Постанова № 33170449, 27.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2013 р. Справа № 920/300/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.

при секретарі - Вороні В.С.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1 з довіреністю №493 від 04 березня 2013 року.

відповідач - ОСОБА_2 - особисто.

представник відповідача - ОСОБА_3 договір №02/07/13 від 02 липня 2013 року, свідоцтво №366 від 02 березня 2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Суми (вх.№1908С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 16 травня 2013 року по справі №920/300/13-г

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 м. Суми

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 112833,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач подав позовну заяву до суду, в якій просив стягнути з відповідача 112833,80 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з вересня 2012 року по 10.02.2013 року відповідно до укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення № 2 від 15.04.2009 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16 травня 2013 року (суддя Зайцевої І.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16 травня 2013 року у справі № 920/300/13 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при встановленні строку, на який укладався договір оренди № 2 від 15.04.2009, порушив ст.ст. 253-254, 793 ЦК України, зазначивши, що договір укладено на три роки; також вважає, що суд помилково дійшов до висновку, що орендар не користувався нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3, з вересня 2012, а тому не повинен сплачувати орендну плату. Крім того, позивач звертає увагу на відсутність доказів з боку відповідача про спонукання ФОП ОСОБА_4 до підписання акту приймання-передачі, а також на той факт, що договір оренди № 2 від 15.04.2009 на сьогодні не розірвано та не припинено, в зв'язку з чим укладання будь-яких інших договорів оренди з іншими орендарями в силу закону є неможливим.

05 липня 2013 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення договору оренди № 2 від 15.04.2009, в зв'язку з чим останній є нікчемним правочином і не може розглядатись, як підстава користування приміщеннями, нарахування та сплати орендної плати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09 липня 2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 19 серпня 2013 року.

30.07.2013 позивач надав додаткові пояснення до апеляційної скарги щодо розрахунку заборгованості ФОП ОСОБА_2 за договором оренди № 2 від 15.04.2009.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 15 квітня 2009 року між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення №2, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 на першому поверсі загальною площею 253,6 кв.м.

Факт передачі в оренду відповідачу нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 підтверджується відповідним актом від 15.04.2009 року (а.с.13).

Відповідно до п. 1.3. договору, строк його дії встановлюється з дати передачі відповідачу об'єкта оренди за актом прийому-передачі та припиняється 14.04.2012 року.

Згідно з п. 8.3. договору, строк дії договору автоматично продовжується, у випадку бажання сторін продовжити строк дії договору, на той же час та на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не попередила письмово про бажання розірвати або змінити його умови не пізніше ніж за 30 календарних днів до завершення дії договору.

Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що письмового попередження про бажання розірвати договір оренди у відповідності з умовами договору від відповідача не надходило, а тому договір є поновленим, на строк який був раніше встановлений договором, тобто три роки без одного дня.

За таких обставин, позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за договором оренди перед позивачем в сумі 112 833,80 грн. за період з вересня 2012 року по 10.02.2013 року.

Вказані обставини стали підставою звернення до господарського суду з відповідним позовом.

При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що оскільки договір оренди № 2 від 15.04.2012 укладався строком на три роки, проте всупереч вимог законодавства нотаріально не посвідчувався, а тому є нікчемним і не може розглядатись, як підстава користування приміщеннями, нарахування та сплати орендної плати. Крім того, судом встановлено, що відповідач фактично не користувався нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_3 на першому поверсі загальною площею 253,6 кв.м. з вересня 2012 року.

Дані висновки зроблені місцевим господарським судом також виходячи з того, що 20 вересня 2012 року відповідач уклав з ТОВ "Славяни" договір суборенди нежитлового приміщення № 2/12, відповідно до умов якого прийняв у строкове платне користування частину нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_4 з метою здійснення торгівлі непродовольчими товарами. Цієї ж дати, 20 вересня 2012 року, до договору № 986/04ОП від 29 червня 2011 року були внесені зміни стосовно адреси об'єкту, що знаходиться під охороною, магазину "Сантехніка", замість АДРЕСА_3 визначена інша адреса - АДРЕСА_4.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 112 833,80 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з вересня 2012 року по 10.02.2013 року відповідно до договору оренди № 2 від 15.04.2009 року за їх необґрунтованістю.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду. В даному випадку судом першої інстанції не досліджено фактичні обставини справи, пов'язані зі строком дії договору, судом не було прийнято до уваги норми цивільного законодавства, що регулюють положення про строки, а саме відповідно до ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, в зв'язку з чим не вірно визначено строк, на який було укладено договір оренди № 2 від 15.04.2012 згідно викладених в ньому умов, що призвело до неправомірних висновків про наявність правових підстав вважати даний договір нікчемним.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне.

Так, згідно з п.1.3. договору оренди №2 нежитлового приміщення від 15.04.2009 року, строк дії договору оренди встановлюється з дати передачі орендареві об'єкту оренди за актом прийому-передачі об'єкта оренди та припиняється 14.04.2012 року.

Як свідчать матеріали справи, акт здачі-приймання №1 до договору оренди №2 від 15.04.2009 року було підписано 15.04.2009 року.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З урахуванням зазначених норм цивільного законодавства слід дійти висновку про те, що договір оренди №2 нежитлового приміщення від 15.04.2009 року було укладено на строк з 16 квітня 2009 року по 14.04.2012 року, що у відповідності до ст. 254 ЦК України не становить повних три роки, а відтак, у розумінні положень ст. 793 ЦК України спірний договір оренди не підлягає нотаріальному посвідченню.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо недотримання сторонами вимог нотаріального посвідчення договору оренди № 2 від 15.04.2009, а також в зв'язку з цим про нікчемність даного договору не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства.

Колегія суддів, також не погоджується з позицією відповідача, вказаною у відзиві на апеляційну скаргу стосовно визначення дати закінчення спірного договору, оскільки ця дата чітко визначена сторонами в договорі відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України, що виключає можливість застосування ч. 5 ст. 254 ЦК України, на чому наполягав відповідач.

Крім того, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що орендар не користувався нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_3, з вересня 2012 року, а тому не повинен сплачувати орендну плату.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції визнав доведеним факт не користування відповідачем орендованим приміщенням з 10 вересня 2012 року, посилаючись на акт приймання-передачі орендованого майна №2 від 10.09.2012 року, від отримання та підписання якого позивач нібито відмовився.

Однак, для складання акту повернення орендованого майна в п.5.1.6. договору оренди передбачені певні підстави, а саме: орендар зобов'язується повернути об'єкт оренди у разі розірвання договору.

Статтею 651 Цивільного Кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, за якими розривається договір, а саме:

- за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

- за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом;

- у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, в даному випадку така дія, як підписання акту повернення орендованого майна, передує розірвання договору оренди №2 від 15.04.2009 року у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства.

Але, як вбачається із матеріалів справи, договір оренди №2 від 15.04.2009 року не був розірваний в установленому законом порядку, оскільки відсутня угода про розірвання договору підписана уповноваженими представниками сторін, відсутнє рішення суду про розірвання договору, відсутня також одностороння відмова будь-якої сторони договору оренди №2 від 15.04.2009 року від подальшого продовження орендних взаємовідносин.

Вказане відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Крім того, відповідно до ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В свою чергу, акт приймання-передачі від 10.09.2012 року, на який посилається відповідач та суд в своєму рішенні, не підписаний обома сторонами, а відтак, не є належним доказом того, що з 10.09.2012 року договір оренди №2 від 15.04.2009 року припинився.

Відповідачем не надано до суду письмових доказів звернення до ФОП ОСОБА_4 про спонукання до підписання акту приймання-передачі: поштових листів, вимог, звернень, тощо.

Також, колегія суддів зазначає, що укладання іншого договору суборенди нежитлового приміщення №2/12 від 20.09.2012 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та взяття його під охорону згідно із додатковою угодою б/н від 20.09.2012 року до договору охорони №986/04-ОП від 29.06.2011 року, також не є підставою для припинення зобов'язань відповідача за договором оренди №2 від 15.04.2009 року, тому посилання суду першої інстанції на зазначені договори в своєму рішенні, як на підставу відмови в позові про стягнення орендної плати за іншим договором є безпідставним та необґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що оскільки договір оренди №2 від 15.04.2009 року не розірваний в установленому законом порядку, він є дійсним.

Згідно п. 8.3 договору строк дії договору автоматично продовжується, у випадку бажання сторін продовжити строк дії договору, на той же час та на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не попередила письмово про бажання розірвати або змінити його умови не пізніше ніж за 30 календарних днів до завершення дії договору.

Враховуючи, що відповідачем не направлено на адресу позивача за 30 календарних днів до завершення дії договору письмового попередження про бажання розірвати договір або змінити його умови, то згідно ст. 764 ЦК України зазначений договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Той факт, що договір оренди було поновлено на той же строк і на тих же умовах підтверджується також тим, що після 15 квітня 2012 року відповідач продовжував сплачувати щомісячну орендну плату та інші платежі, передбачені умовами договору оренди. В обґрунтування факту здійснення відповідачем оплати орендних платежів позивачем надано до матеріалів справи копії прибуткових касових ордерів за період січень 2012 - вересень 2012.

Таким чином, позивачем підтверджено, що за вересень 2012 відповідачем було сплачено лише частково вартість орендної плати в сумі 10000,00 грн. на підставі прибуткового касового ордеру № 16 від 08.09.2012 на суму 10472,00 грн., з яких 472,00 грн. сплачена заборгованість по орендній платі за серпень 2012.

Згідно ст. 268 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Порядок розрахунків за договором визначений п. 4.2.

Так, 01.03.2012 відповідно до 2 розділу додаткової угоди № 3 до договору оренди № 2 від 15.04.2009, сума орендної плати в 2012 році становила 20472,30 грн.

З наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором оренди № 2 від 15.04.2009 за період з 10.01.2012 по 10.02.2013 вбачається, що орендна плата нарахована відповідно до п. 4.2 договору, п. 1 додаткової угоди № 3 до договору, що складає 276139,60 грн.,

З урахуванням суми фактично здійснених відповідачем платежів по орендній платі за вказаний період відповідно до прибуткових касових ордерів на суму 163304,30 грн., заборгованість відповідача за договором оренди складає 112835,30 грн.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за договором оренди № 2 від 15.04.2009 у розмірі 112835,30 грн., останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо сплати орендної плати у відповідності з п. 4.2 договору або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 112835,30 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача в зв'язку з її документальною та матеріальною обг'рунтованістю та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 у справі № 920/300/13-г з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Суми задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 у справі № 920/300/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (40030, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (40030, АДРЕСА_2, ід. номер НОМЕР_2) 112835,30 грн. боргу, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2256,68 грн. та 1128,34 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 23.08.2013 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

суддя Івакіна В.О.

суддя Тихий П.В.