Ухвала суду № 33129744, 20.08.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/96/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Александрова К.В.

за участі:

представника позивача: Карпенка М.Б.

представника відповідача: Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АРІТА" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аріта" (далі - ТОВ "Аріта", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Аріта" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №3303/22/34504489 від 12.12.2012 р. (а.с. 78-107).

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- п. 138.2 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 756492, 00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 406324, 00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 350168, 00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 657819, 00 грн., в тому числі за квітень 2011 року на 104743, 00 грн., за травень 2011 року на 112485, 00 грн., за червень 2011 року на 136097, 00 грн., за липень 2011 року на 182295, 00 грн. та за серпень 2011 року на 122199, 00 грн.;

- п.п. 168.1.5 п.168.1 ст. 168 ПК України в результаті чого нарахована пеня за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 76, 91 грн. в тому числі за січень 2012 року - 34, 85 грн., лютий 2012 року - 36, 05 грн. та квітень 2012 року - 6, 01 грн. та п.176.2 "а" ст.. 176 п. 51.1 ст. .51 ПК України податкові розрахунки сум доходу нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) до Вінницької ОДПІ надавались своєчасно, але не в повному обсязі, зокрема не відображались виплачені доходи СПД-фізичним особам за виконані роботи, надані послуги;

- п.п. 2.8., 2.9., 3.5 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" ТОВ "Аріта" зберігало в касі підприємства готівку понад встановлений ліміт, залишок готівки в касі в сумі 1310, 19 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2012 року №0001862310, яким позивачу донараховано (збільшено) грошове зобов'язання по сплаті податку на прибуток підприємств на суму 756492, 00 грн., податкове повідомлення-рішення №0001872310, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість на 657819, 00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції в сумі 76125, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Аріта", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань за результатами господарських операцій з ТОВ "Спецторг комплекс", ТОВ "О-ВІЛ", ПП "Унус".

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із вказаними контрагентами, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ТОВ "Аріта". Тобто, дані операції не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

Колегія суддів вважає дані висновки відповідача необґрунтованими з огляду на таке.

04 січня 2011 року між ПП "Унус" (Постачальник) та ТОВ "Аріта" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу (а.с. 113-117). Згідно п. 1.1 даного договору постачальник зобов'язується продати (передати у власність) Покупцеві, а Покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) Товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені у супроводжуючих документах, що є невід'ємною частиною Договору. Постачальник зобов'язується повідомляти Покупця про нову ціну на товар та зміну порядку оплати за товар.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними (т. 2 а.с. 1-36, т.3 а.с. 224-248), видатковими накладними (а.с. 181-218); товарно-транспортними накладними до подорожніх листів (а.с. 136-138). Проведення розрахунків між контрагентами свідчать платіжні доручення ( т.2 а.с. 37-50).

25 травня 2011 року між ТОВ "О-ВІЛ" (Продавець) та ТОВ "Аріта" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №250511 (а.с. 108-112). Згідно п. 1.1 Договору продавець зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені у супроводжуючих документах, що є невід'ємною частиною договору.

В підтвердження виконання умов зазначеного вище договору ТОВ "Аріта" до суду надано податкові накладні (а.с. 8-167); видаткові накладні (а.с. 80-180). Рух коштів за результатами даних операцій підтверджують платіжні доручення (т.2 а.с. 51-75).

04 січня 2011 року між ТОВ "Спецторг Комплекс" (постачальник) та ТОВ "Аріта" (покупець) були укладені договір купівлі-продажу №04012 (а.с.118-122 том. 1) та договір поставки № 108 від 01.08.2011 р. (а.с. 123-127 том. 1). Згідно п.1.1 даних Договорів постачальник зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені в супроводжуючих документах, що є невід`ємною частиною Договору.

Виконання умов зазначеного договору ТОВ "Аріта" підтверджують податкові накладні (а.с. 168-223), видаткові накладні ( т.4 а.с. 1-7, т.2 219-248). Про проведення розрахунків між контрагентами свідчать платіжні доручення №792 від 05.10.2011 року, №793 від 06.10.2011 року, №822 від 12.10.2011 року, №757 від 26.09.2011 року.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вказуючи на порушення позивачем зазначених норм податковий орган не заперечує факту наявності у позивача податкових накладних. Крім того, відсутні зауваження щодо їх оформлення.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вищезгадані документи є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та є достатньою підставою для формування податкової звітності із вказаними контрагентами.

Відповідач вказує на відсутність інших документів, які підтверджують реальність вказаних операцій.

В даному випадку колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що документи та інші дані, які спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскільки реальність вказаних операцій підтверджується вказаними вище документами, недоліки окремих документів не спростовують товарності господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" є основними документами на перевезення вантажів, не може бути підставою недійсності договорів постачання, у зв'язку з наступним.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Проте жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.

Також суд не враховує доводи відповідача щодо неможливості включення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, отриманих ТОВ "Спецторг комплекс", ТОВ "О-ВІЛ", ПП "Унус", з огляду на порушення законодавства вказаним контрагентом позивача.

Так, Податковий кодекс України не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Тобто, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Отже, якщо контрагент не виконує своїх зобов'язань, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, чинним законодавством України на покупця товару, послуг - платника податку не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту та заявлені суми від'ємного значення до бюджетного відшкодування перевіряти дотримання постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального права під час розподілу судових витрат.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України в Чернівецькій області.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 серпня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.