Постанова № 33145088, 16.08.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2013 року справа № 823/2685/13-а

11 год. 59 хв. м. ЧеркасиЧеркаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коваленка В.І.,

за участю секретаря - Савости С.В.,

за участю представників:

позивача - Мисан В.М. за довіреністю,

відповідача - Павленко М.В. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Облагроспецпостач» в особі ліквідатора ТОВ «Облагроспецпостач» арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича до державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Облагроспецпостач» в особі ліквідатора ТОВ «Облагроспецпостач» арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах № 0000461507 від 04.03.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача, за результатами якої складено акт № 552/15-7/00913864 від 25.02.2013р. Вказаним актом втановлено неподання позивачем податкової звітності з плати за землю за 2013 рік. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000461507 від 04.03.2013р. про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 170 грн. Позивач вважає незаконним нарахування йому штрафних санкцій, оскільки ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.09.2010р. по справі № 01/1956 порушено провадження у справі про банкрутство боржника - ВАТ «Облагроспецпостач» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. В подальшому, постановою господарського суду Черкаської області від 31.07.2012р. позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На думку позивача, положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заборонено нарахування штрафних санкцій під час проведення процедури банкрутства та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. На підставі наведеного позивач стверджує про незаконність спірного рішення відповідача та просить його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що позивач не являється ліквідованим до внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому у відповідності до положень Податкового кодексу України зобов'язаний подавати податкову звітність незалежно від визнання його банкрутом. З урахуванням викладеного відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до закону, а тому скасуванню не підлягає.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.

Як встановлено судом, за результатами проведеної державною податковою інспекцією у місті Черкасах камеральної перевірки податкової звітності позивача, складено акт № 552/15-7/00913864 від 25.02.2013р. Вказаним актом зафіксовано неподання позивачем податкової звітності з плати за землю за 2013 рік, граничним строком подання якої є 20.02.2013р.

На підставі згаданого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000461507 від 04.03.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з юридичних осіб за штрафними санкціями в сумі 170 грн.

Вирішуючи питання про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010р. року № 2755-VI, який набрав чинності 1 січня 2011 року.

Так, згідно положень підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

У відповідності до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Суд зазначає, що спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон №2343-XII) .

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон № 4212-VI) наведений Закон № 2343-XII викладено в новій редакції, яка набрала чинності 19.01.2013р.

При цьому, згідно пункту 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення Закону № 4212-VI, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення Закону № 4212-VI, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.09.2010р. по справі № 01/1956 порушено провадження у справі про банкрутство боржника - ВАТ «Облагроспецпостач» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою цього ж суду від 31.07.2012р. вказаного боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Зазначена постанова у встановленому законом порядку оскаржена не була, а отже набрала законної сили. Зважаючи на вказані обставини, положення Закону № 4212-VI застосовуються до позивача лише в частині продажу його майна в провадженні у справі про банкрутство, в решті застосовуються відповідні положення Закону № 2343-XII, які діяли до внесення змін Законом № 4212-VI.

При вирішенні питання який із спеціальних законів може застосовуватись до платника податків, якого визнано банкрутом, в частині, яка регулює обов'язок подання податкової звітності, судом встановлено, що Законом № 2343-XII не передбачено звільнення платника податків, якого визнано банкрутом, від наведеного обов'язку щодо подання податкової звітності щодо плати за землю.

Безпосередньо Податковий кодекс України визначає випадки коли його дія не поширюється на регулювання правовідносин у процедурі банкрутства.

Так, у відповідності до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Пунктом 87.10 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без застосування норм цього Кодексу.

Отже, Податковий кодекс України не регулює лише процедуру погашення грошових зобов'язань або стягнення податкового боргу з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків.

Таким чином, проаналізувавши положення Закону № 2343-XII, в редакції, яка застосовується до спірних правовідносин, а також положення Податкового кодексу України, суд прийшов до висновку, що ці нормативно-правові акти не звільняють позивача, після визнання його банкрутом, від обов'язку подання податкової звітності з плати за землю, який передбачений пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на частину 4 статті 12 Закону № 2343-XII, згідно якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів та не поширює свою дію на зобов'язання поточних кредиторів, в тому числі щодо нарахування неустойки (штрафів, пені), та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Слід зазначити, що наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого, 7 липня 2013 року (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12, 21-34а13, 21-178а13 відповідно).

В силу положень частини 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд також відхиляє посилання позивача на ту обставину, що після визнання боржника банкрутом припиняється нарахування будь-яких штрафних санкцій, у тому числі і на поточну заборгованість банкрута.

В контексті наведеного, суд зазначає, що положеннями частини 1 статті 23 Закону № 2343-XII, в редакції, яка застосовується до спірних правовідносин, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Разом з тим, наведеними положеннями закону передбачено припинення нарахувань штрафів та інших економічних санкцій лише за грошовими зобов'язаннями, в тому числі щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також по всіх видах заборгованості банкрута.

Суд переконаний, що обов'язок подання податкової звітності за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням чи заборгованістю банкрута, а тому зазначені положення статті 23 Закону № 2343-XII не встановлюють заборону нарахування штрафних санкцій за неподання податкової звітності.

Отже, неподання підприємством, яке визнано банкрутом, податкової звітності має наслідком застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 120 Податкового кодексу України, за рішенням контролюючого органу.

Лише після закінчення процедури оскарження чи закінчення строків на оскарження наведеного рішення контролюючого органу, застосована сума штрафу може бути визначена як грошове зобов'язання платника податків та стягнута за правилами, які визначені Законом № 2343-XII.

Суд погоджується з позицією відповідача, що юридична особа до моменту внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про її припинення зобов'язана подавати податкову звітність.

Отже, застосування відповідачем штрафу до позивача за неподання податкової звітності є обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи ту обставину, що податковий орган довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, суд не знаходить підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відкритого акціонерного товариства «Облагроспецпостач» в особі ліквідатора ТОВ «Облагроспецпостач» арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича до державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Коваленко

Повний текст постанови виготовлено 21.08.2013р.