Ухвала суду № 33193530, 27.08.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/4025/13-а

27.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Континенталь"- Посторонко Ігор Павлович, виписка серії ААВ №853644,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 11.06.13 у справі № 801/4025/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Континенталь" (вул.Київська, 133, кв. 137, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95050)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29.03.2013: № 0000911504 та №0004611501.

Не погодившись з даним рішення суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Континенталь" (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-позивач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013: №0000911504 та № 0004611501.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставні висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами, операції з контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 29.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000911504 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 32269,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 31268,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1001,00 грн.; №0004611501 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну сумі 35958,00 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 04.03.2013 №1441/15.4/32571820 позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з: ТОВ "Бренд Строй" за червень 2011 року, ПП "Ньютехнолоджи" за червень 2011 року, липень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2. пункту 138.6. пункту 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 35958,00 грн., у тому числі по періодах: 2 квартал 2011- 31358,00 грн.; 2-3 квартали 2011- 4600,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 податкового кодексу України. в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 31268,00 грн., у тому числі по періодах: червень 2011 року- 27268,00 грн., липень 2011 року- 4000,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що позивач в період червень, липень 2011 року мав господарські стосунки з: ТОВ «Бренд Строй», ПП «Ньютехнолоджи», які мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Із такими висновками податкового органу не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем (підрядник) та ПАТ "Санаторій "Київ" (замовник) були укладені договори підряду: від 26.05.2011 №б/н, від 26.05.2011 №б/н, від 26.05.2011 №б/н, від 22.06.2011 №1, на умовах і в порядку, передбаченому цими договорами підрядник зобов'язується на свій ризик виконати ремонтно-будівельні роботи демонтаж естакади. Ціна робот згідно зазначених договорів складає 79860,00 грн., в тому числі податок на додану вартість- 14910,34 грн.

Окрім цього, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що між позивачем (генпідрядник) та ПП "Ньютехнолоджи" (субпідрядник) укладені договори субпідряду на виконання робот: від 26.05.2011 №2С, від 22.06.2011 №3С, від 22.06.2011 №4С відповідно до якого, субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати обумовлені договорами роботи. Ціна робот за зазначеними договорами складає 84000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 14000,00 грн.

Згідно статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

У відповідності до положень зазначеної статті на підтвердження проведення господарських операцій платнику податків видані: акт здачі-приймання робіт за договором від 22.06.2011 №3С; акт здачі-приймання робіт за договором від 22.06.2011 №4С; акт списання матеріалів за договором від 22.06.2011 №4С. До того ж, оплата була проведена позивачем безготівковим шляхом - через розрахунковий рахунок відкритий у банку платіжними дорученнями від 20.06.2011 №1 на суму 30000,00 грн., від 08.07.2011 №47 на суму 30000,00 грн. та випискою по рахунку №260052054 від 01.08.2011, від 29.07.2011, від 08.07.2011, від 20.06.2011.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 20.06.2011 на адресу позивача виписана податкова накладна №150 на суму 30000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 5000,00 грн. (номенклатура поставки товарів (послуг) продавця- роботи з благоустрою пляжної зони згідно договору від 26.05.2011 №2С); 30.06.2011 на адресу позивача виписана податкова накладна №233 на суму 30000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 5000,00 грн. (номенклатура поставки товарів (послуг) продавця- роботи з благоустрою пляжної зони згідно договору від 26.05.2011 №2С) та 29.07.2011 на адресу позивача виписана податкова накладна №406 на суму 24000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 4000,00 грн. (номенклатура поставки товарів (послуг) продавця- роботи відповідно до договорів від 22.06.2011 №4С, №3С).

Факт віднесення вказаних сум на податковий кредиту підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість та додатком 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2011, липень 2011 року, прийнятими відповідачем.

Також, судом першої інстанції безумовно встановлено, що в подальшому, виконані роботи субпідрядником ПП «Ньютехнолоджі» були передані Замовнику будівництва - ПАТ «Санаторій «Київ», що підтверджується актами смачи-прийомки робіт, долучених до матеріалів справи, що свідчить про виконання позивачем генеральної угоди на будівництво.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що між позивачем (виконавець) та Іванівською сільською радою (замовник) був укладений договір підряду від 02.06.2011 №630012, відповідно до якого замовник доручає. в виконавець зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору роботи з розробки Проекту (П) "Будівництво трьох каналізаційних споруд в с. Іванівка, Чугуївського району, Харківської області". Замовник зобов'язується прийняти зазначену проектну документацію та оплатити ії вартість. Ціна договору складає 109999,20 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 18333,00 грн.. Також, між позивачем (генпідрядник) та ПП "Бренд Строй" (виконавець) укладений договір на виконання підрядних робот від 02.06.2011 №1-П відповідно до якого, виконавець зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору роботи з розробки Проекту (П) "Будівництво трьох каналізаційних споруд в с. Іванівка, Чугуївського району, Харківського областю". Ціна договору складає 103609,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 103609,20 грн..

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оплата була проведена позивачем безготівковим шляхом - через розрахунковий рахунок відкритий у банку платіжним дорученням від22.06.2011 №3 на суму 103400,00 грн. та випискою по рахунку 260052054 від 07.07.2011, а 16.06.2011 на адресу позивача виписана податкова накладна №73 на суму 103609,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 17268,20 грн. (номенклатура поставки товарів (послуг) продавця- будівництво трьох каналізаційних споруд в с. Іванівка, Чугуївського району, Харківського областю").

Окрім цього, судом першої інстанції безперечно встановлено, що подальша передача результатів субпідрядних робіт, відбувалася на підставі акту здачі-прийому робіт за договором від 02.06.2011, де зазначено, що до сплати підлягає 103609,20 грн. Оплата була проведена на суму 109999,20 грн., згідно платіжного доручення, що свідчить про зміну майнового стану платника податків.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарських операцій, використання виконаних робіт в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в результаті відносин з контрагентами ТОВ "Бренд Строй" за червень 2011 року та ПП "Ньютехнолоджи" за червень 2011 року, липень 2011 року, оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом першої інстанції дана належна правова оцінка нормам матеріального права

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013: №0000911504 та № 0004611501, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013: №0000911504 та № 0004611501 діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2013 у справі № 801/4025/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко