Ухвала суду № 3315399, 24.02.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

                           У Х В А Л А  

      І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

   24 лютого 2009 року                                                                                № 6939/08/9104                

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

судді-доповідача –  Довгополова О.М.,

суддів: Любашевського В.П., Носа С.П.

при секретарі Федуніву Б.Б.

за участю осіб:

від позивача – Надієвець О.М.;

від відповідача– Оніщук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу

за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008 року у справі № 2-а-286/07

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

провизнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення, -

 В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008р. по справі задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» до Державної податкової інспекції у м.Рівне та визнано недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення відповідача № 0004642342/0/23-121 від 08.11.2007р. Постанова місцевого адміністративного суду мотивована наступним.

Відповідачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено факту порушення позивачем п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при декларуванні від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток у деклараціях за І-й квартал 2007р., І-ше півріччя 2007р. та уточнюючому розрахунку І-ше півріччя 2007р. у відповідних сумах. Матеріалами справи та показаннями свідків допитаних в судових засіданнях при розгляді справи не підтверджується факту не надання відповідачу під час проведення перевірки з питань правомірності формування валових витрат І кв. 2006р. первинних документів на підтвердження валових витрат в декларації та уточнюючому розрахунку за І-й квартал 2006р. в сумі 12 100 000грн., а в ході судового розгляду справи адміністративним судом встановлено, що із вказаної суми валових витрат позивач не підтвердив валові витрати лише в сумі 500,00грн.

Суддя у І-й інст. – Шевчук С.М.

Рівненський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-286/07/1770

Суддя-доповідач – Довгополов О.М.22-а-6939_08.doc

Реєстр  24.02.09Справа № 22-а-6939

Рядок статзвіту № 2.11.3

Відповідачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено факту порушення позивачем п.п.5.5.2. п. 5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та неправомірно зменшено валові витрати позивача за І-ІІ-й квартали 2007р. в сумі 13 602 458,00 грн. по оплаті нарахованих відсотків за користування кредитами відповідно до кредитних договорів, укладених з Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія), оскільки при розгляді справиналежними доказами не підтверджено пов'язаності основного акціонера - РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія) з нерезидентом – фірмою Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія), який надав позивачеві кредит

Відповідачем за результатами перевірки неправомірно зменшено позивачу валові витрати в сумі 853 990,00 грн. по витратах контрактами по оренді залізничних вагонів з компанією «Chadmount Company Limited by Shares», оскільки визначений в акті перевірки розмір перерахованих позивачем сум на користь вказаного нерезидента не відповідає фактичним обставинам та є меншим, а тому позивачем не перевищено меж щодо формування валових витрат визначених п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивачем дотримано вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при віднесенні до валових витрат вартості ремонту та обслуговування основних фондів, оскільки суми та характер таких витрат відповідають вимогам п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону щодо поліпшень основних фондів. Однак, Позивачем завищено валові витрати на суму 1986 грн. за І-ше півріччя 2006р.

Висновок відповідача про неправомірне включення до валових витрат 9403,20 грн. вартості проживання працівника у готелі грунтується на вимогах п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому зменшення валових витрат в цій частині є правомірним.

Встановивши те, що суми валових витрат частково зменшені правомірно, адміністративний суд дійшов висновку щодо визнання спірного повідомлення-рішення нечинним повністю, оскільки суми завищених валових витрат не перевищують правомірно сформованих збитків у звітних періодах, що перевірялись.

Не погодившись із зазначеним судовим рішення Державна податкова інспекція у м.Рівне подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове про відмову в позові з огляду на невідповідність оскаржуваної постанови нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

  Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим повідомленням-рішення від 08.11.2007р. № 0004642342/0/23-121 ДДПІ у м.Рівне позивачевівизначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4 376 595,00грн., в тому числі 2 512 837,00грн основного платежу та 1 863 758,00грн. фінансових санкцій. Підставою для прийняття даного повідомлення стали висновки акту перевірки № 1372/23-100/05607824 від 29.10.2007року, яким зафіксовано порушення п.5.1, п.п.5.3.2 п.5.3, п.п.5.5.2 п.5.5 ст.5; п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8; п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон).

Донарахування податкового зобов’язання та штрафних санкцій проведено внаслідок зменшенням позивачу суми 12 028 890 грн. задекларованого від’ємнного значення об’єкта оподаткування (збитків), в тому числі:у декларації за І-й квартал 2007р.- 11 430583 грн., у декларації за І-ше півріччя 2007р. та уточнюючому розрахунку І-ше півріччя 2007р. - 16 471461 грн. Зазначене зменшення здійснено на підставою акт № 606/33-100/05607824 від 18.09.2006року, складеного за результатами попередньої документальної перевірки позивача.

Як вбачається із Акту від 29.10.2007року, за результатами попередньої перевірки відповідачем встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування за І-й квартал 2006р. на 12 028 890 грн., що в декларації з податку на прибуток підприємств за І-ше півріччя 2007р. позивачем не враховано.Як встановлено при розгляді справи, висновки відповідача щодо зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування в Акті від 18.09.2006року ґрунтуються на не підтвердженні в ході перевірки первинними документами задекларованих валових витрат за І-й квартал 2006р. в сумі 12 100 000грн..

Однак, як випливає із оскаржуваної постанови за результатами показань свідків допитаних окружним адміністративним судом при розгляді справи, факт ненадання позивачем до перевірки у 2006 році первинних документів на підтвердження підстав формування валових витрат в сумі 12100 000 грн. не підтверджується. Допитані судом свідки по справі показали, що вказані первинні документи надавалися працівниками позивача, що будь-яких нарікань, звернень, заяв, клопотань до керівництва позивача зі сторони працівників відповідача, що проводили перевірку.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що пункт 2.3.2Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005р. за № 925/11205, зобов’язує органи Державної податкової служби за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Матеріалами справи не підтверджується факт звернення відповідача до позивача або до його посадових осіб з вимогами про надання первинних документів, або із зауваженнями, вимогами, клопотаннями, наріканнями щодо ненадання позивачем для перевірки первинних документів на підтвердження вищевказаних валових витрат. Натомість, із матеріалів справи вбачається той факт, що відразу після перевірки позивач 21.09.2006року подав позивачу заперечення з приводу висновків про непідтвердженість валових витрат (а.с. 132-133 том 1, п.8 заперечень). Фактичні обставини щодо подання такого заперечення відповідачем не спростовано.

Як встановлено адміністративним судом, позивач у спірному податковому періоді двічі відніс до складу валових витрат вартість послуг з цінової експертизи в сумі 500.00 (без ПДВ), а тому, на думку апеляційного суду, первинними документами підтверджено задекларовані позивачем валові витрати за І-й квартал 2006р. в розмірі 86 808615 грн..

Аналізуючи оскаржувану постанову в частині висновків суду стосовно включення до валових витрат І-го кварталу 2006р., витрат, що підтверджуються первинними документами, складеними у 2005р., то апеляційний суд дійшов висновку про їх правомірність з огляду на норму п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до вказаної норми Закону, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Тому, апеляційний суд вважає, що місцевий адміністративний суд при розгляді справи дійшов правильного висновку, що при проведенні перевірки відповідач неправомірно зменшив позивачу на 12 028390 грн. задеклароване ним відповідно до п 6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від’ємне значення об'єкта оподаткування за І-й квартал 2007р. та за І-ше півріччя 2007р.

Щодо визначення позивачу податкових зобов’язань у зв’язку із зменшенням валових витрат за І-ІІ квартали 2007р. в сумі 13 602 458,00 грн. по оплаті нарахованих відсотків за користування кредитами за кредитними договорами укладеними з Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія), апеляційний суд виходив з наступного. Відповідно до п.п. 5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

При цьому, відповідно до пункту 1.26 статті 1 Закону, пов’язана особа – це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником, податку. Під здійсненням контролю, відповідно до цього ж пункту, слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника додатку.

Як вбачається з метеріалів справи і встановоено адміністративним судом, РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія) є власником 53,8607% акцій ВАТ «Рівнеазот». Тобто, виходячи із норми п.1.26 ст.1 Закону, вказане іноземне підприємство є пов’язаною особою з позивачем. Натомість, наявними у справі доказами, які можуть вважатись такими в розумінні ст.69 та ст.70 КАС України (установчі документи і т.п.), пов’язаність основного акціонера - РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія) з нерезидентом - Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія), який надав позивачеві кредит, не підтверджується. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на недостатню обгрунтованість посилання відповідача на п.1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з огляду на те, що поняття пов’язаності нерезидентів може не співпадати з порядком регулювання таких відносин порівняно з українським законодавством.

Тому, на думку апеляційного суду, місцевий адміністративний суд при вирішенні справи в цій частині обґрунтовано зіслався порушення відповідачем вимог п.2.3.4Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005р. за № 925/11205. Яка забороняє відображення в акті перевірки будь-яких необгрунтованих даних.

Згідно з п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону, до складу валових витрат платників податку підлягають включенню будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку. З огляду на викладене, місцевий адміністративний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем валових витрат в сумі 13 602 548,00 грн. по оплаті відсотків нарахованих за користування кредитами, отриманими на підставі кредитних договорів укладених з  Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія).

Щодо зменшення позивачу валових витрат на 853 990,00 грн., сформованих за фактом оплати послуг компанії «Chadmount Company Limited by Shares» по оренді залізничних вагонів. Відповідно до п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,про порушення вимог якого зроблено виснвок в акті перевірки, у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).

Як вбачається із акту документальної перевірки (а.с. 31, том І), відповідачем відображено, що загальний загальна сума коштів перерахованих позивачем на користь компанії «Chadmount Company Limited by Shares» за оренду залізничних вагонів становить 5 693 267,70 грн. Тому, застосовуючи наведену норму Закону, відповідач дійшов висновку, що позивачем зайво віднесено до валових витрат 853 990 грн., що складає 15% від 5 693 267,70 грн.

Однак адміністративним судом встановлено, що викладені в акті перевірки відомості щодо перерахування саме такої суми (5 693 267,70 грн.) не відповідають дійсності. Із актів наданих послуг вбачається, що загальна вартість придбаних позивачем послуг по оренді залізничних вагонів у компанії «Chadmount Company Limited by Shares» складає 5 567 579,55 грн. (по курсу НБУ 5,05 грн./1 долар США ). Загальний розмір перерахованих позивачем сум на користь компанії «Chadmount Company Limited by Shares» за надані послуги згідно названих вище контрактів складає 5 344 223,40 грн. (з розрахунуку по курсу НБУ 5,05 грн.8/1 долар США) (а.с.100, 103-116 том 1).

Тому, виходячи із вказаних розрахунків, суд апеляційної інстанції вважає, що адміністративний суд дійшов правильного висновку, що висновки відповідача щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат даних витрат саме в розмірі 853 990 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем перераховано на користь названої компанії нерезидента 5 344 223,40грн., 15% від якої складає 801 663,51грн. А тому в акті перевірки зроблено неправомірні висновки щодо завищення позивачем валоіих витрат на 52326,49 грн.

Щодо висновків акту перевірки про завищення валових витрат на суму понесених затрат по ремонту та обслуговуванню оргтехніки структурного підрозділу позивача - палацу культури та спорту «Хімік» в розмірі 10 700,00 грн. у І-му кварталі 2007р. та 17369 грн. витрат понесених по ремонту та обслуговуванню основних фондів структурного підрозділу позивача - лікувально-оздоровчого управління, то апеляційний суд виходив з наступного. Факт формування валових витрат за вказаними операціями при розгляді справи встановлено. Аналізуючи первинні документи, які характеризують зміст та суть проведених і оплачених позивачем робіт ( а.с.151, 148, 152-153, 156, 158, 31-32), апеляційний суд дійшов висновку про те, що їх можна вважати роботами пов’язаними з поліпшеннями основних засобів. Як вбачається із матеріалів справи, вказані в акті перевірки об’єкти відносяться до складу основних засобів позивача.

Згідно з п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до декларацій з податку на прибуток за 2006р. (а.с.138, 139том 1) та за І-ше півріччя 2007р. (а.с. 140-141том 1), на початок 2006р. сукупна балансова вартість основних фондів позивача становить 326 349 130,00 грн., 10 % сукупної балансової вартості - 32 634 913,00 грн.. фактичні витрати на поліпшення - 30 521 613 грн., а на початок 2007р.: сукупна балансова вартість основних фондів - 313 029 776,00 грн., 10% сукупної балансової вартості - 31 302 978 грн., фактичні вищеобумовлені витрати на поліпшення основних фондів за 1 півріччя 2007р.складають - 26 083,21 грн.. З огляду на це, апеляційний суд дійшов висновку про правильність позиції місцевого адміністративного суду в цій частині, яка полягає у тому, що позивач правомірно відніс обумовлені вище витрати до складу валових витрат звітного періоду.

Правомірним є і висновок місцевого суду щодо зменшення валових витрат на суму 1 986грн. – вартості придбаної позивачем камери зберігання стерильних інструментів «Панмед-1» за накладною за № РТ 7- 00445 від 25.05.2006 року. Адже відповідно до п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону. валові витрати на вказану суму вартості камери.

Слід також вказати і про правомірність висновків акту перевірки стосовно завищення позивачем валових витрат за договором оренди житла від 01.07.2006р. в сумі 9 403,20 грн. Як вбачається з матеріалів справи, орендована квартира використовувалась для тимчасового проживання працівника позивача, який був звільнений із займаної посади 01.12.2006року. Вказана квартира орендувалась позивачем у період з 01.07.2006року по 01.12.2006року, працівник користування житлом на безоплатній основі. А тому суд дійшов правильного висновку, що дані витрати є витратами на фінансування потреб фізичної особи-працівника. Тому, на думку апеляційного суду, місцевий адміністративний суд правильно застосував до спрірних відносин пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону, яка вказує, що не включаються до складу валових витрат витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону (оплата праці, внесками на соціальні заходи).

Як вбачається із викладеного вище, правомірними, на думку апеляційного суду, є частина висновків акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат. Однак, як правильно вказав у своїй постанові місцевий адміністративний суд, відповідноп.1.2 ст.1, п.п.«б» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4, п.17.1.3. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач наділений повноваженнями щодо визначення платнику податків податкового зобов’язання, що підлягає сплати до бюджету якщо за наслідками перевірки буде встановлено, що позивач занизив суму податкового зобов'язання, яка підлягала сплати до бюджету,  заявлену у податкових деклараціях.

Враховуючи те, що позивачем у перевірених податкових періодах правомірно задекларовано від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, які є більшими від сум, які підлягали б донарахуванню за актом перевірки, то в даному випадку позивач лише зобов’язаний зменшити суми такого від’ємного значення об’єкту оподаткування у наступних податкових деклараціях.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права.

Доводи скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008 року – без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.  

Головуючий                                                                     О.М. Довгополов

Судді                                                                                С.П. Нос

                                                                                  В.П. Любашевський