Ухвала суду № 33117895, 20.08.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ушенко С.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року справа №805/7499/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Карабан Т.М., представника позивача Лактіонової Л.О., за довіреністю від 03.01.2013 року, представника відповідача Пучка В.А.. за довіреністю від 25.07.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 р. у справі № 805/7499/13-а (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "АО Техніка" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000221502 від 11.03.2013 р.,-

ВСТАНОВИВ :

27 травня 2013 року приватне акціонерне товариство «АО Техніка» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000221502 від 11.03.2013р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013р. № 0000221502, винесене Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби, про збільшення Приватному акціонерному товариству «АО Техніка» грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 63505,00 грн., з яких за основним платежем - 50804,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12701,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст. 198, п.201.4 ст.204 ПК України, ст..2,3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2 п.2.1 п.2.15 п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, ст..203, п.1 ст.215, ст..228 ЦК України, ст..86,159 КАС України.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року здійснено заміну первинного відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Ворошиловському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у Ворошиловському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу такою що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ «АО Техніка» є юридичною особою, знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, є платником податків та платником податку на додану вартість.(а.с.22-27 т.1)

Відповідачем на підставі наказу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби № 164 від 19.02.2013 року (а.с.41 т.1) та у відповідності пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України та наказу № 164 від 19.02.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «АО Техніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах та розрахунках з ТОВ «ІТ Формат» за період листопад 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 86/22-2/22009846 від 25.02.2013 року, яким встановлено порушення ст.ст. 135, 137, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідачем на підставі акту перевірки відповідно до пп.54.3.2 п. 54.3 ст.54, п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000221502 від 11.03.2013р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 63 505,00 грн., з яких 50 804,00 грн. - сума основного платежу та 12 701,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.(а.с.28 т.1)

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги рішенням ДПС в Донецькій області збільшено суму грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 11.03.2013 року № 0000221502 на 59 111,00 грн. - за основним платежем та 42 256,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України вказане податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року № 0000221502, з урахуванням рішення ДПС в Донецькій області, залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи наявні в матеріалах справи, є належними доказами підтвердження реальності правочину укладеного позивачем з ТОВ «ІТ Формат» та формування позивачем податкового кредиту, правильності його відображення в податковому обліку позивача, з чим погоджується і колегія суддів, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п.а)-і).

Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, між ПАТ «АО Техніка» та ТОВ «ІТ Формат» укладено договір поставки б/н від 30.11.2012 року (а.с.29-34 т.1).

Відповідно до умов договору постачальник (ТОВ «ІТ Формат») зобов'язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити товар у розмірі повної вартості поставленої партії. Згідно з розділом 1 цього договору, ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, після погодження сторонами зазначаються у відповідній видатковій накладній на чергову партію товару.

Пунктами 2.1., 2.2 визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW за правилами ІНКОТЕРМС-2000 (Франко-завод, постачальник забезпечує покупцю доступ до товару на власних складських площах, місце поставки - склад постачальника, розташований в м. Києві), сторони за окремою домовленістю вправі змінювати умови поставки на базис поставки СІР (ІНКОТЕРМС-2000) - Фрахт-перевезення оплачено до (назва місця призначення). Також, згідно п. 2.11 договору постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи на товар: видаткову і податкову накладні, за п. 2.2 звичайний транспортний документ відповідного транспорту, щодо якого укладено договір перевезення партії товару.

Згідно зазначеного договору транспортні витрати, розвантажування товару та інші витрати, пов'язані з розвантаженням, оплачуються покупцем. Ціна товару вказується у видатковій накладній, сума договору становить 659 490,00 грн.. Строк дії договору до 31.12.2013 року, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Виконання умов укладеного між ПАТ «АО Техніка» та ТОВ «ІТ Формат» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунку-фактурі, видатковій та податковій накладній, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем з ТОВ «ІТ Формат» на виконання умов договору поставки від 30.11.2012р. б/н складені видаткова накладна № РН-0000114 від 30.11.2012р., податкова накладна № 50 від 30.11.2012р. та рахунок-фактура № Сч-0005023 від 30.11.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи. Відповідно до зазначеної видаткової накладної ТОВ «ІТ Формат» відпустило, а ПрАТ «АО Техніка» отримало товар.

Як зазначено в акті перевірки та не заперечувалось сторонами суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включені до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за листопад 2012 року.

Відповідно до матеріалів справи поставка товару відбулась однією партією транспортом покупця (ПрАТ «АО Техніка»). Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійснені в повному обсязі.

ПрАТ «АО Техніка» на праві приватної власності має вантажні та інші автомобілі та штатні одиниці водіїв для здійснення фінансово-господарської діяльності відповідно до п.3 Статуту підприємства. Транспортування товару відповідно до умов договору поставки здійснено транспортом позивача зі складу постачальника (м. Київ) на склад ПрАТ «АО Техніка» (м. Донецьк).

Перевезення здійснено двома штатними водіями, товар прийняв менеджер по логістиці ПрАТ «АО Техніка» Яковчук Д.М. за довіреністю за № 1830 від 30.11.2012р., що підтверджується копіями книги реєстрації довіреностей (т. 1, а.с. 107), копіями наказів про прийом на роботу, про закріплення автомобілів за водіями, про відрядження у м. Київ, копіями посвідчень про відрядження (т. 1, а.с. 120-121), копією свідоцтва про реєстрацію права власності на транспортні засоби, копіями подорожніх листів (т. 1, а.с. 122).

Подальше використання придбаного у ТОВ «ІТ Формат» товару підтверджується наступним: позивачем укладені договори поставки № П 120 ОП/2012 від 01.03.2012р. з ТОВ «Альт-компьютер» (т. 1, а.с. 228), № П 42 ОП від 03.01.2011р. з ТОВ «Бі Ту Сі» (т. 1, а.с. 232), № П 43 ОП від 03.01.2011р. з ТОВ «Максима» (т. 1, а.с. 235), № П 50 ОП від 02.03.2011р. з ПП «Система» (т. 1, а.с. 238), № П4ОП/2012 від 03.01.2012р. з ТОВ «Спецкомпьютерсервис» (т. 1, а.с. 240), № П 137 ОП від 10.01.2011р. з ПП «Енрон» (т. 1, а.с. 242), № П 198 ОП/2012 від 10.05.2012р. з МЧП «Епіцентр» (т. 1, а.с. 244).

Згідно зазначених договорів ПрАТ «АО Техніка» здійснено постачання вказаним підприємством товарів, яке було отримано від ТОВ «ІТ Формат», що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими і податковими накладними (т. 1, а.с. 125-191).

Розрахунки за поставлений товар здійснені у повному обсязі, що також підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (т. 1, а.с. 192-197).

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та складені на його виконання первинні документи, податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на не надання документів на підтвердження факту транспортування товару та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, що на думку відповідача є підтвердженням нікчемності укладеного правочину між ТОВ «ІТ Формат» та позивачем, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції вимогами податкового обліку не передбачено обов'язковості складання ТТН в підтвердження віднесення витрат до складу валових витрат, оскільки, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не впливає на формування податкового кредиту та звітності.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в постановах по справам № К-15247/07, К-55094/09 та К-37912/11.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності до ст..198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, датою виникнення такого права вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на оформлення податкового кредиту. Порушення правил перевезення, відсутність ТТН або помилки при її заповненні не може впливати на право формування податкових відомостей, а є лише підставою для притягнення відповідної особи до відповідальності.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатньо матеріалів в підтвердження реальності здійсненної господарської операції з контрагентом.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені.

Крім того, ТОВ «ІТ Формат» на час здійснення господарських операцій мало статус юридичної особи та було платником податку. Відповідно до викладеного під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів було зареєстровано як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції було платником податків, а тому мало право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів поставки товарів.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно не враховано в якості доказу базу даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», стосовно всіх підприємств по ланцюгу постачання, оскільки безпосередньо перевірка на цих підприємствах не здійснювалась та діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентам.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність зазначеного правочину, який не створює юридичних наслідків, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що зазначений договір порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які містять докази реального здійснення фінансово-господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 р. у справі № 805/7499/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 р. у справі № 805/7499/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено та підписано колегією суддів 21 серпня 2013 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва