Рішення № 33121926, 21.08.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2013 р. Справа № 5015/5858/11

За позовом: Заступника прокурора області - прокурора м.Львова в інтересах держави в особі уповноваженого органу:

позивача 1: Львівської міської ради, м. Львів;

позивача 2: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Львів

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Головуючий суддя: Гоменюк З.П.

судді: Ділай У.І.

Кидисюк Р.А.

Секретар судового засідання Юрків М.Г.

Представники:

прокурор: Леонтьєва Н.Т.

від позивача 1: Гнатковська М.І.

від позивача 2: Романяк М.О.

від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Прокурору та представникам сторін роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме їх процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи. Заяв про відвід судді не поступало.

Суть спору: Позов заявлено Заступником прокурора області - прокурором м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2013р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2012р. та рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2011р. у справі №5015/5858/11, а справу передано на новий розгляд до місцевого суду.

Ухвалою суду від 26.04.2013р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.05.2013р. Ухвалою суду від 27.05.2013р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 10.07.2013р.

Ухвалою суду від 12.07.2013р. в зв'язку із закінченням передбаченого ст.69 ГПК України строку вирішення спору, складністю даної справи, необхідністю вивчення та дослідження великої кількості доказів, з метою повного і всестороннього з'ясування усіх обставин спору призначено колегіальний розгляд вказаної справи.

Відповідно до проведеного автоматичного розподілу членів колегії суддів, у склад колегії введено суддів Мазовіту А.Б. та Кидисюка Р.А.

Ухвалою суду від 30.07.2013р. за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 20.08.2013р.

В зв'язку з перебуванням судді Мазовіти А.Б. у відпустці, 20.08.2013р. проведено повторний автоматичний розподіл члена колегії суддів у та замінено суддю Мазовіту А.Б. суддею Ділай У.І.

В судовому засіданні 20.08.2013р. оголошено перерву до 21.08.2013р.,

В продовженому судовому засіданні 21.08.2013р. прокурор та представники позивачів позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та наданих з врахуванням постанови Вищого господарського суду України поясненнях, просять суд позов задоволити.

Прокурор та представники позивачів зазначають, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 314,0 кв.м., перебували у користуванні СПД-ФО ОСОБА_1 на підставі договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р., укладеного з управлінням комунальної власності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2010р. у справі № 15/96, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2010р., задоволено позов заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради (уповноважений орган - Управління комунальної власності) до СПД-ФО ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та виселення орендаря із нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1

Вказане судове рішення фактично виконане 30.12.2010р. в процесі здійснення виконавчого провадження. Виконавче провадження в частині виселення СПД-ФО ОСОБА_1 закінчено згідно із постановою державного виконавця ВП №23077950 від 14.01.2011р., приміщення зачинено, опечатано, ключі передано на зберігання балансоутримувачеві - ЛМКП «Айсберг».

В процесі проведення перевірки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що вхідні двері у приміщення не опечатані та використовуються відповідачем - СПД-ФО ОСОБА_1, що зафіксовано у відповідних актах від 29.04.2011р. та від 06.05.2011р.

Прокурор та представники позивачів звертають увагу суду на те, що відповідачем не надано жодних документів, які б засвідчували підставність та законність його перебування у нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 а, відтак, у нього відсутні підстави для володіння спірним майном. Незаконне володіння позивачем нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_1, які є об'єктом комунальної власності, порушує права органу місцевого самоврядування та не дозволяє в повній мірі розпоряджатись вказаним об'єктом, вирішувати питання про подальше користування ним.

Окрім того, позивач 1 подав додаткові пояснення-клопотання б/н та б/д (зареєстроване канцелярією суду 21.08.2013р. за №34106/13), зазначив, що відповідачем не доведено правомірності перебування у спірних приміщеннях з 14.01.2011р. у зв'язку з відсутністю акту приймання-передачі спірного майна або судового наказу про поворот виконання рішення. На підтвердження вказаного долучив до матеріалів справи лист ЛМКП «Айсберг» №590 від 21.08.2013р. про те, що з грудня 2011р. після примусового виселення акти прийому-передачі щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не підписувалися.

Позивачем 2 на розгляд суду подано клопотання №2302-вих.-2364 від 21.08.2013р. (зареєстроване канцелярією суду 21.08.2013р. за №34104/13) про залучення до участі у справі Львівського міського комунального підприємства «Айсберг» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Подане клопотання обґрунтовує необхідністю отримання додаткових пояснень щодо статусу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та змісту листа №530 від 03.05.2011р. від балансоутримувача спірного приміщення - ЛМКП «Айсберг».

Розглянувши подане позивачем 2 клопотання про залучення Львівського міського комунального підприємства «Айсберг» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, при цьому суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Суд вважає, що позивачем 2 належним чином не обґрунтовано необхідність залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ЛМКП «Айсберг», а також не зазначено у який спосіб рішення господарського спору може вплинути на його права або обов'язки.

Суд звертає увагу позивача 2 на те, що лише необхідність отримання додаткових пояснень у справі від балансоутримувача - ЛМКП «Айсберг» не може бути достатньою правовою підставою для залучення останнього в якості третьої особи.

Відповідач та представники відповідача проти позову заперечили, посилаються на те, що підставою користування відповідачем нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 є договір оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р., укладений між відповідачем та Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, який є чинним станом на момент розгляду справи.

Вважають, що судові рішення, на які посилаються прокурор та позивачі, не могли стати підставою для припинення чинності договору, оскільки скасовані постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року у справі № 15/96. Після скасування судових рішень про розірвання договору оренди та виселення відповідача із займаних ним приміщень за адресою: АДРЕСА_1 відповідач продовжив користуватись спірним майном, ключі від якого йому особисто повернуті директором ЛМКП «Айсберг», підтвердженням чого є лист ЛМКП «Айсберг» №530 від 03.05.2011р. про здійснення 27.04.2011р. передачі ключів від вказаних нежитлових приміщень.

За таких обставин, відповідач та його представники вважають позов безпідставним та необґрунтованим, просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступне.

31.01.2008р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець, позивач 2) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна № Г-5971-8, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛМКП «Айсберг» (балансоутримувач). Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 314,0 кв.м., у т.ч. підвал 153,1 кв.м., перший поверх 134,4 кв.м. та антресоль 26,5 кв.м.

Сторонами в п. 2.1 договору погоджено, що об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для: 160,9 кв.м. - під виставку образотворчої продукції, виробленої в Україні, 135,1 кв.м. - під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Згідно п. 4.1 договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 31.01.2008р. до 30.01.2011р.

Відповідно до п. 4.3 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду. (п.4.4 договору).

Умовами п.4.5. договору передбачено, що договір оренди може бути достроково припинений за ініціативою орендаря тільки зі згоди орендодавця. При бажанні орендаря достроково розірвати договір оренди, він зобов'язаний попередити про це орендодавця не пізніше, ніж за два місяці до припинення договору, а також виконати всі умови договору.

У відповідності до п. 4.8 договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008 року його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч.2 ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Статтею 638 ЦК України закріплено норму про те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до ч.1 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

За умовами ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.6 ст.238 ГК України).

З врахуванням того, що Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо всіх істотних умов оренди, визначених законом, суд приходить до висновку про укладеність договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р., у зв'язку з чим, він став підставою для виникнення прав та обов'язків у сторін в силу ст. 11 ЦК України.

Позовні вимоги про виселення відповідача із нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 щодо яких укладено договір оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. обґрунтовуються відсутністю у відповідача правових підстав для користування цим майном, а саме тим, що відповідач після винесення Постанови Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. незаконно увійшов у спірні житлові приміщення за відсутності акту приймання-передачі нежитлових приміщень або судового наказу про поворот виконання рішення.

Однак, суд не може погодитися з такими доводами прокурора та позивачів з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2010р.у справі № 15/96, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2010р., позов заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, уповноваженого органу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задоволено повністю.

Вказаними судовими рішеннями постановлено стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 46 901грн. 81коп. заборгованості по орендній платі; розірвано договір оренди нерухомого майна №Г-5971-8 від 31.01.2008р., укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та виселено Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 із нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 314 кв.м..

На виконання зазначеного рішення господарським судом Львівської області видано наказ № 15/96 від 02.12.2010р., який був пред'явлений до примусового виконання у Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області.

Як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №23077950 від 14.01.2011р., рішення господарського суду у справі №15/96 виконане, 30.12.2010р. приміщення за адресою: АДРЕСА_1 звільнено від майна боржника та передано представникам балансоутримувача - ЛМКП «Айсберг».

Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. у справі №15/96 рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2010р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №Г-5971-8 від 31.01.2008 та виселення відповідача з орендованих нежилих приміщень загальною площею 314 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Статтею 115 ГПК України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд прийшов до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2010р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2010р. у справі № 15/96 не стали підставою припинення чинності договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. через їх скасування судом касаційної інстанції.

Як зазначено в п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», за змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.

Наказ про поворот виконання рішення видається в разі скасування (зміни у певній частині) рішення, на підставі якого було видано первісний наказ, за результатами перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку або за нововиявленими обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ про поворот виконання рішення місцевим господарським судом, тобто господарським судом Львівської області, не видавався.

Поворот виконання скасованого судового рішення, прийнятого помилково, є способом захисту особи, яка зазнала втрат чи в інший спосіб відбулося порушення її прав через виконання скасованого рішення.

Згідно положень ст.20 ЦК України, право на захист особа здійснює на власний розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

У зв'язку з цим, наявні у відповідача права на оренду спірного майна не могли припинтися внаслідок прийняття судових рішень, які в подальшому скасовані.

З матеріалів справи вбачається, що після прийняття Вищим господарським судом України постанови від 05.04.2011р. у справі № 15/96 відповідач звернувся до визначеного договором оренди балансоутримувача - ЛМКП «Айсберг», якому при виконанні рішення суду у справі № 15/96 про виселення було передано ключі від спірного майна, із заявою про повернення йому ключів від орендованих нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1.

27.04.2011р. ключі від нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 було передано відповідачеві, що підтверджується листом ЛМКП «Айсберг» №530 від 03.05.2011р.

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що у зв'язку з відсутністю перешкод у доступі до орендованого майна, у нього не було необхідності вчиняти дії з приводу припинення порушення його прав, в тому числі і шляхом звернення до суду.

28.04.2011 року відповідач увійшов до орендованого майна, про що складено акт про відкриття приміщення на підставі Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. у справі № 15/96, який міститься в матеріалах справи.

Що стосується доводів прокурора та позивачів про необхідність підписання між балансоутримувачем та відповідачем акту прийому-передачі спірного майна, такі не заслуговують на увагу суду, оскільки п.3.3. договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. передбачено, що у зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.

Доказів неправомірності вселення відповідача у нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 після того як відпала підстава розірвання договору, сторонами не подано.

Стосовно доводів прокурора про те, що договір оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а саме - 30.01.2011р., то такі також не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Згідно ст.7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

15.12.2009р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», яким внесено зміни в частину першу статті 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», та доповнено її реченням такого змісту: «Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін».

В п.5 Перехідних положень цього Закону встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» набрав чинності 30.12.2009р., тобто після укладення договору оренди від 31.01.2008 року та в період його дії. При цьому судом встановлено, що відповідач станом на момент прийняття вказаного Закону відносився до категорії «суб'єкта малого підприємництва» згідно вимог ст. 1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», який був чинний з 22.11.2000р. до 19.04.2012р., та не пропонував орендодавцю встановити менший строк оренди, доказів протилежного суду не представлено. Наведена правова норма є імперативною та не вимагає її додаткового договірного застереження.

З врахуванням наведених законодавчих положень та фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку, що договір оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. в силу прямої вказівки Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» продовжив свою дію до п'яти років з моменту укладення, а саме до 30.01.2013 року.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. (ст.764 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.17 «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічно, відповідно до п.4.3 договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р., у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.2, 3 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У відповідності до п.4.8 договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008 року його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Суду не надано належних та допустимих доказів надіслання сторонами договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. повідомлень про зміну чи припинення умов договору у строк, визначений ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 4.3 договору оренди. Не підтверджується матеріалами справи і те, що такі повідомлення надсилалися протягом місяця з моменту прийняття Вищим господарським судом України постанови від 05.04.2011р. у справі № 15/96, внаслідок чого суд прийшов до висновку, що такі заяви не надсилалися впродовж всього терміну існування договірних відносини між сторонами спору.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що договір оренди від № Г-5971-8 31.01.2008р. після закінчення терміну дії договору 30.01.2011р. у зв'язку із відсутністю заяв про зміну його умов чи припинення дії, продовжив свою дію на тих самих умовах і на той самий строк, що визначений договором, а саме до 30.01.2013р.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, необхідною передумовою для витребування у відповідача нерухомого майна є підтвердження належними та допустимими доказами факту володіння вказаним майном незаконно або з підстав, що існували раніше, а потім (на момент звернення з позовом про витребування майна з чужого володіння) відпали.

Вимогами ч.1 ст.395 ЦК України передбачено, що речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У відповідності до ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Як вбачається з ч.3 ст.397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та наведені законодавчі і договірні положення, суд приходить до висновку, що договір оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. не припиняв свою дію у встановленому законом порядку з визначених законом і договором підстав, та є чинним на момент розгляду справи.

Згідно п.6.1 договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р., орендодавець зобов'язався не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися об'єктом оренди на умовах цього договору.

Відповідно до п.7.16 договору, орендар має право використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача про те, що відповідач має право на користування нежитловими приміщеннями на підставі чинного договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. з дотриманням його умов та вимог чинного законодавства.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами у встановленому законом порядку факту припинення чинності договору оренди № Г-5971-8 від 31.01.2008р. та неправомірності користування відповідачем нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 натомість, відповідачем доведено його право на користування вказаним майном, у зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.11 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень.

Згідно з пунктом 4.5. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується.

Таким чином, за результатами вирішення спору судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись п.11 ст.5 Закону України «Про судовий збір», ст.17, 26 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», ст.ст.11, 20, 387, 395, 397, 398, 628, 631, 638, 639, 759, 764, 793 ЦК України, ст.ст.7, 174, 238 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 82, 84, 115 ГПК України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 21.08.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.08.2013р.

Головуючий суддя Гоменюк З.П.

суддя Ділай У.І.

суддя Кидисюк Р.А.