Ухвала суду № 33189723, 28.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року м. Київ К/800/27417/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Степашка О.І., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року

у справі № 2270/6047/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Поділля-Трансбуд» (далі - позивач, ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд»)

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Кам'янець-Подільська ОДПІ)

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд» звернулось у вересні 2012 року до суду з позовом до Кам'янець-Подільської ОДПІ про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2012 року № 0001262343, № 0001272342, № 0001282342 та № 0001371742.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року позов задоволено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року скасована в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001282342 від 21.06.2012 року. Прийнята нова постанова, якою в задоволені позовних вимог ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001282342 від 21.06.2012 року відмовлено. В решті постанова залишена без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 05.06.2012 року № 1127/221/33468780.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем: п. 4.1, п. 4.2, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3, п. 5.4, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 135.2, п. 135.3, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 136.1 ст. 136, ст.. 137, п. 138.2, п. 138.3, п. 138.4, п. 138.5, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.10.1, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 140.1 ст. 140, ст. 142, ст. 143, ст. 145, п. 7 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 347 622,00 грн.; порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1, пп. 7.3.5 п. 7.3, п. 7.4, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.7 ст. 187 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 264 440,00 грн. та занижено від'ємне значення поточного періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року в сумі 54 126,00 грн.

Також, виявлено порушення позивачем пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, п. 171.1, пп. «а» п. 171.2 ст. 171, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 4800,00 грн.; пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в періоді, що перевірявся. Сума пені складає 34 296,18 грн.; порушення позивачем ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та ст. 115 Кодексу законів про працю, а саме в періоді, що перевірявся, заробітна плата виплачувалась несвоєчасно та один раз на місяць. Порушення позивачем ст. 2, ст. 5, ст. 14, ст. 15 Закону України «Про плату за землю», п. 269.1 ст. 269, п. 270.1 ст. 270, п. 286.2 ст. 286, п. 287.1 ст. 287 ПК України, в результаті чого позивачем занижено земельний податок в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1474,74 грн. та не подано до податкового органу розрахунки земельного податку за 4 квартал 2010 року та за 2011 рік за земельну ділянку на території Панотецької сільської ради, яка фактично використовувалась позивачем у власній господарській діяльності.

На підставі акту перевірки, 21.06.2012 року Кам`янець-Подільською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001262342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 347 622 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 56 633,25 грн.; № 0001272342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ за основним платежем - 264 440 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 67 580,50 грн.; № 0001282342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за основним платежем - 1474,74 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 2262,22 грн. та № 0001371742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників за основним платежем - 4800 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1711 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (далі - Закон № 283) визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті).

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996/ХІV (далі - Закон № 996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Тобто, аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами, а Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне визначення податковим органом податкових зобовязань позивачу у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях по податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам за договором субпідряду № 41 с/п улаштування металевої огорожі від 01.12.2010 року з ТОВ «БК Адоніс», оскільки даний договір мав реальний характер, так як він спричинив рух активів, зміну зобов'язань і власного капіталу позивача, та він відповідає змісту, відображеному в укладеному платником податку договору і він підтверджений відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Статтею 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно до ч. 2 ст. 97 Кодексу законів про працю форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом чітко не визначено дохід працівників ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд», оскільки їх зарплата є відрядною та залежить від об'єму виконаних робіт.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не встановлення факту конкретної суми доходу працівника не є об'єктом оподаткування, а відтак прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001371742 від 21.06.2012 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який в свою чергу правомірно не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0001282342 від 21.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за основним платежем - 1474,74 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 2262,22 грн., з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції досліджена наявна в матеріалах справа відповідь Управління Держкомзему у Кам`янець-Подільському районі № 05-03-25/1261 від 03.05.2012 року та встановлено, що ТОВ «БК «Поділля-Трансбуд» користується земельною ділянкою на території Панотецької сільської ради площею 1,8 га без правовстановлюючих документів та сплати земельного податку або орендної плати за землю.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Отже, об'єктом оподаткування є ті земельні ділянки, земельні частки (паї), що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою.

При цьому, вказаними нормами не встановлено, що відповідні права на ділянки (зокрема, право користування) мають бути певним чином оформлені та зареєстровані.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Таким чином, земельний податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для здійснення своєї господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість нарахування податковим органом земельного податку позивачу за 4 квартал 2010 року і 2011 рік.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року у справі № 2270/6047/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.І. Степашко

М.О. Федоров