Постанова № 33183000, 22.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2013 року № 826/10058/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон-Центр"

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві

про

скасування податкових повідомлень-рішень №0000372220, №0000382220 від 18.06.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неон-Центр» звернулось до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2013 №0000372220, №0000382220.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв’язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач – Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві – заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивач не мав права формувати податковий кредит з ПДВ та відносити витрати до валових витрат, у зв’язку з проведенням нікчемних правочинів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Неон-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Тесей ЛТД» за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатом якої складено акт від 06.06.2013 №7/22-205/23704198 (далі – акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 139.1.6 пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 55829 грн.; п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 53170 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.06.2013:

№0000382220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 69786,25 грн. (з основним платежем 55 829 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13957,25 грн.);

№0000372220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 66462,50 грн. (за основним платежем 53170 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13292,5 грн).

За результатом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень скарги залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актом ДПІ У Шевченківському районі м. Києва Державної податкової інспекції від 12.03.20012 №694/2220/37818657 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тесей ЛТД» з контрагентами, з яким платником задекларовані взаємовідносини за 01.01.2012 по 30.11.2012» яким встановлено відсутність у товариства необхідних умов для реального настання результатів господарської діяльності, а тому взаємовідносини з контрагентами здійснювалися без мети реального настання правових наслідків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Пунктом 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаться до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 5 “Порядку заповнення податкової накладної” затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Тесей ЛТД» укладено договори підряду №18 від 13.08.2012, №19 від 14.08.2012, №20 від 16.08.2012, №24 від 05.09.2012, №27 від 04.10.2012, №28 від 09.10.2012, №30 від 16.10.2012, №33 від 22.10.2012, №34 від 29.10.2012.

На підтвердження виконання спірних договорів ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» підписано, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи.

На підтвердження оплати послуг позивачем надано суду копії платіжних доручень та банківських виписок, які долучено до матеріалів справи.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за спірним договором.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 “Про Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналізуючи зазначені приписи, суд приходить до висновку, що первинні документи, надані позивачем, оформлені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки, містять підписи осіб, причетність яких до господарської діяльності не підтверджена, а тому не є первинними документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Суд приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи (податкові накладні, акти здачі – приймання) не дають підстав дійти до висновку, що господарські операції мали місце, оскільки з наданих позивачем документів не можливо встановити факт реальності здійснення господарських операцій з його контрагентом ТОВ “Тесей ЛТД”, оскільки у суб’єкта господарювання відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Крім того види діяльності, які мало право здійснювати ТОВ “ТЕСЕЙ ЛТД” відповідно до витягу з ЄДРПОУ не відповідають роботам наданим позивачу. Перелік робіт, які визначені в актах виконаних робіт, мають виконуватися кваліфікованими працівниками високого професійного рівня та спеціальної освіти.

Також, представником позивача в судовому засіданні повідомлено, що забезпечити явку представника ТОВ «Тесей ЛТД» в судове засідання для допиту в якості свідка не можливо, оскільки на даний час триває процедура ліквідації ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» директор є головою ліквідаційної комісії та відмовляється прибути в судове засідання.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг фактично не мали реального характеру, первинні документи оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було, а відтак його дії по формуванню податкового кредиту є неправомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов’язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв’язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв’язку з положеннями Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” пов’язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п. п. 139.1.6 пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на прибуток на суму 55829 грн.; та в порушення п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на додану вартість на суму 53170 грн.

Отже, судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2013 №0000372220, №0000382220, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 28.08.2013