Ухвала суду № 33155840, 28.08.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/5329/13 Головуючий 1-ї інстанції - Калмикова Л.К.

Справа №2-2532 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : сімейне

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф,

суддів - Кокоші В.В., Черкасова В.В.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2010 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Після смерті бабусі ОСОБА_8, батько прийняв спадщину і став власником 59/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Інша 41/100 частина даного домоволодіння належала в порядку спадкування за законом ОСОБА_6, чоловіку померлої.

У 2005 році ОСОБА_6 помер і спадщину на 41/100 частину домоволодіння прийняла його дружина ОСОБА_7.

В свою чергу, ОСОБА_7 склала заповіт на ім'я ОСОБА_2, з якою постійно спілкувалась за життя.

Після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_3, батько позивача по справі, прийняв спадщину, так як фактично проживав з нею однією сім'єю, однак заяву до нотаріальної контора не подав, оскільки сам помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Після смерті батька, він, як син, подав до нотаріальної контори заяву про вступ у спадщину, яку не встиг зробити останній.

На підставі викладеного, позивач просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_7 та його батька ОСОБА_3 з 1994 року по 18 січня 2011 року, а також визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 у грудні 2007 року на ім'я ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_7 ніколи однією сім'єю зі ОСОБА_3 не проживали, це вона на протязі семи років доглядала за останньою і та, в свою чергу, склала на неї заповіт.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права та неповноту з'ясованих обставин справи.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка ОСОБА_1 в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив постановивши рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий, і надав їм належну правову оцінку.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог, суд першої інстанції виходив із того, що останній не надав будь-яких належних та допустимих доказів на їх підтвердження, які б свідчили про існування однієї сім'ї між батьком позивача та померлою ОСОБА_7 та правових підстав для визнання заповіту недійсним.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_7 являлись співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06.11.2007 року за позовом ОСОБА_3 між ним та співвласницею ОСОБА_7 визначався порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою. Із тексту вказаного судового рішення вбачається, що інтереси ОСОБА_7 в судовому засіданні представляла ОСОБА_2, відповідачка у даній справі (а.с.81)

Тобто вказане рішення свідчить про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 були виключно співвласниками одного будинку, кожний із них мешкав на своїй частині будинку, між ними існував спір щодо користування власністю, що спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 були однією сім'єю.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Виходячи з того, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, то при вирішенні спору про визнання його недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Доказів, які б свідчили, що заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення та що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і правильно відмовив у позові про визнання цього заповіту недійсним.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними вище нормами матеріального права, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог за їх безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1, наведених на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим по справі рішенням, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, позаяк у даному випадку вони є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді