Ухвала суду № 33174366, 27.08.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року Справа № 33497/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Микитин І.В.,

представника позивача Шевчук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - ВАТ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ) від 13.04.2009 року № 0001542342/0/23-121 про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 14549,56 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі № 2а-3991/09/1770 у задоволенні позову було відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ВАТ просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що між ПП «Агроімпекс-Ресурс» та Управлінням громадського харчування ВАТ «Рівнеазот» (далі - УГХ) був укладений договір поставки № 05-09.008 від 05.09.2008 року, предметом якого була м'ясна продукція.

На виконання зазначеного договору у період вересня-листопада 2008 року ПП «Агроімпекс-Ресурс» здійснило поставку товару на загальну суму 87297,41 грн., в тому числі ПДВ 14549,56 грн., що підтверджується видатковими накладними, перелік яких зазначається в акті перевірки.

У відповідності з пп.7.2.3.п.7.2.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97) ПП «Агроімпекс-Ресурс» складало та надавало покупцю податкові накладні на суму поставленого товару. Перелік податкових накладних в повному обсязі перевірений контролюючим органом під час перевірки. Оплату поставленого товару проведено у розмірах, передбачених договором поставки. Перелік платіжних доручень наведений в акті перевірки, їх копії знаходяться в матеріалах справи.

Суми ПДВ по зазначених господарських операціях включені ВАТ до складу податкового кредиту відповідних періодів, та підтверджені необхідними первинними бухгалтерськими (податковими) документами, а отже суми ПДВ податкового кредиту вересня - листопада 2008 року, нараховані по взаємовідносинах з ПП «Агроімпекс-Ресурс», включені до податкового кредиту правомірно.

У акті перевірки ДПІ підтверджено, що ПДВ на підставі виписаних наведених податкових накладних в загальній сумі 14549,56 грн. в повному обсязі віднесений ВАТ до складу податкового кредиту у вересні 2008 року на суму 4298,48 грн., у жовтні 2008 року на суму 6455,38 грн., у листопаді 2008 року на суму 3795,70 грн.

На переконання апелянта, необґрунтованим є висновки суду першої інстанції про те, що зазначені документи не фіксують фактів здійснення господарських операцій, оскільки правочин, укладений з ПП «Агроімпекс-Ресурс», є нікчемним.

У матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання договору № 05-09.008 від 05.09.2008 року недійсним. Висновки суду про те, що вказаний договір порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства (ст.228 ЦК України), оскільки укладений з наміром ВАТ отримати податкову вигоду по взаємовідносинам з ПП «Агроімпекс-Ресурс» за рахунок формування податкового кредиту та наступного бюджетного відшкодування є безпідставними.

Апелянт наполягає на тому, що єдиною метою УГХ при укладенні договору № 05-09.008 від 05.09.2008 року було придбання м'ясної продукції і у матеріалах справи існує достатня кількість документів (доказів), що підтверджують отримання товару від ПП «Агроімпекс-Ресурс» (видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі, копії ветеренарних свідоцтв, копії посвідчень якості продукції).

На переконання апелянта, врахування судом першої інстанції вироку Рівненського міського суду по справі № 1-608/09 (1-386/10) від 25.05.2010 року, відповідно до якого підприємницька діяльність ПП «Агроімпекс-Ресурс» носила фіктивний характер, що має наслідок недійсність господарсько-правових відносин цього суб'єкту господарювання з ВАТ, суперечать положенням Кримінального кодексу України, нормам Цивільного кодексу України та дійсним обставинам справи.

Наявність вироку суду, яким ПП «Агроімпекс-Ресурс» визнано фіктивним, в конкретному даному випадку жодним чином не впливає на правомірність та дійсність господарських операцій, що здійснювались на підставі договору № 05-09.008.

Окрім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на допущені контролюючим органом порушення порядку проведення позапланової перевірки, передбаченого ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу».

Представники апелянта у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі, та просили їх задовольнити.

Представник ДПІ на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вироку Рівненського міського суду по справі № 1-608//09 (1-386/10) від 25.05.2010 року підприємницька діяльність ПП «Агроімпекс-Ресурс» носила фіктивний характер. Під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що ПП «Агроімпекс-Ресурс» не мало реальної можливості виконання зобов'язань з урахуванням часу, значного обсягу, відсутністю необхідних умов, для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності найманих працівників, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів.

Відсутність у ПП «Агроімпекс-Ресурс» трудових та економічних ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, було встановлено посадовими особами ДПІ під час проведення документальної перевірки та підтверджується актом документальної перевірки ПП «Агроімпекс-Ресурс» № 1723/23-400/35899158 від 18.12.2008 року.

Враховуючи нікчемність правочинів, укладених УГХ та ПП «Агроімпекс-Ресурс», суд прийшов до висновку, що податкові накладні, складені на підтвердження їх виконання, не відповідають вимогам ст. 7 Закону № 168/97 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не фіксують фактів здійснення господарських операцій, що в них описані, та не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

Тому висновки ДПІ про завищення ВАТ бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 14549,56 грн. є правомірними та відповідають фактичним обставинам справи і оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0001542342/0/23-121 від 13.04.2009 року є правомірним.

Даючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду, що викладені у оскаржуваному судовому рішення, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вимоги до первинних документів викладені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка передбачає обов'язкові реквізити первинних та зведених облікових документів, що повинні мати обов'язкові реквізити як назву, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За правилами пп. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, між УГХ та ПП «Агроімпекс-Ресурс» було укладено договір поставки № 05-09.008 від 05.09.2008 року, відповідно до якого постачальник (ПП «Агроімпекс-Ресурс») зобов'язувався поставити товар, а покупець прийняти на себе зобов'язання прийняти товари і оплатити їх вартість.

Разом із тим, відповідно до акту № 1723/23-400/35899158 від 18.12.2008 року перевірки ПП «Агроімпекс-Ресурс» за період 06.05.2008р.-31.10.2008р. всі господарські операції вказаного підприємства не мали реального характеру, товар не перевозився і не зберігався, у ПП «Агроімпекс-Ресурс» відсутній управлінський та технічний персонал та інші ресурси, за допомогою яких могли б виконуватися операції з продажу-придбання товарів, а отже господарські операції фактично не виконувалися, оскільки підприємство не проводило реальної фінансово-господарської діяльності.

Згідно з письмовими поясненнями засновника ПП «Агроімпекс-Ресурс» ОСОБА_2 він створив його на прохання ОСОБА_3, печатки вказаного підприємства не виготовляв, будь-яких первинних документів не підписував, мети здійснення підприємницької діяльності вказаним підприємством не мав.

Відповідно до висновку експерта № 202 від 24.03.2009 року договір поставки № 05-09.008 від 05.09.2008р. та первинні документи на його виконання підписані не директором ОСОБА_3, а невідомою особою або особами.

Окрім цього, згідно із вироком Рівненського міського суду Рівненської обл. від 25.05.2010р. ПП «Агроімпекс-Ресурс» було створено з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що заподіяло велику шкоду державі. Діяльність винних осіб була спрямована на конвертацію в готівку грошових коштів, які надходили на банківські рахунки нібито за виконання господарських правочинів. Вироком встановлено відсутність основних і оборотних коштів, найманих працівників, констатовано відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) здійснення господарської діяльності та відсутність можливості виконання будь-яких господарських зобов'язань.

Підстав для неврахування встановлених зазначеним вироком обставин у порядку ч.4 ст.72 КАС України апеляційний суд не вбачає.

При цьому апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту, лише у разі фактичного здійснення відповідної господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, відповідач виходив із того, що позивач фактично товари у ПП «Агроімпекс-Ресурс» не придбавав, а лише провів документальне оформлення такої господарської операцій.

Відтак, на переконання апеляційного суду, оскільки ПП «Агроімпекс-Ресурс» є фіктивним підприємством, то видані ним позивачу первинні документи слід вважати такими, що складені з метою маскування безтоварних операцій з метою мінімізації податкових зобов'язань.

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, податковий орган підставно прийшов до висновку про нікчемність правочину, укладеного між УГХ та ПП «Агроімпекс-Ресурс».

Щодо допущених відповідачем під час проведення позапланової перевірки позивача порушення, на яких акцентує увагу апелянт у поданій апеляційній скарзі, то на переконання апеляційного суду вони не спростовують виявлених під час проведення такої перевірки порушень вимог закону зі сторони платника податків, до проведення якої працівники ДПІ були допущені самим позивачем.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі № 2а-3991/09/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 29 серпня 2013 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко