Постанова № 33193481, 28.08.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

28 серпня 2013 року Справа № 814/3494/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Бельмак Н. В.

від відповідача: Коптєв О. О.

за позовомПриватного акціонерного товариства "Казанківське хлібоприймальне підприємство", (вул. Жовтнева, 40,Казанка,Казанківський район, Миколаївська область,56000)

доБаштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Миколи Аркаса, 2,Баштанка,Баштанський район, Миколаївська область,56101)

проскасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

ПрАТ „Казанківське ХПП" (далі позивач, підприємство) звернулося до суду з вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту ДПІ, контролюючий орган) №0000122200 від 20.03.2013р., яким суб'єкту господарювання визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (далі ПДВ) на 539046,00грн. (431237,00грн. - зобов'язання за основним платежем, 107809,00грн. - зобов'язання за штрафними санкціями), посилаючись на невмотивованість інкримінованого правопорушення (порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, ст. 215, ст.203, ст.216 ЦК України) та незаконність оспорюваного рішення.

Баштанська міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби (далі ДПІ, відповідач, контролюючий орган) позов не визнала, зазначивши про правомірність дій контролюючого органу при проведені перевірки позивача та обргунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким суб'єкту господарювання визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ, в зв'язку з безтоварністю господарських операцій з контрагентами - ПП «Енліль-М», ТОВ «ХК «Агротехтрейд», ТОВ «Трейдинг-Агро», ТОВ «Інвест ЛТД», ТОВ «Інтерагро-Союз».

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку послуг/товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг). Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Недобросовісність учасників господарських правовідносин (контрагентів) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій. Сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі внаслідок ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

При розгляді справи встановлено, що в період з 28.02.2013р. по 01.03.2013р. ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ „Казанківське ХПП", за результатами перевірки складено акт №63/22-32100883 від 05.03.2013р., в якому контролюючим органом зроблено висновки про порушення суб'єктом господарювання приписів п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», ст. 215, ст.203, ст.216 ЦК України, господарські операції якого, на думку контролюючого органу, з контрагентами - ПП «Енліль-М», ТОВ «ХК «Агротехтрейд», ТОВ «Трейдинг-Агро», ТОВ «Інвест ЛТД», ТОВ «Інтерагро-Союз є безтоварними, направленими на штучне формування податкового кредиту по зазначеним контрагентам (ПП „Енліль-М" за грудень 2010 року в сумі 46064,96грн., ТОВ ХК „Агротехтрейд" за липень 2010 року в сумі 63860,70грн., ТОВ „Трейдинг-Агро" за грудень 2010 року в сумі 225138,67грн., ТОВ „Інвест ЛТД" за серпень 2010 року в сумі 12934,37грн. та ТОВ „Інтерагро-Союз" за вересень 2010 року в сумі 44916,62грн.).

На основі встановлених в ході перевірки обставин відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122200 від 20.03.2013р., яким суб'єкту господарювання визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (далі ПДВ) на 539046,00грн. (431237,00грн. - зобов'язання за основним платежем, 107809,00грн. - зобов'язання за штрафними санкціями),

Підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок контролюючого органу про: незнаходження контрагентів за юридичними адресами, неможливість реального здійснення правочинів з поставки сільськогосподарської продукції контрагентами позивача з урахуванням наявних матеріальних ресурсів, відсутність достатніх трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, транспортних засобів.

В обгрунтування висновку ДПІ посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Енліль-М» ТОВ «ХК «Агротехтрейд» ТОВ «Трейдинг-Агро» та акти результатів проведеної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інвест ЛТД» та ТОВ «Інтерагро-Союз», в яких відсутні відомості про дослідження господарських операцій з ПрАТ „Казанківське ХПП".

Досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Так, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, за наслідками таких звірок не можуть бути складені висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.

Висновки контролюючого органу про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання.

В судовому засіданні встановлено, сільгосппродукція (зерно пшениці, зерно соняшника та ін.), яка була предметом купівлі-продажу, первісно була здана ПП «Енліль-М», ТОВ «ХК «Агротехтрейд», ТОВ «Трейдинг-Агро», ТОВ «Інвест ЛТД», ТОВ «Інтерагро-Союз на зберігання ПрАТ „Казанківське ХПП", а вже пізніше продана позивачеві. В подальшому придбана у вказаних контрагентів сільгосппродукція за договорами комісії передана позивачем комітенту ПП"Сєрна".

Особливості пропускного режиму та контролю за продукцією (зважування, ідентифікація транспортних засобів та уповноважених осіб, аналіз прийнятих на зберігання та придбаних сільгоспкультур), що завозиться на підприємство, виключає оформлення документів без реального постачання сільгосппродукції.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано договори зберігання продукції, договори купівлі-продажу, заяви та довіреності на переоформлення зерна, виписки по банківським рахункам, складські квитанції, акти приймання-передачі продукції, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, відомості про результати зважування, реєстри накладних на прийняте зерно, договорами складського зберігання та ні.

Судження відповідача про відсутність у контрагентів достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, крім посилання ДПІ на це в актах зустрічних звірок, нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, сировини, матеріалів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання поставок з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Стосовно тверджень контролюючого органу щодо порушення контрагентами позивача приписів цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає їх (висновки) невмотивованими, виходячи з наступного.

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.6 ст.126, ч.3 ст.247, ч.1 ст.249, ч.2 ст.547, ч.3 ст.586, ч.3 ст.614, ч.6 ст.633, ч.2 ст.661, ч.4 ст.698, ч.3 ст.719, ч.4 ст.720, ч.1 ст.739 та іншими статтями ЦК України.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Із приписів статті 228 ЦК України слідує, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Посилання відповідача в акті перевірки на статтю 203, статтю 215 є безпідставним, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, діюче законодавство не надає права відповідачу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними. Статтею 20 Податкового кодексу України не визначено права органів ДПС України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, та імперативно застосовувати наслідки нікчемності правочинів.

При розгляді справи встановлено, що укладені угоди, надані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальники були зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить обов'язок доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про відсутність настання реальних наслідків, недійсність правочинів, вчинених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, є бездоказовими.

Відповідач не надав суду допустимих та достатніх доказів на обґрунтування припущень викладених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства. Стосовно зазначених у податковому повідомлені-рішенні порушень вимог ПК України та Закону України "Про податок на додану вартість", суд вважає їх невмотивованими та неаргументованими належними доказами. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобов'язань з податку на додану вартість в випадку, що є предметом судового дослідження.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби № 0000122200 від 20.03.2013року.

Стягнути судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Приватного акціонерного товариства "Казанківське хлібоприймальне підприємство" (код ЄДРПОУ 32100883).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний