуючим та консенсуальним, основною і визначальною його ознакою є перехід майна у власність покупця.

П. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України визначено, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першої статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Ч. 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Судом першої інстанції встановлено, що власником автомобіля марки «MERCEDES-BENZ», модель Е220, 1995 року випуску, сірого кольору, шасі № НОМЕР_2, тип ТЗ легковий седан-в, реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ (а.с.5).

09.09.2010 року ОСОБА_2 на ім'я позивача ОСОБА_1 та ще шести осіб видана довіреність з правом розпорядження (без права дарування) вказаним автомобілем, в тому числі знімати його з обліку та здавати державні номерні знаки (а.с.3).

Відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 31.01.2013 року автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 вилучений працівниками ДПС ДАІ у ОСОБА_1 для зберігання на спеціальному майданчику в м. Луцьку (а.с.6).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 у своїх вимогах зазначав, що спірний автомобіль він у серпні 2007 року придбав у ОСОБА_2 за 16 000 доларів США але не поставив придбаний автомобіль на облік у зв'язку з відсутністю коштів, тому погодився розпоряджатися автомобілем на підставі довіреності від 09.09.2010 року.

Однак, як правильно встановлено місцевим судом, між сторонами по справі договір купівлі-продажу автомобіля не укладався і позивачем не надано відповідних доказів, які б підтверджували його укладення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для визнання за позивачем права власності на автомобіль «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 відсутні.

Вважаючи незаконним та необґрунтованим оскаржуване рішення суду відповідач у своїх доводах апеляційної скарги вказує, що оскільки генеральна довіреність від 09.09.2010 року є договором купівлі-продажу автомобіля, тому відповідно до ст. 235 ЦК України відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто на підставі вказаної довіреності він набув право власності на автомобіль.

Колегія суддів вважає, що такі доводи позивача не грунтуються на нормах матеріального права.

Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, відповідно до наведених норм закону довіреність не є документом, який підтверджує перехід права власності від однієї особи до іншої.

Покликання позивача на сплату відповідачу ОСОБА_2 вартості автомобіля як на підставу захисту своїх прав не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду, проте можуть бути підставою для захисту порушеного права в інший спосіб, визначений ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Оскільки позивач не є власником автомобіля, тому у відповідності до наведеної норми Закону України «Про виконавче провадження» підстави для зняття арешту з вказаного автомобіля відсутні і місцевий суд обґрунтовано відмовив у цій вимозі позивача.

Таким чином, наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 09 липня 2013 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий

Судді