Ухвала суду № 33188446, 22.08.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 р. Справа № 130051/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

Головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об»єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медео-Захід" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медео-Захід" (далі - ТзОВ "Медео-Захід", позивач) звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 03.02.2012 року № 0000632302.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТзОВ "Медео-Захід" не погоджується з висновками перевірки та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з таких підстав: перевірка проведена з порушенням встановленого порядку, оскільки позивач не отримував запити від податкового органу як до проведення перевірки, так і в ході її проведення; акт перевірки також складений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, у ньому відсутнє посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку; твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів не відповідає дійсності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 03 лютого 2012 року № 0000632302.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки податкового органу про відсутність у позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, нездійснення ним господарської діяльності, нікчемний характер правочинів, непідтвердження податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ є передчасними та необ'єктивними, зробленими без урахування усіх первинних документів, наявних у ТзОВ "Медео-Захід".

Не погоджуючись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби, яка покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Як на доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що здійснення поставки товарів на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак відсутність заповнення всіх граф (товарно-транспортних накладних, дорожніх листів) у платника податку під час його перевірки, свідчить про нездійснення самих господарських операцій. Апелянт також зазначає, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 07.12.2007 року зареєстрований платником ПДВ згідно з виданим Луцькою ОДПІ свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 1003022952 від 02.10.2010 року (а.с.50), діє на підставі статуту (а.с.91-102), серед іншого, здійснює оптову, комісійну та роздрібну торгівлю, посередницьку діяльність, вирощування сільськогосподарських культур, діяльність з м'ясного та молочного скотарства, птахівництва, продаж та закупку сільськогосподарської продукції.

Відповідач вважає, що під час складання фінансової звітності у ТзОВ "Медео-Захід" були відсутні підтверджуючі документи щодо здійснення ним фінансово-господарської діяльності, а отже, позивач не здійснював господарську діяльність за серпень, листопад, грудень 2010 року, березень, липень 2011 року. В ході проведення перевірки позивачем надано реєстри виданих податкових накладних, податкові та видаткові накладні на реалізацію, податкові накладні виписувалися на реалізацію такого товару: свиней, ВРХ, будівельних матеріалів, техсировинної хвої, масла, оливи, піддонів, підшипників, овочів, торфобрикету, вугілля, пасти томатної. Крім того, позивачем надано реєстри отриманих податкових накладних, податкові та видаткові накладні на придбання такого товару: свиней, будівельних матеріалів, цукру, ПМП, меблів. Перевіркою встановлено порушення ТзОВ "Медео-Захід" частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг, товари, послуги по вказаних правочинах не були передані в порушення статей 662, 655, 656 ЦК України; встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відповідно до частин першої, п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, статті 228 ЦК України угоди за серпень, листопад, грудень 2010 року, березень, липень 2011 року мають ознаки нікчемності.

На підставі вказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 року № 0000632302, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 51763 грн. 00 коп. (а.с.47).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що відповідач не довів правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.02.2011 року № 0000632302.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем подано документи, про відсутність яких вказано в акті перевірки № 339/23-3/35594018 від 20.01.2012 року, зокрема, цивільно-правові угоди (а.с.139-141), накази про прийняття на роботу (а.с.142-153), договори оренди складського приміщення, транспортних засобів, суборенди, зберігання (а.с.154-173), товарно-транспортні накладні (а.с.204-222).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Медео-Захід" згідно з наказом Луцької ОДПІ від 04.01.2012 року № 12 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки" проведено з порушенням вимог пунктів 85.6, 85.7 статті 85 ПК України, відповідачем не доведено ту обставину, що під час проведення перевірки платником податку не надані документи в повному обсязі (договори; документи, що підтверджують транспортування товарів; дані бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення відповідних операцій тощо).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ "Медео-Захід" та контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на здійснення операцій пов»язаних з наданням податкової вигоди третім особам. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів, які укладалися між ТзОВ "Медео-Захід" та контрагентами, оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 03.02.2012 року № 0000632302 не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст.160, ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об»єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року у справі 2а-0370/942/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя: Р.Б. Хобор

Судді: В.П. Сапіга

І.О. Яворський