Постанова № 33182579, 27.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 серпня 2013 року № 826/9497/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 № 21/17-20 та № 20/17-20.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

20.08.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.11.2012 за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС складено Акт № 2034/17-20/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму у розмірі 4092,75 грн., а також порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 8517 грн.

11.01.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 20/17-20, яким у зв'язку з порушенням п. 167.1 ст. 167 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4092,75 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2046,38 грн.;

№ 21/17-20, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8517 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2601 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів на надання послуг по пошуку потенційних споживачів та виконавців від 04.01.2011 № 02/11 та від 01.08.2011 № 01/0811 з ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» (далі - Договори) надано у квітні, травні, серпні та вересні 2011 року відповідні послуги (пошук потенційних споживачів та виконавців транспортних послуг, послуги в сфері маркетингових досліджень) на загальну суму у розмірі 48000 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 8000 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі ПДВ у розмірі 8517 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з відповідними відмітками банку.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на суму у розмірі 3600 грн., а також порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму у розмірі 8000 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Радіант-Сервіс»;

складення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС акту від 13.07.2011 № 1654/23-04/37145630 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Радіант-Сервіс» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року, відповідно до змісту якого: стан платника - «Запит на встановлення місцезнаходження»; реєстрація платника ПДВ скасована 16.05.2011; відповідно до висновку спеціалісті від 06.06.2011 № 171 підписи від імені директора ТОВ «Радіант-Сервіс» Серідко С.О. у податкових деклараціях з ПДВ за лютий та березень 2011 року ймовірно виконано другою особою; встановлено відсутність у ТОВ «Радіант-Сервіс» трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, виробничого та торговельного обладнання, транспортних засобів тощо;

внесення до ЄДР запису про відсутність ТОВ «Радіант-Сервіс» за місцезнаходженням;

отримання відповідачем акту ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.03.2012 № 401/22-4/37267132 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 по 30.11.2011, відповідно до якого встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торговельних приміщень, сировини, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між позивачем та ТОВ «Радіант-Сервіс», ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг)та податковими накладними, а також платіжними документами.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також наявними в матеріалах справи угодами та договорами, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними та податковими накладними, які були складені за результатами, в тому числі виконання ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» своїх зобов'язань за спірними договорами.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Радіант-Сервіс», на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 13.07.2011 № 1654/23-04/37145630 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Радіант-Сервіс», на внесення до ЄДР запису про відсутність ТОВ «Радіант-Сервіс» за місцезнаходженням, на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.03.2012 № 401/22-4/37267132 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є беззаперечними, належними та допустимими доказами даних фактів, а інших доказів всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з позивачем з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ «Радіант-Сервіс», ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та ТОВ «Радіант-Сервіс», ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 8000 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 8000 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 8000 грн. на підставі виписаних ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за квітень та травень 2011 року на суму у розмірі 517 грн. стала розбіжність між сумами, які включені до податкового кредиту та сумами в податкових накладних виписаних ТОВ «Каміон-Оіл» та ТОВ «Кло-Карта», які надані на підтвердження заявленого кредиту.

З огляду на те, що позивач не заперечував дані обставини та, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи не надав суду доказів на підтвердження вказаної суми розбіжності, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 21/17-20 в частині основного платежу на суму у розмірі 517 грн.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких умов, податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 № 21/17-20 є безпідставним та неправомірним в частині основного платежу у розмірі 8000 грн., а також в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2601 грн. - 517 грн. * 25% (129,25 грн.)= 2471,75 грн.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договорами з ТОВ «Радіант-Сервіс» та ТОВ «Рекламна Агенція «Маркетингком» у розмірі 24000 грн. підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 164.1 ст. 164 ПК України та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на суму у розмірі 492,75 грн. стала розбіжність між даними декларації, в якій сума валового доходу за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 складає 946153 грн., та даними банківських виписок, в яких сума валового доходу складає 949438 грн., тобто розбіжність становить 3285 грн. (3285 грн. * 15%=492,75 грн.).

При цьому, згідно з п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення, зокрема, необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Податковим органом, всупереч вимогам п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначено завищення валового доходу без будь-якого обґрунтування та зазначення відповідних даних, а саме - порушення вимог чинного законодавства викладено без конкретизації по відповідних операціях, без зазначення первинних документів обліку, в тому числі походження коштів на суму 3285 грн., від кого та коли саме вони надійшли, яке їх призначення, а також без зазначення регістрів бухгалтерського обліку та кореспонденції рахунків операцій.

Зважаючи на наведене, викладений в Акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму у розмірі 4092,75 грн., за висновком суду є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 20/17-20 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03190, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 20/17-20, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 21/17-20, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, в частині нарахованого платежу з податку на додану вартість на суму 8000 грн. та в частині нарахованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 2471,75 грн.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко