Постанова № 33191729, 19.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2013 року № 826/8799/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі по тексту також - позивач) до Міністерства освіти і науки України (надалі також - відповідач1), Міністерства фінансів України (надалі також - відповідач2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, в якому просив:

- зобов'язати Міністерство освіти і науки України розробити бюджетний запит з пропозицією та відповідним обґрунтуванням щодо виділення бюджетних коштів у сумі 16 645725,38 грн. для компенсації витрат Державного підприємства «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2012 рік для подання Міністерству фінансів України та подальшого включення до проекту Державного бюджету України;

- зобов'язати Міністерство фінансів України включити бюджетний запит Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України з пропозицією та відповідним обґрунтуванням щодо виділення бюджетних коштів у сумі 16 645725,38 грн. до пропозиції проекту Державного бюджету України для компенсації витрат Державного підприємства «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2012 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до укладених між позивачем та відповідачем1 договорів, в силу яких останній зобов'язаний відшкодувати збитки від використання пільгового тарифу на перевезення залізничним транспортом студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів (в розмірі половини вартості квитка).

При цьому, незважаючи на те, що позивачем здійснено перевезення студентів та учнів професійно-технічних закладів за пільговим тарифом на загальну суму 22193725,38 грн., в свою чергу відповідачем 1 було оплачено лише 5548000,00 грн., а відтак вбачає за доцільне у судовому порядку зобов'язати відповідачів розробити бюджетний запит з метою відшкодування усієї вартості послуг щодо пільгового перевезення студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації. Позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі проти позову заперечували з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Третя особа позиції щодо заявленого позову не виклала, про час, дату і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 31 березня 1999 року № 309/99 «Про заходи щодо впорядкування механізму надання пільгового проїзду окремим категоріям студентів і учнів» Кабінету Міністрів України було доручено забезпечити відновлення раніше встановленого порядку пільгового проїзду студентів і учнів, невідкладно опрацювати оптимальний механізм надання їм пільг і компенсацій на проїзд відповідними видами транспорту з урахуванням їх матеріального становища.

На виконання зазначеного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 5 квітня 1999 року № 541 «Про затвердження Порядку надання пільгового проїзду студентам вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів у міському й приміському пасажирському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті територією України» (далі за текстом - Постанова № 541).

В ході судового розгляду справи підтверджено, що саме на виконання Постанови № 541 між позивачем та відповідачем1 укладено договір про розрахунки за наданні послуги по перевезенню залізницею студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних закладів № ПР/Л-12117/НЮдч від 09.02 2012 року; відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.3 якого відповідач1 зобов'язаний під час формування проекту Державного бюджету України передбачати окремим рядком кошти на витрати, пов'язані з наданням студентам навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом у поточному році не нижче фактично виконаних перевезень у минулому році.

Також відповідно до пункту 3.3. вказаного Договору Міністерство здійснює перерахунок Залізниці (позивачу) коштів, передбачених на компенсацію виплати, після надходження їх з Державного бюджету на власні рахунки міністерства.

Отже, за змістом договору, обов'язок перерахувати залізниці кошти у Міністерства виникає лише після отримання коштів на вказані цілі від Державного казначейства України.

Водночас, відповідно до п.1 ч. 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Як встановлено, ст. 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між: громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до частини першої статті 36 Бюджетного кодексу Україна центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів.

Так, на основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результаті контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійсненні контролю за дотриманням бюджетного законодавства, член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державно бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, приймає рішенні про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Аналіз бюджетних запитів передбачає перевірку і оцінку достовірності змісту, повноти та інших характеристик бюджетного запиту. При цьому оцінці узгодженню вони підлягають з точки зору державних інтересів. Так, бюджеті запити повинні передбачати першочергове забезпечення бюджетних коштів н заробітну плату працівників бюджетних установ і організацій. Також перевіряються, аналізуються і оцінюються показники бюджетних запитів з точки зору законності, доцільності, ефективності, економності у витрачанні бюджетних коштів.

Проект Закону України про Державний бюджет України готується на основі бюджетних запитів, основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, з урахуванням основних засад грошово-кредитної політики України на наступний рік, положень основних напрямів бюджетної політики, схвалених Верховною Радою України, та її висновків, даних про підсумки виконання Державного бюджету України за минулий рік і хід його виконання у поточному році та ін.

Крім того, при розробленні проекту закону України про державний бюджет підлягають дотримуванню принципів бюджетної системи України, які визначені статтею 7 Бюджетного кодексу України, зокрема:

- принципу збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний рік; - принципу обґрунтованості, який означає складання і виконання бюджету виходячи з реальних показників соціально-економічного розвитку території держави. Проект бюджету складається на підставі затверджених постановою Верховної Ради України основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу), в яких планується граничний розмір дефіциту (профіциту) державного бюджету у відсотках до прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту; граничний розмір державного боргу та його структури; обґрунтувань і розрахунків питомої ваги міжбюджетних трансфертів у видатках державного бюджету; питомої ваги капітальних вкладень у видатках державного бюджету; зміни до законодавства, прийняття яких необхідно для реалізації бюджетної політики держави; перелік головних розпорядників коштів, захищених статей бюджету; обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди; встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на планований бюджетний період; - принципу справедливості, який передбачає, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; - неупередженості.

Водночас, відповідно до статті 20 Бюджетного кодексу України у бюджетному процесі застосовується програмно-цільовий метод.

Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.

Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Відповідно до додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» головним розпорядником коштів за бюджетною програмою 2201200 «Пільговий проїзд студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно - технічних училищ у залізничному, автомобільному та водному транспорті» є Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України.

Для реалізації зазначеної програми в Законі України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» було передбачено 38 000,00 тис. гривень.

Відповідно до звіту Державної казначейської служби України про стан виконання Державного бюджету України на 2012 рік, фінансування бюджетної програми 2201200 здійснено на 100 відсотків та в повному обсязі.

Крім того, відповідно до додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» для реалізації бюджетної програми 2201200 передбачено 38 000,00 тис. гривень.

Таким чином, за наслідками розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що відповідач2 діяв в межах чинного законодавства, зокрема відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента від 08.04.2011 №446/2011.

Водночас, як слідує зі змісту ст.ст. 23, 47, 51 Бюджетного кодексу України будь - які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Міністерство освіти і науки, як розпорядник бюджетних коштів може розпорядитися лише тими коштами, що надійшли йому з Державного бюджету України на цілі за кодами бюджетної класифікації. Міністерство освіти і науки не має повноважень щодо управління виконанням Державним бюджетом України, це є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України. Міністерство освіти і науки як розпорядник бюджетних коштів бере бюджетні зобов'язання та провадить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Так, оскільки відповідач1 коштів з держбюджету для компенсації позивачу не отримував, а відтак, згідно правових підстав для примусового виконання зобов'язань перед позивачем немає.

При цьому, розпорядники коштів Державного бюджету України мають право брати бюджетні зобов'язання, необхідність виконання зобов'язання минулих років, узятих на облік в органах Державного казначейства України, в межах виділених їх асигнувань.

Зобов'язання, взяті розпорядниками коштів Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, в тому числі і ст. 19 Конституції України, предметом судового розгляду не може бути зобов'язання вчинення дій, вчинення яких не є обов'язковими для відповідача за законом.

Так, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, неотримання коштів з Державного бюджету України не створює у відповідача1 обов'язку щодо їх перерахування позивачу, тому й примусове виконання зазначеного обов'язку в силу закону не допустиме.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що відповідачі діяли в межах та на підставі чинного законодавства, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин