Постанова № 33189922, 28.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 року Справа № 904/3111/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Білошкап О.В.,

Коробенка Г.П.,

розглянувши касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2013 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. у справі № 904/3111/13 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "ЮМА"

до проУправління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області стягнення 34 583,25 грн.

за участю представників:

ТОВ ВКФ "ЮМА" - не з'явилися;

Управління ДСО при ГУМВС України в Дніпропетровській області

- Голов О.В.;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЮМА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області 34 583,25 грн., у т.ч. 29 176,80 грн. основної заборгованості, 4 531,15 грн. пені та 875,30 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору № 859/2010 від 16.06.2010 р. в частині прийняття та оплати виконаних робіт (т.1 а.с.2-6).

Відповідач у справі - Управління ДСО при ГУМВС України в Дніпропетровській області у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що виконання робіт на заявлену позивачем суму матеріалами справи не підтверджено (т.1 а.с.58-63).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2012 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 22 846,40 грн. заборгованості та 466,92 грн. процентів річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому, виконання рішення суду розстрочено (т.2 а.с.3-6).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оплатив виконані роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 22 846,40 грн., враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату виконаних робіт у розмірі 1 000,00 грн. При цьому, у задоволенні вимоги про стягнення 6 330,40 грн. відмовлено, у зв'язку з неналежним оформлення актів приймання-передачі робіт на зазначену суму.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2013 р. скасовано. Прийнято нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 28 176,80 грн. заборгованості та 875,30 грн. процентів річних (т.2 а.с.52-54).

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність дати складання актів приймання-передачі виконаних робіт не є підставою для визнання вказаних актів неналежними доказами наявності у відповідача заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову тільки в частині стягнення 16 082,00 грн.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням до відносин сторін норм матеріального права (т.2 а.с.64-69).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

16.06.2010 р. між сторонами у справі укладено договір № 859/2010, відповідно до умов якого позивач приймає на себе зобов'язання виконувати технічне обслуговування та ремонт автомобілів, а відповідач зобов'язується прийняти виконані роботи і повністю оплатити вартість виконаних робіт.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору передбачено, що оплата здійснюється після підписання акта прийому-передачі виконаних робіт (п. 2.1.1.).

Судами встановлено, що позивачем виконані роботи вартістю 29 176,80 грн., які здані ним та прийняті відповідачем, про що підписано акти виконання робіт. Між тим, відповідач за виконані позивачем роботи розрахувався частково, допустивши заборгованість у розмірі 28 176,80 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив вимогу позивача та відмовив у стягнення 6 330,40 грн., у зв'язку з тим, що акти приймання-передачі робіт на вказану суму не містять дати підписання.

Однак, такий висновок визнаний помилковим судом апеляційної інстанції, оскільки відсутність дати складання акта не є підставою для визнання даного акта належним доказом виконання та прийняття робіт.

При цьому, 20.06.2012 р. позивачем направлено на адресу відповідача вимогу щодо оплати заборгованості, яка, в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, підлягає оплаті у семиденний строк.

Між тим, вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 28 176,80 грн., вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі є обгрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ним зроблено правильний висновок щодо задоволення вимоги про стягнення процентів річних у розмірі 875,30 грн.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. у справі № 904/3111/13 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Білошкап О.В.

Коробенко Г.П.