Ухвала суду № 33160524, 15.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1104/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гриньковська Н.Ю. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області державної податкової служби на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Сфера - Пласт» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ПП «Сфера - Пласт» звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області державної податкової служби, в якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2012р. №0005332301, №0005342301 та №0005352301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Сфера - Пласт» щодо господарських відносин із ПП «Полєм Опт» за березень, травень 2011р., за результатами якої складено акт від 01.11.2012р. №291/22-14/35492967.

За результатами перевірки складено Акт від 01.11.2012 року № 291/22-14/35492967.

Відповідно до Акту перевірки встановлено порушення вимог п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011р. на суму 57291,00грн.; вимог п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ за березень 2011р. на суму 45833,00грн. та зменшено від'ємне значення за травень 2011р. в сумі 20000,00грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2012р. №0005332301, №0005342301 та №0005352301.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем було подано скаргу до ДПС України у Черкаській області, за результатом розгляду скарги було прийнято рішення від 23.01.2013 р. №1422/10-210, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що у платника ПДВ виникло право на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та права на податковий кредит за наявності одночасно двох умов, а саме: фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковою накладною.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до Акту перевірки встановлено відсутність у контрагентів будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, трудових ресурсів.

З вищевикладеного податковим органом зроблено висновок, що укладені між позивачем та контрагентами правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Головним управлінням капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації та ПП «Сфера - Пласт» 06.12.2010р. укладено договір будівельного підряду №1.

Пунктом 1.1. зазначеного договору визначено, що Головне управління капітального будівництва Черкаської ОДА (замовник) доручає, а ПП «Сфера - Пласт» (генпідрядник) бере на себе зобов'язання виконати на свій ризик власними і залученими силами та засобами будівельно-монтажні роботи та здати їх замовнику у встановлений договором строк, а замовник, в свою чергу, бере на себе зобов'язання прийняти закінчені роботи та оплатити їх відповідно до умов цього договору. Об'єктом будівельних робіт, за умовами зазначеного договору, є Нижній парк Шевченківського національного заповідника в м. Каневі - реконструкція І черга.

З метою виконання будівельно-монтажних робіт за вищевказаним договором, 15.03.2011р. ПП «Сфера - Пласт» уклало з ПП «Полєм Опт» договір поставки №15-03-11. За умовами зазначеного договору, ПП «Сфера - Пласт» (покупець) доручає, а ПП «Полєм Опт» (постачальник) бере на себе обов'язок поставити товар (будівельні матеріали) згідно заявки покупця, за погодженою сторонами договору ціною, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його у відповідності до умов договору.

Виконання умов договору поставки від 15.03.2011р. №15-03-11 відбувалось за предоплатою, що підтверджується платіжним дорученнями: від 03.03.2011р. №18 (за будівельні матеріали, згідно рах. №148) на суму 60000,00грн., від 04.03.2011р. №22 (за будівельні матеріали, згідно рах. №150) на суму 100000,00грн., від 04.03.2011р. №23 (за будівельні матеріали, згідно рах. №151) на суму 87000,00грн., від 26.04.2011р. №59 (за будівельні матеріали, згідно рах. №226) на суму 270000,00грн., від 26.04.2011р. №58 (за будівельні матеріали, згідно рах. №225) на суму 230000,00грн., від 29.04.2011р. №69 (за будівельні матеріали, згідно рах. б/н від 28.04.2011р.) на суму 40000,00грн.

24.03.2011р. ПП «Полєм Опт» на замовлення ПП «Сфера - Пласт» здійснило поставку 404 тон щебеню, 352 тон відсіву, 500 тон піску, 63 упаковки електродів 5 мм. (по 5 кг. в упаковці), 50 тис. штук червоної цегли, всього на загальну суму 275000,00грн., в т.ч. ПДВ 45833,33грн.

02.05.2011р. ПП «Полєм Опт» здійснило поставку 109 м3 керамзиту, 200 тон відсіву, 101 тонну піску, всього на загальну суму 120000,00грн. в т.ч. 20000,00грн. ПДВ.

На підтвердження виконання договору поставки від 15.03.2011р. №15-03-11, ПП «Полєм Опт» надало ПП «Сфера - Пласт» первинну бухгалтерську документацію по даним господарським операціям, а саме: видаткові накладні: №ПО-000060 від 24.03.2011р., №ПО-0000090 від 10.04.2011р. та №ПО-0000168 від 02.05.2011р.; податкові накладні: від 24.03.2011р. №60 на суму 275000,00грн. в т.ч. ПДВ 45833,33грн., від 10.04.2011р. №90 на суму 392000,00грн. в т.ч. ПДВ 65333,33грн. та від 02.05.2011р. №168 на суму 120000,00грн. в т.ч. ПДВ 20000,00грн.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Полєм Опт», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Що стосується порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, будівельні матеріали по договору поставки від 15.03.2011р. №15-03-11 були доставлені ПП «Сфера - Пласт» на об'єкт - Нижній парк Шевченківського національного заповідника в м. Каневі своїм транспортом.

Що підтверджується копіює договору оренди транспортного засобу від 23.04.2011р. За вказаним договором, підприємець ОСОБА_2 передає у строкове платне користування ПП «Сфера - Пласт» автомобіль самоскид МАЗ-555102, техпаспорт НОМЕР_5, р.н. НОМЕР_1, рік випуску 2005, для використання у виробничих потребах. Термін дії договору до 31.03.2012р.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору оренди транспортних засобів від 14.01.2011р., за яким підприємець ОСОБА_3 (орендодавець) передає, а ПП «Сфера - Пласт» (замовник) приймає у строкове платне користування транспортні засоби, в тому числі і вантажні автомобілі: автомобіль фургон «Юджин NJ1028DB», техпаспорт НОМЕР_6 р.н. НОМЕР_2; автомобіль «Газель ГАЗ 2705-434», техпаспорт НОМЕР_4 р.н. НОМЕР_3.

Також договір №ДГ-0000010 від 02.03.2011р. про надання транспортних послуг з вантажних перевезень та будівельної техніки. За умовами договору ФОП ОСОБА_5 (виконавець) зобов'язується надати ПП «Сфера - Пласт» (замовникові) послуги по перевезенню вантажів в межах України та послуги будівельної техніки, згідно заявки замовника, а замовник прийняти та оплатити послуги. Зазначеним договором визначено перелік техніки, що може надаватися виконавцем для виконання послуг: автомобілі КаМАЗ-5410 з напівпричепами 12т. в/п 20т., автомобілі КаМАЗ-5511 з напівпричепами в/п 13т., автомобілі ГАЗ-53 А, самоскиди в/п 3,5т., автокран КС-3575 А, довжина стріли 15,5м. в/п 10т., автокран КС-3577 А, довжина стріли 14м. в/п 12.5т., екскаватор ЕО-2628 «Борекс», об'єм ковша 0,25м3, екскаватор «Атлас», об'єм ковша 1м3.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією підтверджується здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання (отримання) товару.

Отже, позивачем віднесено до складу валових витрат суми, які підтверджується первинними документами.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 71, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області державної податкової служби на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Ю.А. Ісаєнко

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.