Постанова № 33146321, 22.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2013 року 14:04 № 826/11539/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській областіпровизнання протиправною та скасування постанови № 92 від 12.07.2013 року про накладення стягнення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови № 92 від 12.07.2013 року про накладення стягнення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Херсонській області винесено протиправну постанову № 92 від 12.07.2013 р. про накладення стягнення на позивача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заяв про розгляд справи без його у часті та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. На спростування заявлених позовних вимог зазначив, що під час перевірки спеціалістами Інспекції встановлено, що інформація, яка надається споживачам до укладання кредитного договору не містить передбачену Постановою правління національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 належну необхідну, достатню, достовірну, повну та своєчасну інформацію про умови кредитування. Таким чином, посилання банку про порушення термінів застосування штрафних санкцій є безпідставним та надуманим.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Херсонській області (наділі - Інспекція) здійснено документальну перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні фінансових послуг у відділенні ПАТ «КБ «Надра».

За результатами перевірки 17.04.2013 р. складено акт № 000000114, яким встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» при укладанні кредитного договору від 28.05.2008 р. № 804/6/05/2008/840к/3050 з ОСОБА_1 (ОСОБА_1) допущено порушення вимог ст. ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме відсутність перед укладенням договору у письмовій формі для споживача доступної, необхідної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушення принципу рівності внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживачу шляхом включення в договір кредитування несправедливих по відношенню до споживача умов в частині відповідальності сторін.

На підставі складеного акту перевірки Інспекцією винесено Постанову № 92 від 12.07.2013 р. про застосування до ПАТ «КБ «Надра» штрафу в розмірі 95 676,21 грн. Постанова отримана позивачем 17.07.2013 р. вх. № 39384.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування постанови про накладення стягнення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII (надалі - Закон N 1023-XII) регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 Закону N 1023-XII, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; 3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 61) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

При цьому суд зазначає, що зазначений перелік не є вичерпним.

Відповідно до п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджено постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808), банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Як вбачається з матеріалів справи, до акту перевірки додано копію кредитного договору № 804/6/05/2008/840к/3050 з додатками. З аналізу наданих додатків, суд дійшов висновку, що їх зміст свідчить про детальне викладення інформації щодо правовідносин сторін за цим договором.

При цьому суд зазначає що споживач, підписуючи договір, засвідчив ознайомлення з усією необхідною інформацією щодо отримуваної послуги, про що свідчить його підпис. Якщо під час укладення зазначеного договору, споживач не зміг чи не захотів ознайомитися належним чином з умовами договору та підписав його, до кінця не розуміючи його зміст чи механізм його виконання, тобто порядок отримання грошових коштів, то це не може свідчити про ненадання йому необхідної, доступної, достовірної інформації про послугу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону N 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про несправедливість умов кредитного договору № від 28.05.2008 р. № 804/6/05/2008/840к/3050, укладеного з ОСОБА_1 (ОСОБА_1), оскільки доказів, які б свідчили про недійсність укладеного договору чи його окремих положень відповідачем суду не надано.

Разом з тим, відповідно до ст. 22 Закону N 1023-XII захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Таким чином, встановлення чи є укладений зі споживачем договір в цілому чи його окремі положення несправедливими, згідно п. 18 Закону N 1023-XII, віднесено до компетенції суду, тоді як Інспекція з питань захисту прав споживачів не наділена повноваженнями встановлювати умови несправедливості.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить правопорушень в діях позивача, а тому вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем неправомірно.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків,

передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється лише на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Таким чином, норми ст. 250 Господарського кодексу України поширюють дію і на порядок застосування штрафних санкцій органами виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів за порушення законодавства щодо порядку здійснення господарської діяльності в сфері правовідносин зі споживачами товарів, робіт, послуг.

Серед видів адміністративно-господарських санкцій ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України визначає адміністративно-господарський штраф, яким вважається грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (ст. 241 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що при прийнятті відповідачем спірного рішення ним не були враховані встановлені у ст. 250 ГК України терміни застосування адміністративно - господарських санкцій, а саме: санкції застосовано поза межами граничного річного строку їх застосування від моменту вчинення порушення.

З огляду на викладене, суд вважає, що постанова про накладення стягнень № 92 від 12.07.2013 року була прийнята відповідачем необґрунтовано, через що не відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірність його дій.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69 -71, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області № 92 від 12.07.2013 року про накладення стягнення, яка винесена відносно Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук