Постанова № 33133518, 12.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 925/645/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.08.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року

у справі № 925/645/13 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Кононівської сільської ради Драбівського району

Черкаської області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський

елеватор»

про розірвання договору та стягнення 141 399,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року по справі № 925/645/13 у позові Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» про розірвання договору та стягнення 141399,62 грн. – відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18.06.2013 року позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року по справі № 925/645/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 12.08.2013 року представник Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» у судовому засіданні 12.08.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти доводів викладених у апеляційній скарзі, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник відповідача, просив суд апеляційної інстанції залишити рішення місцевого господарського суду без змін а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з’явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2007 року між Кононівською сільською радою Драбівського району Черкаської області (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки №9.

Відповідно до умов договору в користування відповідачу передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 10,7000 га, кадастровий номер 7120685500:01:001:1001, яка знаходиться на адміністративній території села Кононівка, Драбівського району Черкаської області, розташування та межі якої визначені на плані земельної ділянки.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 5,4 коп. за 1 кв.м. Загальна річна плата за орендовану земельну ділянку становить 17911,80 грн. та сплачується рівними частинами на протязі року щомісячно до 10 числа місяця, що йде за звітним.

Згідно з п. 2.2 договору сторони передбачили, що зміни сторонами форми, порядку, термінів та розмірів сплати орендної плати здійснюється шляхом внесення відповідних змін до договору та додатків до нього.

Пунктом 5.1 встановлено, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору становить з 13.02.2007 року по 13.02.2027 року. Зміна умов договору оренди земельної ділянки можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку.

Даний договір зареєстровано Драбівським районним відділом земельних ресурсів в книзі реєстрації договорів земельних ділянок 16.02.2007 року за № 04.07.781.0006 та посвідчено приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюк О.В. за реєстровим № 128.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до складеного сторонами акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2009 року по 24.01.2013 року за договором оренди земельної ділянки від 13.02.2007 року заборгованість відповідача по орендній платі відсутня.

Так, у квітні 2013 року Кононівська сільська рада Драбівського району Черкаської області звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки № 9 від 13.02.2007 року, укладеного між сторонами та стягнення 141399,62 грн. заборгованості за орендну плату відповідно до умов спірного договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди щодо оплати орендної плати за користування земельною ділянкою та вважає, що несплата орендної плати є підставою для припинення прав користування земельною ділянкою у зв’язку із цим просить суд розірвати спірний договір. За доводами позивача відповідач зобов’язаний був вносити орендну плату з урахуванням приписів податкового Кодексу України, а саме трикратного розміру земельного податку, чого він не робив, заборгувавши позивачу 141399,62 грн. Вказані обставини зокрема встановлені в ході ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, здійсненої Золотоніською об’єднаною Державною фінансовою інспекцією.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідач не в повній мірі сплачував орендну плату навіть виходячи з умов договору і має на час розгляду справи заборгованість в сумі 4386,23 грн. за період з 2009-2012 р.р. Позивач посилався як на доказ існування заборгованості на акт документальної позапланової невиїзної перевірки відповідача, здійсненої Золотоніською об’єднаною державною податковою інспекцією та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення.

В свою чергу відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що визначені за договором зобов’язання відповідач виконує належним чином, заборгованість по орендній платі відсутня, об’єкт оренди використовується за призначенням, на даний час договір не визнано недійсним в судовому порядку, а тому він є чинним та обов’язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року по справі № 925/645/13 у позові Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» про розірвання договору та стягнення 141399,62 грн. – відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктом 5 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Зокрема, договір оренди землі – це угода сторін про взаємні зобов’язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендарю у володіння і користування земельну ділянку для використання на обумовлений договором строк.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

За приписами ч.1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов’язань. У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у частині 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного вказаною нормою зазначеного Кодексу. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Відповідно до п.п. 2.18, 2.19. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вирішення спорів про внесення змін до договору пов’язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов’язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов’язання відповідача внести такі зміни до договору.

Судова колегія вважає, що позивачем не було доведено, що договір оренди може бути розірвано внаслідок його порушення відповідачем з підстав несплати орендної плати по договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, так і підтверджено судом апеляційної інстанції, сторонами самостійно зміни в спірний договір щодо розміру орендної плати не вносились. Не вносились такі зміни також і за рішенням суду. Більш того, як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням від 27.09.2011 року по справі № 03/5026/1785/2011 господарським судом Черкаської області відмовлено Кононівській сільській раді в задоволенні позову до ТОВ «Кононівський елеватор» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, щодо зміни орендної плати.

Як зазначалося вище, відповідно акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2009 року по 24.01.2013 року за договором оренди земельної ділянки від 13.02.2007 року підписаного сторонами заборгованість по орендній платі у відповідача відсутня.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів зміни розміру орендної плати, як це передбачено п. 2.2 договору, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 141399,62 грн., обрахованої позивачем на підставі змін у законодавстві, після укладення договору, оскільки розмір орендної плати повинен обраховуватися на підставі п. 2.1 договору.

Враховуючи відсутність будь-яких порушень умов договору відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання договору на підставі ст. 651 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про наявність порушення відповідачем податкового законодавства та посилання на перевірку сільської ради органами фінансової інспекції, та наявність заборгованості в розмірі 4386,23 грн. колегією суддів відхиляються, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції акт ревізії та акт документальної позапланової невиїзної перевірки лише фіксує думку посадових осіб, що їх склали і не носять обов’язкового характеру. Щодо податкових повідомлень-рішень, то вони оскаржені відповідачем в установленому податковим Кодексом України порядку, а відтак визначені в них податкові зобов’язання на час розгляду справи не є узгодженими.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування та підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційні скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року, прийняте після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року у справі № 925/645/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 21.06.2013 року у справі № 925/645/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/645/13 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 16.08.2013 року