Ухвала суду № 33189711, 28.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2013 р. м. Київ К/800/29839/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Степашка О.І., Федорова М.О.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Борисової М.С.,

представника відповідача Козак В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 року

у справі № 2а-17544/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» (далі - позивач, ТОВ «НФК»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «НФК» звернулось у грудні 2012 до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2012 року № 0000982231.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 року, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000982231 від 29.11.2012 року, винесене ДПІ у Оболонському районі м, Києва, згідно з яким ТОВ «НФК» збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 6 122 296,50 грн., у тому числі сума грошового зобов'язання 5 282 738,00 грн. за платежем податок на прибуток підприємств та сума штрафних санкцій 839 558,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 09.11.2012 року за № 929-22-3-31865319.

Під час перевірки встановлено, що підприємством порушено вимоги п. 1.32. ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2. пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року із змінами і доповненнями; п. 138.1., пп. 138.10.5 п. 138.10. ст. 138, пп. 153.2.5 п. 153.22 ст. 153 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 282 738,00 грн. та п. 153.8 ст. 153. п. 3 підрозділу 4 Розділу XX ПК України, в результаті чого за півріччя 2012 року занижено прибуток від операцій з облігаціями на суму 9 645 972,00 грн. та завищено збиток від операцій з акціями та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, на суму 23 822 826,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000982231 від 29.11.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6 122 296,50 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором № Б-2801/11-10 від 11.11.2010 року ТОВ «НФК» (Покупець) придбало у ДП «ЛД-Україна» (Продавець) пакет цінних паперів вартістю 11 436 000,00 грн. відповідно до акту, 12.11.2010 року ТОВ «НФК», в рахунок оплати цінних паперів передало ДП «ЛД-Україна» простий вексель на суму 11 436 000,00 грн. з умовою нарахування 15% річних.

Також, судами встановлено, що у відповідності до умов договору № Б-2802/11-10 від 11.11.2010 року, ТОВ «НФК» (Покупець) придбало у ТОВ «Незалежна інвестиційна агенція» (Продавець) пакет цінних паперів вартістю 9 378 000,00 грн. відповідно до акту, 12.11.2010 року ТОВ «НФК», в рахунок оплати цінних паперів передало ТОВ «НФК», в рахунок оплати цінних паперів передало ТОВ «Незалежна інвестиційна агенція» простий вексель на суму 9 378 000,00 грн. з умовою нарахування річних. Зі змісту векселя вбачається, що ТОВ «НФК» видавало векселі для оформлення готового боргу за фактично поставлені товари. Таким товаром, як відзначено в акті, є цінні папери. Векселі були видані на суми 11 436 000,00 грн. та 9 378 000,00 грн. При цьому, вартість цінних паперів, в оплату грошового боргу за фактичну поставку яких видавалися векселі, складала, відповідно, 11 436 000,00 грн. та 9 378 000,00 грн.

Позивач зазначає, що векселі видавалися на користь продавця за відповідним договором зв'язку з необхідністю здійснення розрахунку за відсутності грошових коштів, необхідних для плати поставлених цінних паперів. У разі нездійснення розрахунку за поставлені цінні папери належним чином, тексти договорів передбачають настання негативних наслідків для ТОВ «НФК», а саме - сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період розстрочки.

Судами попередні інстанцій встановлено, що відповідно до Постанови Національного банку України від 09.08.2010 року № 377, облікова ставка Національного банку в період видачі та обігу векселів складала 7,75%. У зв'язку з чим, у разі несплати у встановлені строки грошових коштів, необхідних для оплати поставлених цінних паперів, до ТОВ «НФК» були б застосовані санкції у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто 7,75%*2=- 15,5% річних.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з цих умов, ТОВ «НФК» видало Продавцям за договорами прості векселі зі сплатою 15% річних. Тобто, видача простих векселів зі сплатою процентів на зазначених умовах фактично дозволила ТОВ «НФК» зменшити свої витрати на 0,5% від загальної суми договорів (тобто від 11 436 000,00 грн. + 9 378 000,00 грн. = 20 814 000,00 грн.). За умови невидачі векселів, розмір штрафних санкцій перевищив би розмір відсотків, нарахованих на векселі на 0,5% від загальної суми договорів. Таким чином, видача векселів дозволила ТОВ «НФК» зменшити свої витрати та відповідно, збільшити розмір доходу.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «НФК» та ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» було укладено кредитний договір № 22-1011-КЮ від 28.09.2010 року, відповідно до умов якого та змін до нього ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» надав ТОВ «НФК» кредит з лімітом у розмірі 43 000 000,00 грн. та надає кредит у користування строком до 11.02.2013 року включно. В період з 2 кварталу 2011 року по 2 квартал 2012 року (включно) ТОВ «НФК» включило до валових витрат проценти за користування кредитними коштами загальним розміром 8 095 388,37 грн.

Крім цього, судами встановлено, що ТОВ «НФК» уклало 24.12.2010 року договір позики № 1-2010 з ТОВ «Венчурні інвестиційні проекти», яке діє як компанія з управління активами за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Українські технології», згідно з яким отримало в позику 11 700 000,00 грн. позика була повернута Позикодавцю 23.09.2011 року. В зв'язку з чим ТОВ «НФК» у 3 кварталі 2011 року включило до складу валових витрат проценти за користування позикою у розмірі 1 432 284,93 грн.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами було встановлено, що витрати на придбання цінних паперів, які були придбані в попередніх податкових періодах та не реалізовані станом на 01.01.2012 року, правомірно було враховано позивачем в рядку «Від'ємний фінансовий результат попереднього звітного (податкового) періоду» Додатку до Податкової декларації на прибуток, в наступних податкових періодах в повному обсязі.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що від`ємний фінансовий результат від операцій з торгівлі цінними паперами в будь-якому разі не може бути перенесений на витрати в такому ж самому порядку, як від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток, оскільки це різні за економічним змістом і значенням показники при визначенні податкових зобов`язань. При цьому, від'ємний фінансовий результат операцій з цінними паперами не впливає на загальний оподатковуваний дохід від основної діяльності, адже показує витрати на придбання цінних паперів (не проданих на даний час), що були понесені в минулих податкових періодах. Він виникає внаслідок особливого порядку визнання витрат на придбання цінних паперів, які враховуються у відокремленому обліку, та не переноситься до Декларації з податку на прибуток, і, відповідно, не може вплинути на від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке є результатом збиткової діяльності платника податку.

Згідно пункту 4 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, операції з цінними паперами та деривативами, що придбані до набрання чинності розділом III цього Кодексу, відображаються в обліку при визначенні податку на прибуток підприємств за правилами, що діяли на момент придбання таких цінних паперів.

Відповідно до змісту п. 1. розділу ХІХ ПК України, розділ ІІІ цього кодексу, набирає чинності з 01.04.2011 року. На момент придбання цінних паперів діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР.

Відповідно до пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Таким чином, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на момент придбання цінних паперів, не містить будь-яких обмежень, щодо визначення та перенесення до наступного податкового періоду від'ємного фінансового результату операцій з цінними паперами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року № 1-рп/99, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, колегія суддів касаційної інстцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що від`ємний фінансовий результат був сформований позивачем за правилами передбаченими законодавством, чинним на момент фактичного понесення витрат на придбання цінних паперів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 року у справі № 2а-17544/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.І. Степашко

М.О. Федоров