Ухвала суду № 33189982, 27.08.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-8445/2012

Провадження 22ц/779/2165/2013

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.

суддів: Горейко М.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Турів О.М.,

з участю: відповідача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2013 року позов ДП "Теплокомуненерго" до ОСОБА_2 задоволено частково. В користь позивача з ОСОБА_2 стягнуто 869грн 63коп заборгованості по оплаті послуг на надані послуги з централізованого опалення квартири та гарячого водопостачання та 244грн 60коп судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що з врахуванням коштів, добровільно сплачених відповідачем у погашення заборгованості за попередні 2006-2008роки, стягненню з нього підлягає за минулий період 727грн 79коп за гаряче водопостачання та 141грн 84коп за опалення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 28 травня 2013року безпідставно залучив його в якості відповідача до участі в даній справі, та у відсутності відповідної угоди з позивачем дійшов до помилкового висновку про виникнення у нього заборгованості по оплаті за комунальні послуги за період з 2006 року по травень 2008року. Вказує, що право власності на згадану вище квартиру АДРЕСА_1 він набув 08.09.2008року , тобто після періоду, за який виникла заборгованість перед позивачем за комунальні послуги. Апелянт зазначає, що ним 23.03.2010року була в повному об'ємі оплачена заборгованість за опалення та за підігрів води, яка виникла за 2007-2008роки. Тому вважає, що суд неправомірно стягнув з нього 727грн 79коп заборгованості за гаряче водопостачання за період з 01.01.2007року, оскільки повинен був застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності. Крім того, зауважує, що суд не врахував здійснення ним 02.03.2013року оплати за опалення в сумі 141грн 84коп. Вважаючи у зв'язку із наведеним оскаржене рішення незаконним і необґрунтованим, ОСОБА_2 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові ДП "Теплокомуненерго"до нього.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали.

Представник ДП "Теплокомуненерго" доводи апеляційної скарги заперечила, вважаючи, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив пред'явлений до ОСОБА_2 позов.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача і представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 став власником всієї квартири АДРЕСА_1 08.09.2008року в результаті укладення з ОСОБА_4 договору про поділ спільного майна подружжя (копія договору - а.с.73-74). До цього, з 30.03.2001року він та його бувша дружина були співвласниками названої квартири (копія договору - а.с.75). З цього випливає, що згідно ст.360 Цивільного Кодексу України він зобов'язаний був приймати участь у сплаті комунальних послуг, які надавались позивачем. Тому посилання ОСОБА_2 на те, що він та дружина у цій квартирі у 2006-2008роках не проживали, а нею користувались інші особи, і що з ним не було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені обставини правового значення не мають.

Вирішуючи даний цивільно-правовий спір, суд першої інстанції врахував, що заборгованість за опалення у попередні 2006, 2007 роки частково періодично погашалась, і те, що відповідачем у 23 березня 2010 року також частково погашено заборгованість за надані позивачем у 2006-2008 роках послуги щодо централізованого опалення (копія квитанції - а.с.80). Ці обставини суд правильно вважав фактами, які свідчать про визнання ОСОБА_2 боргу і про переривання строку позовної давності. Згідно із ч.3 статті 264 ЦК України 23.03.2010року перебіг позовної давності розпочався заново. Враховуючи, що ОСОБА_2 за згодою позивача був залучений в якості належного відповідача до участі в даній справі 28.05.2013року, то встановлений 3-х річний строк позовної давності в даному випадку не можна вважати пропущеним. З цього випливає, що суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача поточну заборгованість за опалення в сумі 141грн 84коп. Посилання апелянта на те, що суд безпідставно стягнув 141грн 84коп, не врахувавши, що ним цю суму сплачено 03.07.2013року, колегією суддів не може бути прийнято до уваги, оскільки оригінал квитанції про сплату зазначеної суми заборгованості відповідачем не було пред'явлено суду першої інстанції при вирішенні спору. Тільки ксерокопія названої квитанції була долучена до апеляційної скарги. Однак, дана обставина може бути врахована при виконання судового рішення.

Що ж стосується оплати за іншу послугу - за гаряче водопостачання, то суд першої інстанції правильно залишив без задоволення вимогу ДП "Теплокомуненерго" про стягнення суми 2236грн 87коп, тобто заборгованості станом на 01.12.2006рік, задовольнивши таким чином заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Позивач з цим фактично погодився, і рішення не оскаржив. Залишок ж непогашеної 23.03.2010року заборгованості за цю послугу за інші роки в сумі 727грн 79коп суд стягнув з відповідача правомірно.

Відсутність між сторонами договору суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки послуги ДП "Теплокомуненерго" по централізованому опаленню квартири ОСОБА_2 фактично надавались. Отже, між сторонами згідно ст.11 ЦК України існували цивільні права і обов'язки. Тому суд за наведених обставин обґрунтовано вважав, що відповідач відповідно до ст.ст.901; 903 ЦК України та п.30 "Правил надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005року №630, зобов'язаний був оплачувати фактично надані, послуги з централізованого опалення квартири.

Приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції по даній справі про часткове задоволення позову ДП "Теплокомуненерго", тобто про стягнення з ОСОБА_2 869грн 63коп заборгованості, є законним і обгрунтованим. Доводи апелянта про безпідставність стягнення з нього заборгованості не відповідає дійсності, не доведено об'єктивними документальними доказами, а отже висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування рішення немає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.218; 307; 308; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2013 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: М.Д. Горейко

Я.Ю. Ковалюк