Рішення № 33121754, 23.08.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" серпня 2013 р.Справа № 916/1575/13За позовом Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері; в інтересах держави в особі, якою є Міністерство оборони України;

до відповідача Концерн "Військторгсервіс" Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про визнання недійсним договору

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

від прокурора: не з'явився.

від позивача: не з'явився.

від відповідача 1: не з'явився.

від відповідача 2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі -МОУ) до Концерну "Військторгсервіс" (надалі -Концерн "ВТС") та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі -ФОП ОСОБА_2) в якій просить суд визнати недійсним договір про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон б/н від 1 липня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14 червня 2013 року позовну заяву № 2489/13 прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 916/1575/13 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник МОУ на виконання ухвали суду надав витребуванні матеріали від 26.07.2013 року, які залучено до матеріалів справи.

08.08.2013 року представник відповідача 1- Концерн "ВТС" надав копії матеріалів на виконання ухвали суду, які залучено до справи. Також 08.08.2013 року представник надав клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області за письмовим клопотанням представника відповідача 1 - Концерну "ВТС" термін розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів, а саме до 29 серпня 2013 року.

Представник прокурора у судове засідання 22 серпня 2013 року не з'явився.

Представник позивача -МОУ у судове засідання 22 серпня 2013 року не з'явився.

Представник відповідача 1 -Концерну "ВТС" у судове засідання 22 серпня 2013 року не з'явився.

Відповідач 2 -ФОП ОСОБА_2, про час та місце судових засідань повідомлявся своєчасно за адресою, зазначеною прокурором у позові та підтвердженою спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 15.07.2013р., що підтверджується корінцями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які є у матеріалах справи, але в судове засідання не з'являвся, про поважність неявки суд не повідомив, письмових заперечень на позов суду не надав, правом на захист не скористався.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази, суд встановив:

1 липня 2012 року між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (Виконавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) було укладено договір №б/н про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору виконавець зобов'язується надати замовнику за плату та за його замовленням послугу з підготовки робочого місця майстра виготовлення вікон, що розташоване у приміщені виконавця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у приміщені виконавця, обладнати його необхідним устаткуванням, здійснювати його технічне забезпечення на протязі дії цього договору з метою здійснення замовником професійної діяльності по наданню населенню послуг з прання.

Згідно з п.2.1.. договору "робоче місце майстра виготовлення вікон" - місце тимчасового знаходження особи протягом робочого часу (з 8.00 год. до 18.00 год. у робочі дні та й при необхідності у вихідні дні) у процесі професійної діяльності по наданню послуг з виготовлення вікон, забезпечене освітленням, електроенергією, водопроводом та каналізацією для технічних потреб.

Відповідно до приписів п.4.1. договору виконавець зобов'язувався, зокрема, передати замовнику робоче місце продавця-консультанта для здійснення професійної діяльності по наданню населенню послуг з реалізації строй матеріалів протягом робочого часу у робочі дні та при необхідності у вихідні дні.

Згідно з п.5.2. договору розмір плати складає 400 грн. на місяць у т.ч. ПДВ 20%.

Замовник сплачує виконавцю кошти за користування електричною енергією за окремими рахунками, що надаються замовнику щомісячно (щоквартально), згідно показникам лічильників електроенергії (п.5.4. договору).

Відповідно до п.6.1 договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року.

1 червня 2013 року Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району було проведено перевірку військового містечка №8 с.Курортне, згідно якої було виявлено незаконне використання ФОП ОСОБА_2 банно-прального приміщення площею 150 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності, розташованого у селі Курортне військове містечко №8 будівля за генпланом №39. Зазначене приміщення складається із 3-х кімнат в яких знаходиться банно-пральне обладнання підприємця. Під час перевірки було встановлено, що відповідно до договору прокату № б/н від 1 січня 2013 року підприємець отримав від Філії "Одеське управління військової торгівлі Концерну "Військторгсервіс" в строкове платне користування речі, що розташовані у вказаному приміщенні: гладильний апарат інвентарний №13252/48, стіл та стілець. Крім того перевіркою було встановлено, що на підставі договору про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 використовується приміщення площею 51 розташованого у с. Курортне (військове містечко №8) будівля за генпланом №39 для виготовлення метало пластикових вікон.

Білгород-Дністровською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було здійснено перевірку та в ході якої було відібрано пояснення ФОП ОСОБА_2, який пояснив, що дійсно між ним на відповідачем 1 було укладено про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон б/н від 1 липня 2012 року, згідно якого здійснюється підприємницька діяльність з виготовлення метало пластикових вікон, обладнання яке призначено для виготовлення. Приміщення використовується для виготовлення вікон, дійсно особисто Куликов виготовляє вікна, а у разі великих замовлень наймає працівників, приміщення використовується з 8 години ранку до 18-19 години вечора у робочі дні, обладнання знаходиться у приміщені постійно.

Як зазначає прокурор, на його думку оспорюваний договір укладений з метою приховати дійсні правовідносини з оренди державного майна, порушує чинне законодавство України та порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі МОУ що й стало підставою для звернення заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до Указу Президента України "Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України" від 21.08.1997р. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Концерн "Військторгсервіс" є установою Міністерства оборони України, майно якого відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського кодексу України перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві оперативного управління.

До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств (п. 1 ст. 141 ГК України).

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до покладених на Міністерство оборони України завдань, останнє здійснює державне управління в галузі Збройних Сил України та згідно положень ст.ст. 73, 136 ГК України є представником власника і виконує його функції щодо контролю за використанням, збереженням та ефективним використанням державного майна, закріпленого за Концерном "Військторгсервіс" та його відокремленими структурними підрозділами.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2012р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (Виконавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) було укладено договір №б/н про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон.

Відповідно до ст. 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Згідно додатку № 1 до "Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці" затвердженої наказом Мінпраці України від 01.09.1992р. № 41 під терміном "робоче місце" розуміють місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності (ГОСТ 12.1.005-88).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що відповідач 2 знаходився із відповідачем 1 у трудових відносинах, натомість судом встановлено, що правовідносини що виникли між відповідачами носили господарський характер.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Стаття 901 ЦК України встановлює, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

З системно-правового аналізу оспорюваного договору, суд дійшов до висновку, що метою зазначеного договору було надання відповідачем 1 можливості здійснювати відповідачем 2 господарської діяльності із роздрібної торгівлі у приміщенні, яке перебуває в оперативному управлінні відповідача 1 та знаходиться у державної власності.

Судом встановлено, що відповідачем 2 приміщення площею 51 кв.м, яке розташоване: АДРЕСА_1 у приміщені виконавця на підставі оспорюваного договору фактично використовуються для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно ст.2 вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.4 зазначеного Закону об'єктами оренди за цим Законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Пунктом 2 ст.5 Закону орендодавцями є органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Також, згідно п.3 вказаної статті Закону, орендодавцями можуть виступати підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200кв.м. на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємства (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200кв.м.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі, у встановленому законом порядку державного майна, у користування відповідачу 2 для будь-яких цілей (у тому числі для надання послуг) які є предметом оспорюваного договору.

Вищенаведене дає підстави суду дійти висновків, щодо відсутності між сторонами за оспорюваним договором правовідносин із надання послуг, та, більше того, про відсутність намірів сторін при його укладенні на встановлення таких правовідносин, оскільки протягом часу дії договору зміст правовідносин зводився до регулювання взаємовідносин сторін щодо користування частиною приміщення, яке є державним майном.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину вказаних вимог є підставою недійсності правочин (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до господарського суду Одеської області підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими та законним, а тому підлягають задоволенню.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідачів у розмірі 573,50 гривень з кожного.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити - повністю.

2. Визнати недійсним договір від 1 липня 2012 року про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра виготовлення вікон без номеру, укладений між Концерн „Військторгсервіс" в особі начальника Філії „Одеське управління військової торгівлі концерну „Військторгсервіс" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.

3. Стягнути з Концерна "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі - 573 /п'ятсот сімдесят три/ гривни 50 копійок.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код ідент. НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі - 573 /п'ятсот сімдесят три/ гривни 50 копійок.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23 серпня 2013 року.

Суддя Гуляк Г.І.