Постанова № 33118324, 15.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа № 922/891/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Потапенко В.І. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Ткаченко С.В., довіреність від 04.04.2013 р. № 19.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1631 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25 квітня 2013 року у справі № 922/891/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай", м. Київ

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс", смт. Борова Харківської області

про стягнення 9 194,36 грн

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс" про стягнення 9 194,36 грн., в тому числі: 4975,85 грн. неповернутого відповідачем авансового платежу, сплаченого позивачем за недопоставлений товар по укладеному між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та 4218,51 грн. пені за прострочення зобов' язання з поставки товару за вказаним договором.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 квітня 2013 року у справі № 922/891/13-г( суддя Аріт К.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що висновок господарського суду першої інстанції щодо неукладення договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 через відсутність підписів та відтисків печатки на першій та другій сторінках договору не ґрунтується на жодній нормі чинного законодавства.

Окрім цього позивач вказує на взаємовиключні висновки суду щодо не- укладення договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та дійсності додаткової угоди до нього № 1 від 18.10.2013 р.

Також позивач вказує на те, що місцевий господарський суд в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України не дослідив обставини, що мають значення для справи та надані на їх підтвердження письмові докази, а саме те, що позивачем у відповідності з умовами укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоди до нього № 1 від 18.10.2013 р. на підставі лабораторних аналізів ВТЛ лабораторії позивача була встановлена залікова вага - 77,301 тонн, яка не відповідала вазі, що була зазначена у товарно-транспортних накладних від 23.10.2012 р. та від 25.10.2012 р. і обумовлена в договорі -78,700 тонн, внаслідок чого недопоставка сплаченої позивачем продукції склала 2,699 тонн на загальну вартість 11200,85 грн, з яких відповідач повернув авансовий платіж лише частково в сумі 6255 грн., а несплаченою залишилась сума боргу 4795,85 грн.

Позивач зазначає на безпідставність тверджень господарського суду першої інстанції щодо того, що позивач сам порушив умови додаткової угоди № 1 від 18.10.2013 р, не вчинивши жодних дій для перевезення товару зі складу зберігача, оскільки, як вказує апелянт, подача транспорту була недоцільною через відмову відповідача відвантажити товар з мотивів непроведення остаточних розрахунків у розмірі 20% вартості товару на умовах передплати, тоді як умовами додаткової угоди передбачено сплату 20% вартості товару за фактом поставки.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим, враховуючи, що розгляд справи вже відкладався ухвалами суду від 16.06.2013 р. та від 29.07.2013 року, справа розглядається за відсутності представника позивача, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №181012/1 (т. 1 а.с. 10-12), згідно з предметом якого (п.1.1. договору) відповідач ( постачальник) зобов'язався поставити, а позивач ( покупець) прийняти то оплатити товар (соняшник) у порядку та на умовах, що передбачені в цьому договорі та додаткових угодах до нього.

Згідно з пунктом 2.1. договору ціна, кількість, загальна вартість кожної конкретної партії товару та порядок розрахунків визначається у додаткових угодах до договору.

18 жовтня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до вказаного договору (т. 1 а.с. 13), якою узгодили, що відповідач зобов'язується у строк до 25 жовтня 2012 року поставити, а покупець сплатити товар -соняшник в кількості 100 тонн загальною вартістю 415 000 грн., в тому числі НДС 69166,67 грн.

Строк оплати товара (п. 9 додаткової угоди):

- 80% -передплата за поставлений товар або оплата за фактом погрузки товару у транспортний засіб покупця;

- 20% -протягом трьох банківських днів від дати приймання товару на складі покупця.

З матеріалів справи, а саме з договору та додаткової угоди до нього, пояснень головного бухгалтера відповідача, статуту відповідача (а.с. 63-109), вбачається що договір та додаткова угода до нього були підписані - головним бухгалтером підприємства Давиденко В.І., про що ним надані відповідні письмові пояснення ( т. 1 а.с. 90).

Проте відповідач як юридична особа своїми діями схвалив укладення цього правочину, що підтверджується відтисками його печатки на цьому договорі та додатковій угоді до нього, частковою поставкою товару позивачу за товарно-транспортними накладними (т.1 а.с. 1518) та часткове повернення сплаченого позивачем авансу за недопоставлений товар в сумі 6225 грн. (банківська виписка з рахунку позивача -т.1 а.с. 29).

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.215 Цивільного кодексу України, за якою підставою недійсності угоди є недодержання в момент вчинення правочину, стороною вимог встановлених ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Ч. 2 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з п.7.1. статуту відповідача, який зареєстровано за №04059467100010118 від 01 березня 2004 року Борівською райрадою державною адміністрацією Харківської області, вищим органом товариства є збори учасників.

Пунктом 7.11. статуту сідповідача визначена компетенція директора товариства та комерційного директора,

Пунктом 7.12. статуту відповідача зазначено, що директор вправі без довіреностей здійснювати дії від мені товариства та має право представляти інтереси Товариства перед іншими підприємствами, фірмами і організаціями, розпоряджатися коштами Товариства; укладати будь-які угоди (договори), в тому числі й доручення, тощо.

Таким чином, згідно зі статутом відповідача, право на підписання договорів має директор, а бухгалтеру таких повноважень статутом не надано, у зв'язку з чим останній підписав договір та додаткову угоду до нього, не маючи для цього повноважень.

Згідно з ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч.2 ст.241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту цієї статті вбачається, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною зокрема в пункті 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11, в якому зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином обставина підписання договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоди до нього № 1 від 18.10.2012 р. головним бухгалтером відповідача не свідчить про недійсність цього договору та угоди.

Вказаний договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоди до нього № 1 від 18.10.2012 р. перерахував відповідачу в порядку передплати 80% загальної вартості партії товару в сумі 332 000 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 11908 від 22.10.2012 р.( т. 1 а.с. 14).

У свою чергу відповідач, на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоди до нього № 1 здійснив поставку товару позивачу за товарно транспортними накладними від 23.10.2012 р. та від 25.10.2012 р. (т. 1 а.с. 15-18), в яких зазначена вартість поставленого товару 78,700 грн.

Відповідно до п. 6 додаткової угоди № 1 від 18.10.2012 р. до договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 прийомка товару (партії товару) за якістю та кількістю здійснюється на складі позивача виробнича площадка № 9 (м. Слав'янськ) згідно з даними виробничо-технічної лабораторії.Поставленим постачальником та відповідно прийнятим покупцем вважається кількість товару в заліковій вазі, що визначена за показниками, які зазначені в пункті 2.3. договору.

В пунктах 2.2., 2.3. договору сторони визначили обов'язкові вимоги до якості товару: вологість-не більш 8,0%;олійна домішка -не більш15,0%; сміттєва домішка-не більш 3,0%, кислотне число масла-не більш 4,0 мг-КОН (ДСТУ4694:2006 «Соняшник.Олійна сировина.Технічні умови»-а.с. 25-28).

За результатами аналізів виробничо-технічної лабораторії виробничої площадки № 9 позивача, сміттєва домішка поставленого відповідачем товару перевищила норму, встановлену договором, у зв'язку з чим залікова вага замість зазначеній у товарно- транспортних накладних- 78,700 тонн склала 77,301 тонни.

Вказані обставини підтверджуються висновком виробничо-технічної лабораторії виробничої площадки № 9 позивача ( т. 1 а.с. 19) та актами приймання насіння соняшника № 157 та № 162 виробничо-технічної лабораторії виробничої площадки № 9 позивача ( т. 1 а с . 20-24).

Таким чином, недопоставка відповідачем обумовленої в договорі поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоді до нього № 1 від 18.10.2012 р. продукції склала 2,699 тонн на загальну суму 11200,85 грн.

В пункті 6.7. договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 сторони передбачили, що у випадку, коли покупець за поставлену партію товару перерахував постачальнику авансовий платіж, а продавець прострочив поставку товару, останній зобов'язаний на 1-й день від узгодженої дати поставки повернути покупцю отриманий авансовий платіж.

Як було наведено вище, узгодженою датою поставки згідно з п. 4 додаткової угоди № 1 від 18.10є.2012 р. до договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 є 25 жовтня 2012 р., а тому обов'язок відповідача з повернення сплаченої позивачем попередньої оплати за недопоставлену продукцію на суму 11200,85 грн. виник 26 жовтня 2012 року.

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений-вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач частково виконав свій обов'язок з повернення передплати за непоставлений у встановлений строк товар, повернувши позивачу 02.11.2012 р. авансовий платіж в сумі 6255, 00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (т. 1 а.с. 29), внаслідок чого у відповідача залишилась несплаченою заборгованість з повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 4975,85 грн.

Листом від 18.12.2012 р. № 1812/3 позивач направив відповідачу претензію з вимогою повернути 4975,85 грн. передплати за недопоставлений товар, яка була залишена останнім без відповіді ( т. 1 а.с. 30-31).

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Виходячи з наведених норм та обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем щодо повернення попередньої оплати в сумі 4975,85 грн. та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що договір поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 є неукладеним, а додана до матеріалів справи його копія не є належним доказом по справі через відсутність підписів та відтисків печатки на першій та другій сторінках договору, оскільки такий висновок не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згоди.

З договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та додаткової угоди до нього, яка є його невід'ємною частиною вбачається, що сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов догоовру.

Проставлення підписів та відтисків печатки на кожній сторінці договору не передбачено чинним законодавством, зокрема статтею 207 Цивільного кодексу України, якою встановлено вимоги до письмової форми правочину.

Надана до позову копія договору та додаткової угоди до нього ( т. 1 а.с. 10-13) відповідно до вимог ст. 36 ГПК України щодо письмових доказів, належним чином завірені підписом та печаткою позивача з написом - «згідно з оригіналом».

В разі виникнення у суду сумніву у достовірності копій наданих документів, він мав право витребувати у сторін їх оригінали для огляду в судовому засіданні.Проте в даному випадку відповідач не заперечував достовірність вказаної копіїї договору, що не давало підстав для сумнівів в цьому.

Колегія суддів зазначає на взаємовиключність висновків господарського суду першої інстанції про неукладення договору поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2012 р. № 181012/1 та дійсність додаткової угоди до нього № 1 від 18.10.2012 р, яка є його невід'ємною частиною.

Також колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання господарського суду першої інстанції, що позивач відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 18.10.2013 р. повинен був отримати на складі зберігача недопоставлений товар, але в порушення цих умов не вчинив жодних дій для перевезення товару зі складу зберігача.

Договір та додаткова угода до нього не містять обов'язку позивача (покупця) отримати непоставлений у встановлений строк (до 25.10.2012 р.) товар, а вказані вище норми ч. 1 статті 670 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України та п 6.7. договору прямо передбачають право покупця відмовитись від недопоставленого товару та вимагати повернення передплати за нього.

Позивач реалізував вказане право на відмову від недопоставленого у встановлений строк (до 25.10.2012 р.) товару та повернення попередньої оплати за нього, надіславши претензією № 1812 від 28.12.2012 р. з вимогою повернути передплату(т. 1 а.с. 30, докази надсилання - т. 1 а.с. 35,36).

До того ж, відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений в договорі, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав доказів того, що він інформував позивача про готовність передати йому недопоставлений товар, який відповідно до умов договору ( п. 3.3.-т. 1 а.с. 10) та додаткової угоди (п. 3 - т. 1 а.с. 13) передається на складі самого відповідача (продавця та зберігача товару).

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свій обов'язок по договору та додаткової угоди № 1 до нього щодо поставки позивачу у строк до 25.10.2012 р. решти товару кількістю 21,199 тонни вартістю 87975,85 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник

вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що у разі порушення термінів поставки, зазначених в додатковій угоді постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення.

Зважаючи на наведене, позовні вимог щодо стягнення з відповідача 4218, 51 грн. пені також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101, п. 2 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25 квітня 2013 року у справі № 922/891/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс" (63801, Харківська область, смт. Борова , вул. Підлиманська,25, р/р 260006864 в ПАТ «Мегабанк», МФО 351629,ІПН 324689120053, код ЄДРПОУ 32468910)) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай"(03115, м. Київ, вул.. Ф. Кричевського,19 п/р 26009015116033, філія АТ «Укрексімбанк» у м. Донецьку, МФО 334817, ІПН 349400705673, код ЄДРПОУ 34940079) 4975,85 грн. передплати, 4218,51 грн. пені, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 14.08.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.