Постанова № 33180126, 27.08.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року Справа № 901/1364/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сотула В.В.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Балюкової К.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: Міщенко М.В., довіреність № 42 від 21 червня 2013 року (товариство з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс")

відповідача: Сухоручко П.Б., довіреність № б/н від 04 червня 2013 року (фірма "ТЕС")

розглянувши апеляційну скаргу фірми "ТЕС" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шевчук Н.Г.) від 18 червня 2013 року у справі №901/1364/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" (вул. Солом'янська, 11, м. Київ 110, 03110)

до фірми "ТЕС" (пров. Гер. Аджимушкая, 5/11, м. Сімферополь, 95011)

про стягнення 477861,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фірми "ТЕС" про стягнення залишку безпроцентної цільової позики у розмірі 477861,94 грн. (а.с. 3-6).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що фірма "ТЕС" порушила прийнятті на себе зобов'язання за договором безпроцентної цільової позики № 0052-09/СЛ від 01 жовтня 2009 року, а саме, щодо використання її за цільовим призначенням.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2013 року у справі № 901/1346/13 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" задоволенні у повному обсязі (а.с. 105-107).

Рішення суду мотивовано правомірністю позовних вимог, які ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підтверджені належними доказами.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, фірма "ТЕС" звернулася до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, якими відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 111-112).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не у повному обсязі вивчив та дослідив обставини, які мають значення для справи. Крім того, заявник апеляційної скарги вказує на те, що відповідач на даний час несе прямі збитки, оскільки позивач не виконує своїх зобов'язань щодо виробництва та поставки палива, а також, у зв'язку з розірванням субліцензійного договору, який був укладений між ними.

За розпорядженням секретаря судової палати від 27 серпня 2013 року у зв'язку з відпустками суддів Рибіної С.А. та Голика В.С., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя - Сотула В.В., судді: Балюкова К.Г., Гоголь Ю.М.

У судовому засіданні, яке призначене на 27 серпня 2013 року, представник фірми "ТЕС" підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

08 січня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (далі - Ліцензіар) та фірмою "ТЕС" (далі - Ліцензіат) було укладено субліцензійний договір № 0043-07/СЛ про надання дозволу на використання знаку для товарів та послуг (далі - Субліцензійний договір) (а.с. 23-31).

Згідно з умовами Субліцензійного договору Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду строком до 15 грудня 2012 року, невиключну ліцензію на використання знаку, в порядку та на умовах, які передбачені даним договором.

01 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (далі - Позикодавець) та фірмою "ТЕС" (далі - Позичальник) було укладено договір № 0052-09/СЛ про надання безпроцентної цільової позики (далі - Договір позики) (а.с. 14-20).

Відповідно до умов Договору позики він укладений на підставі Субліцензійного договору, у зв'язку з тим, що Позикодавець зацікавлений у належному управлінні Позичальником знаком для товарів і послуг (№ 19697), який отриманий ним у користування на умовах Субліцензійного договору.

Згідно з пунктами 1.3.1 та 1.3.2 Договору позики її цільовим призначенням є: забезпечення відповідності АЗС вимогам Додатку № 3 та Додатку № 3.1 до Субліцензійного договору; забезпечення якості товарів на АЗС у відповідності з вимогами Субліцензійного договору.

Пунктом 2.3 Договору позики встановлено що позика надається Позичальнику шляхом безготівкового перерахунку Позикодавцем грошових коштів на поточний банківський рахунок Позичальника, зазначений у даному Договорі.

На виконання умов Договору позики, Позикодавець (позивач по справі) перерахував грошові кошти Позичальнику на загальну суму 676000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 487 від 28 січня 2010 року та № 495 від 28 січня 2010 року (а.с. 21-22). На протязі розгляду справи факт отримання зазначених грошових коштів відповідачем не оспорюється та підтверджено представником відповідача у судовому засіданні (27 серпня 2013 року).

Як зазначалось вище, одним із цільових призначень позики є забезпечення якості товарів на АЗС у відповідності з вимогами Субліцензійного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 24 та 29 травня 2011 року під час перевірок АЗС відповідача за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Сапунгорська, 32 а, а/д Ялта-Севастополь, по.км. 72+90 кін. 72+155 та АР Крим, Сімферопольський район, а/д Сімферополь-Євпаторія, 10км.+500 м. були встановленні факти порушення цільового призначення позики, а саме, незабезпечення відповідачем якості бензину та дизельного палива.

Зазначений факт порушення також встановлений рішенням апеляційного господарського суду. Так, у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2012 року у справі № 5002-33/1721-2012, яка набрала законної сили, зазначено, що відповідачем (фірмою "ТЕС") порушено зобов'язання за субліцензійним договором № 0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року в частині дотримання якості нафтопродуктів (а.с. 52-64).

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, відповідачем порушені взяті на себе зобов'язання за Договором позики, в частині її цільового використання, що тягне наслідки встановленні у пунктах 3.4 та 3.6 Договору позики.

Пунктом 3.4 Договору позики встановлено, що сума позики погашається (повертається) Позикодавцю шляхом перерахування Позичальником грошових коштів в безготівковій формі на поточний банківський рахунок Позикодавця, вказаний у цьому договорі, не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати порушення цільового призначення позики, вказаного в пункті 1.3.1 та/або пункті 1.3.2.

Згідно з пунктом 3.6 Договору позики, Позичальник має право вимагати дострокового погашення (повернення) суми позики у випадках порушення цільового призначення позики, вказаного в пунктах 1.3.1 та/або 1.3.2 Договору позики. У випадку реалізації Позикодавцем свого права на дострокове погашення (повернення) суми позики, Позичальник зобов'язаний повернути таку суму позики не пізніше 3 (трьох) робочих днів від дати отримання відповідної вимоги Позикодавця.

13 лютого 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" направило на адресу фірми "ТЕС" вимогу про повернення протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання даної вимоги залишку безпроцентної цільової позики у розмірі 477861,94 грн.

Проте, вказана вимога позивача відповідачем виконана не була, що стало підставою для звернення до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 173 господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Між сторонами по справі був укладений Договір безпроцентної цільової позики № 0052-09/СЛ від 01 жовтня 2009 року, котрий є додатковим (акцесорним), оскільки укладений з метою забезпечення виконання субліцензійного договору № 0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року, який є основним.

Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про невідповідність вказаних договорі чинному законодавству, а також щодо визнання їх недійсними у судовому порядку.

Таким чином, зазначені договори, в силу статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського процесуального кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні норми містяться у статті 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, відповідач не надав суду доказів, які свідчать про виконання ним вимоги позивача від 13 лютого 2013 року щодо повернення залишку безпроцентної цільової позики у розмірі 477861,94 грн.

Оскаржуючи рішення, заявник апеляційної скарги оспорював зазначений розрахунок залишку безпроцентної цільової позики, про що представником було заявлено у судовому засіданні (27 серпня 2013 року). Проте, в силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник апеляційної скарги не надав доказів (розрахунку) на підтвердження своїх заперечень щодо вказаного факту, а тому вказане є лише судженням останнього, а не доказами у господарському процесі.

Крім того, слід відзначити, що вказана сума залишку розрахована на підставі пункту 3.3 Договору позики, який містить формулу розрахунку залишкової суми позики, у випадку недотримання Позичальником її цільового призначення.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підтвердженні належними доказами.

Стосовно доводів апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Так, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції не у повному обсязі вивчив та дослідив обставини, які мають значення для справи.

Проте, відповідачем по справі, у порушення норм статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не наданого жодного доказу та не наведено жодного обґрунтованого доводу, які б свідчили про неповне дослідження судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи.

Доводи заявника апеляційної скарги відносно того, що відповідач на даний час несе прямі збитки, у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються предмету позову по даній справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга фірми "ТЕС" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 22, 101, 103 (пункту 1 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фірми "ТЕС" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2013 року у справі № 901/1364/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.В.Сотула

Судді Ю.М. Гоголь

К.Г. Балюкова

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" (вул. Солом'янська, 11,Київ 110,03110)

2. Фірма "ТЕС" (пров. Гер. Аджимушкая, 5/11,Сімферополь,95011)

3.

4.