Ухвала суду № 33140781, 20.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1288/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем-Агрозапчастина» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Тандем-Агрозапчастина» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0004912320, №0004902320 та від 28.02.2013 року №0001232200, №0001242200, якими товариству визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 року №0001232200 та №0001242200. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість доводів відповідача про нікчемність угод, за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по яким останнім віднесені до складу валових.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Із матеріалів справи вбачається, що на час проведення перевірки господарську діяльність позивач здійснював в організаційно-правовій формі приватного підприємства, однак з 28.02.2013 року ПП «Тандем-Агрозапчастина» реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Тандем-Агрозапчастина».

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в податковій звітності з ПДВ за листопад - грудень 2010 року, січень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Євротурбина», за лютий - липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Імпульс плюс 2010», за квітень - травень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», за червень - липень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Агропульсар» та з податку на прибуток за відповідні періоди по операціях із зазначеними контрагентами, за підсумками якої складено акт від 27.11.2012 року №2492/22/36144416 та виявлені порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі на суму 348267 грн. Також виявлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму в розмірі 142854 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0004912320 та №0004902320, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Зазначені рішення податкового органу були скасовані в частині визначених грошових зобов'язань в результаті їх адміністративного оскарження до ДПС у Чернігівській області - за рішенням про результати розгляду скарги від 15.02.2013 року №376/10/10-215. З урахуванням вищевказаного перегляду, відповідачем винесено нові податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 року №0001232200 та №0001242200. Податковим повідомленням-рішенням №0001232200 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 159543 грн., в тому числі 142854 грн. - за основним платежем, 16689 грн. - за штрафними санкціями, а рішенням №0001242200 збільшено суму грошового зобов'язання позивача в загальному розмірі на 397529,25 грн., з них 348267 грн. - за основним платежем, 49262,25 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із названими рішеннями податкового органу від 10.12.2012 року та від 28.02.2013 року позивач звернувся у суд.

За наслідками розгляду адміністративної справи в суді першої інстанції, в частині вимог скасування податкових повідомлень-рішень від 10.12.2012 року №0004912320 та №0004902320 позивачу відмовлено з огляду на те, що в силу приписів пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України, ці рішення вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків згаданих податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 року зі зменшеними сумами визначених грошових зобов'язань.

Оскільки позивач не оскаржує постанову місцевого суду в частині залишених без задоволення вимог, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги відповідача.

Обговорюючи правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 28.02.2013 року №0001232200 та №0001242200, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стало виявлення отримання останнім товару від ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Агропульсар» за договорами поставки, які на переконання контролюючого органу, суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, не створюють юридичних наслідків, а тому суми, сплачені позивачем цим контрагентам безпідставно віднесені ним до валових витрат та за рахунок сплаченого податку на додану вартість необґрунтовано сформований податковий кредит.

Висновки про неправомірність відображення значень показників валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на матеріалах податкових перевірок названих контрагентів податковими органами.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Правове регулювання справляння податку на додану вартість в період спірних господарських відносин здійснювалось за правилами, встановленими Законом України «Про податок на додану вартість» - до 31.12.2010 року та в період дії Податкового кодексу України - після зазначеної дати.

Особливості оподаткування прибутку підприємств, суми якого у вигляді податкових зобов'язань були нараховані відповідачем позивачу за ІV квартал 2010 року та І квартал 2011 року та оспорюються останнім, регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищевказаного Закону).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Агропульсар» укладено договори поставки запчастин: №14/10 від 01.10.2010 року (з ТОВ «Євротурбина»), №0104111 від 01.04.2011 року (з ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд»), №2 від 10.01.2011 року (з ТОВ «Імпульс Плюс 2010»), №0106 від 01.06.2011 року (з ТОВ «Агропульсар»).

На підтвердження виконання умов даних договорів позивачем надано накладні, що засвідчують факт поставки замовленого товару.

За наслідками виконання поставки, контрагентами позивача виписано останньому податкові накладні, які відповідають вимогам до їх змісту, встановленим п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 201 ПК України.

На підтвердження розрахунків за названими договорами, позивачем надано платіжні доручення та підписані сторонами угоди і скріплені печатками товариств взаєморозрахунки. Крім того, факт сплати позивачем вартості поставленого ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Агропульсар» товару не заперечується відповідачем.

На підтвердження подальшої реалізації придбаного товару позивачем надано звіти про партії придбаних товарів в період господарських взаємовідносин із вказаними контрагентами, видаткові та податкові накладні, що доводять здіснення позивачем діяльності з продажу товару - запасних частин для автомобільного транспорту, аналогічного поставленого ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Агропульсар».

Як зазначено в акті перевірки та вбачається з матеріалів справи, до перевірки позивачем надані документи по перевезенню товару, що поставлявся, а саме акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від перевізників ТОВ «Євро Експерс» та ТОВ «Транспортна компанія «САТ».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні вказаними контрагентами, підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні, колегія суддів виходить із наступного.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.п. 7.2.1, 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні у його V розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011 року, відповідає вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених податковим законодавством, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не висловлено зауважень з приводу оформлення та змісту первинних документів, що опосередкували господарські операції, які були предметом податкової перевірки щодо дотримання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства, означеної у Податковому кодексі України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до податкового органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», ТОВ «Агропульсар» за період, що був предметом податкової перевірки, з посиланням на нікчемність укладених між позивачем та цими підприємствами угод.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що нікчемним є правочин у випадку, коли такий суперечить інтересам держави та/або суспільства. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Колегія суддів відмічає, що згідно наданих позивачем довідок з ЄДРПОУ, до видів діяльності ТОВ «Євротурбина», ТОВ «Імпульс плюс 2010» та ТОВ «Агропульсар» зокрема відноситься оптова торгівля сільськогосподарською технікою, ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» - оптова торгівля сільськогосподарською технікою та інші види оптової торгівлі, відтак поставка запасних частин та іншого приладдя для автотранспорту не суперечить спрямуванню їх економічної діяльності.

Колегія суддів наголошує, що за правилом, встановленим частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У той же час, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу).

На обґрунтування правомірності встановлених під час перевірки позивача порушень, контролюючий орган посилається на висновки спеціаліста обласного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, згідно з якими підписи, виконані від імені керівника ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» ОСОБА_2 на податкових деклараціях з податку на додану вартість, розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів за травень 2011 року та реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за цей місяць виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Те ж саме у акті перевірки зазначено й про керівника ТОВ «Імпульс плюс 2010» ОСОБА_3 Викладені доводи колегія суддів вважає неналежними доказами, позаяк висновки спеціаліста не стосуються документів, що були досліджені в ході судового розгляду адміністративної справи та таких, що безпосередньо впливають на формування податкового кредиту - податкових накладних, та інших документів, що опосередковували відповідні господарські операції - договорів чи накладних.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо зменшення суми валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача з тих підстав, що його контрагенти не звітують про кількість працюючих за трудовим чи цивільно-правовим договором осіб, а також про будь-які порушення ними правил декларування та сплати податків чи інших обов'язкових платежів, адже це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для контрагентів позивача, як платників податку. Зазначені обставини не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань за умови, що останній має всі необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та заявлених у податковій декларації валових витрат.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.