Постанова № 33119490, 18.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2013 р.справа № 2а/0470/11971/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Чепурнова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегафарб" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі № 2а/0470/11971/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегафарб" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „Мегафарб" звернулось до суду з позовом до ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому просить визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012р. №0000982200, яким позивачеві визначено суду грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 375213,75 грн. (з яких за основним платежем - 300 171 грн., штрафні санкції - 75 042,75 грн.)

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено документально фактичне отримання та використання послуг від ТОВ „Техно-Паралель", акти виконаних робіт оформлені не належно, оскільки не містять конкретних змісту та обсягів господарської операції, у зв'язку з чим такі документи не можуть бути визнанні первинними у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно законність здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням - рішенням.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказує на те, що надані первинні документи у повному обсязі відображають суть та обсяг господарських операцій.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги посилається на її безпідставність та просить залишити без змін постанову суду першої інстанції як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

В період з 03.07.12 по 09.07.12 посадовою особою ДПІ на підставі направлення від 03.07.12 №373 та наказу, отриманих позивачем 03.07.12, проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.01.12 по 31.05.12 за результатами якої складено акт від 12.07.12 №811/226/33019296.

На підставі висновків викладених в акті перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 26.07.12 № 0000982200, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 375 213 грн. 75 коп. (основний платіж дорівнює 300 171 грн., штрафні санкції - 75 042,75 грн.)

Підставою для винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки судження податкового органу про те, що правочини між позивачем та його контрагентом ТОВ „Техно-Паралель" не мають реального характеру, позивачем не підтверджений факт отримання та використання послуг від ТОВ „Техно-Паралель", надані до перевірки акти виконаних робіт, оформлені не належним чином, оскільки не містять конкретних змісту та обсягів господарської операції, що вимагає п.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в України". Відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 300 171 грн., а саме у березні 2012 р. - 269 294 грн. та у квітні 2012 р. - 30 877 грн.

Судом встановлено, що сума податкового кредиту в розмірі 300 171 грн. сформована позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ „Техно-Паралель", на підтвердження взаємовідносин, що виникли на підставі наступних договорів: від 01.09.11 №0109МФ004 про надання послуг з виготовлення поліграфічної продукції; від 01.06.11 №0106МФ005 про надання послуг з перепродажної підготовки, як-то перевірки продукції на відповідність критеріям якості, сортування продукції відповідно до критеріїв якості, фасування продукції, упакування за допомогою термоусадочної плівки, упакування продукції стреп-стрічками тощо; від 01.06.11 №0106МФ004 про надання клінінгових послуг; від 01.04.11 №0104МФ000000002 про надання навантажувально-розвантажувальних послуг.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаними договорами та правомірності формування податкового кредиту позивачем надано копії перелічених договорів та додаткових угод до них, податкових накладних від 31.03.12 №310341, №310342, 310343, 310344, від 30.04.12 №3300462, №3300463, №3300464, акти здачі-приймання виконаних послуг, векселів, оформлених позивачем в якості забезпечення заборгованості за послуги від ТОВ „Техно-Паралель" та актів приймання-передачі таких векселів, видаткові та прибуткові накладні, та інш.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, законом визначено, що первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, може бути акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Посилання суду першої інстанції на той факт, що акти приймання-передачі послуг носять загальний характер, що не дозволяє визначити зміст на обсяг господарських операцій, колегія суддів вважає безпідставним виходячи з наступного.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення господарських операцій за вказаними договорами, з урахуванням положень статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судом апеляційної інстанції встановлено, що акти, якими оформлено факт отримання позивачем послуг (виконання робіт) відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, опис складових окремих послуг, перелік виконаних робіт, об'єм та кількість робіт, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем послуг, що були предметом вищезазначених договорів та обсяг цих послуг.

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами спірних угод.

При цьому слід зазначити, що допущені при складані окремих актів недоліки не можуть свідчити про втрату цими актами сили первинних документів з огляду на наявність такої інформації щодо здійсненої господарської операції в інших первинних документах (договорах, видаткових та прибуткових накладних, податкових накладних).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість підстав, з яких виходив суд першої інстанції, для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегафарб" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі № 2а/0470/11971/12 - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми „Р" за №0000982200 від 29 липня 2012 року прийняте Державною податковою інспекцією в Кіровському районі міста Дніпропетровськ, яким ТОВ „Мегафарб" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі триста сімдесят п'ять тисяч двісті тринадцять гривень сімдесят п'ять копійок, в тому числі за основним платежем 300171,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 75042,75 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Д.В. Чепурнов