Постанова № 33147559, 27.08.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р.Справа № 915/999/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 18 липня 2013 року

у справі № 915/999/13

за позовом Дочірнього підприємства комунального підприємства "Миколаївкомунтранс" "Абонентська служба "Центральний"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні"

про стягнення 2521 грн. 24 коп.

ВСТАНОВИЛА:

07.06.2013 р. Дочірнє підприємство комунального підприємства "Миколаївкомунтранс" "Абонентська служба "Центральний" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення 2521 грн. 24 коп. - 3% річних за період з 10.08.2012 р. по 11.04.2013 р. та 1720 грн. 50 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору.

Позов мотивований тим, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. у справі № 5016/1632/2012(1/94), що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2013 р., рішення господарського суду Миколаївської області від 30.10.2012 р. частково скасовано та з відповідача на користь позивача стягнуто: 125717 грн. 33 коп. - боргу та 2514 грн. 43 коп. - понесених витрат на оплату судового збору, а в решті частині позову - відмовлено.

17.01.2013 р. місцевим судом був виданий наказ про примусове виконання вищезазначених судових рішень, який був виконаний органами державної виконавчої служби 11.04.2013 р., внаслідок чого ТОВ на підставі ст. 625 ЦК України повинно сплатити Підприємству - 3% річних в сумі 2521 грн. 24 коп. за період з 10.08.2012 р. по 11.04.2013 р., виходячи з суми боргу у розмірі 125717 грн. 33 коп., а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1720 грн. 50 коп.

Відповідач позов Підприємства вважав необґрунтованим посилаючись на те, що відповідно до відмітки банку на наявному в матеріалах справи платіжному дорученні № 125 від 12.03.2013 р. відповідачем було перераховано кошти на погашення боргу ще 13.03.2013 р., а тому стягнення 3% річних після погашення боргу у повному обсязі є неприпустимим, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.07.2013 р. (суддя Фролов В.Д.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 2217 грн. 51 коп. - 3% річних та 1720 грн. 50 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову.

Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки, примусове виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. у справі № 5016/1632/2012(1/94), що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2013 р., було виконане 13.03.2013 р., то ТОВ на підставі ст. 625 ЦК України повинно сплатити Підприємству - 3% річних за період з 10.08.2012 р. по 13.03.2013 р. в сумі 2217 грн. 51 коп., виходячи з суми боргу у розмірі 125717 грн. 33 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 11.04.2013 р. місцевий суд виходив з того, що позивачем помилково визначено кінцеву дату нарахування 3% річних 11.04.2013 р, замість 13.03.2013 р. (дата повного погашення боргу), а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Понесені позивачем судові витрати по справі покладені судом першої інстанції на відповідача у повному обсязі з посиланням на ст. 49 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства залишити без задоволення.

Скарга мотивована тим, що на момент звернення з позовом до суду борг відповідача перед позивачем вже був повністю погашений, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає зміні з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. у справі № 5016/1632/2012(1/94), що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2013 р., рішення господарського суду Миколаївської області від 30.10.2012 р. частково скасовано та з відповідача на користь позивача стягнуто: 125717 грн. 33 коп. - боргу та 2514 грн. 43 коп. - понесених витрат на оплату судового збору, а в решті частині позову - відмовлено.

З платіжного доручення № 125 від 12.03.2013 р. видно, що 13.03.2013 р. на рахунок позивача надійшли від відповідача грошові кошти, в тому числі 125717 грн. 33 коп. в рахунок погашення боргу та 2514 грн. 43 коп. в рахунок погашення понесених Підприємством витрат на сплату судового збору, відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р.

Доказів, що спростовують ствердження позивача про те, що до 13.03.2013 р. відповідачем не було сплачено позивачеві жодної копійки із стягнутого вищезазначеним судовим рішенням боргу в сумі 125717 грн. 33 коп. останній, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надав та таких доказів в матеріалах справи не міститься, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач повинний сплатити позивачеві - 3% річних в розмірі 2217 грн. 51 коп. за період з 10.08.2012 р. по 13.03.1013 р., тобто по день фактичної сплати боргу в сумі 125717 грн. 33 коп. (виконання, проведеного належним чином), так як відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Тому, приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлянням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо часткового задоволення позову та відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 11.04.2013 р. з огляду на те, що позивачем помилково визначено кінцеву дату нарахування 3% річних - 11.04.2013 р, замість 13.03.2013 р. (дата повного погашення боргу) та залишенням цих вимог без задоволення.

Разом з тим, в оскарженому рішенні місцевий суд послався на те, що ст. 49 ГПК України передбачено покладання судових витрат, зокрема витрат на оплату судового збору, у разі задоволення позову на відповідача та стягнув з останнього на користь позивача понесені Підприємством витрати на сплату судового збору в сумі 1720 грн. 50 коп., тобто у повному обсязі, не звертаючи уваги на те, що позовні вимоги були задоволені судом першої інстанції частково.

Вказані висновки місцевого суду є помилковими, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову понесені судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як, позов Підприємства задоволений місцевим судом на 87,95 % (позов заявлений на 2521 грн. 24 коп., а задоволений на 2217 грн. 51 коп.), то відповідач повинний відшкодувати позивачеві 1513 грн. 18 коп. понесених останнім судових витрат на сплату судового збору за подання позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, при ухваленні оскарженого рішення місцевий суд невірно здійснив розподіл судових витрат між сторонами у справі, то це рішення, в цій частині, підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" - залишити без задоволення.

Пункт другий резолютивної частини рішення господарського суду Миколаївської області від 18.07.2013 року у справі № 915/999/13 частково змінити, зокрема, суму „1720 грн. 50 коп." змінити на суму „1513 грн. 18 коп.".

В решті частині рішення господарського суду Миколаївської області від 18.07.2013 року у справі № 915/999/13 - залишити без змін.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.08.2013 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.