Постанова № 33114834, 22.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2013 року № 826/6984/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Арсірій Р.О., Гарник К.Ю, розглянувши адміністративну справу

За позовомОСОБА_1доКабінету Міністів Укаїни Державної казначейської служби Українитретя особаМіністерство соціальної політики Українипровизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14 травня 2013 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом з урахуванням заяви про зміну позовних вимог до Кабінету Міністів Укаїни (далі - відповідач-1, КабМін, Уряд), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2), третя особа Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що Кабінет Міністів Укаїни не виконує покладених на нього обов'язків, зокрема щодо розробки та прийняття порядку виплат і розміру грошових компенсацій на послуги з реконструктивної хірургії та послуги ендопротезування, технічні та інші засоби реабілітації, виробів медичного призначення, послуги з реабілітації, професійної освіти при реалізації індавідуальних програм реабілітації інвалідів.

Представники відповідачів адміністративний позов заперечували та подали письмові заперечення.

В судовому засіданні 23.07.2013, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів громадського стану Гагарінського району м. Севастополя від 26.11.1998 серія НОМЕР_1 позивач, ОСОБА_1, є батьком ОСОБА_2, який з вересня 2007 року є інвалідом дитинства.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що лікування та реабілітація сина коштує дорого і для іх продовження позивачу необхідні кошти. Тому, керуючись ст. ст. 27, 29 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (далі - Закон) позивач 15.03.2011 звернувся до управління праці та соціального захисту населення в м. Севастополі щодо виплати грошової коппенсації та роз'яснення порядку таких виплат. 13.04.2011 надійшла відповідь, згідно якої порядок виплати грошових компенсацій у відповідності зі ст. ст. 27, 29 Закону Кабінетом Міністрів України не затверджено.

Таким чином, позивач вважає, що неприйняття згідно з ст. ст. 27, 29 Закону Кабінетом Міністрів України порядку виплати грошових компенсацій, порушено його права як особи, що має право на використання положень, встановлених законом.

Представник відповідача-1 такі доводи позива заперечував, та в обгрунтування своєї позиції зазначив, що Кабінет Міністрів України діяв виключно на підставі та в межах своїх повноважень, вимог ст. ст. 27, 29 Закону Урядом не порушено.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів виплачуються у випадках, коли передбачений індивідуальною програмою реабілітації інваліда і Державною типовою програмою реабілітації інвалідів засіб або послуга реабілітації, які повинні бути надані інваліду, дитині-інваліду безоплатно, не можуть бути надані чи якщо інвалід (законний представник дитини-інваліда) придбав відповідний засіб або оплатив послугу за власний рахунок.

Частиною 4 зазначеної статті вказано, що порядок виплати і розміри грошових компенсацій на послуги з реконструктивної хірургії та ендопротезування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, послуги з реабілітації, професійної освіти при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з статтею 29 Закону грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає їх право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вказано, що Кабінет Міністрів України забезпечує розроблення та виконаний державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення.

Проаналізувавши вище зазначені норми, суд зазначає, що обмежень щодо строку розробки та прийняття Кабінетом Міністрів України передбаченого ст. ст. 27, 29 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» порядку виплат та розміру грошових компенсацій не встановлено. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади, для забезпечення виконання покладених на нього функцій з розробки та прийняття відповідних нормативних актів, вправі самостійно визначити строк, необхідний для розробки та прийняття цього нормативного акту, якщо інше не встановлено законом.

Більше того, на виконання вимог вище вказаної статті 27 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №321 від 05.04.2012 «Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів». На виконання статті 29 Закону Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №150 від 07.02.2007 «Про затвердження Порядку виплати деяким категоріям інвалідів грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування»

Таким чином, у зв'язку з тим, що чинним законодавством України не передбачено обмежень щодо строку розробки та прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного порядку виплат та розміру грошових компенсацій, передбаченого статтею 27 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», та того факту, що Урядом проводиться відповідна діяльність з виконання зазначеного Закону, чому є підтвердження постанови КабМіну №321 від 05.04.2012 та №150 від 07.02.2007, а отже відповідачем-1 не порушені норми чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача в частині визнання дій відповідача-1 протиправними не підлягають задоволенню.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Частиною 2 зазначеної статті вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як зазначено вище, відповідно до статті 116 Конституції України виключно компетенцією Кабінету Міністрів України є розробка та прийняття, зокрема передбаченого частиною 4 статті 27 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», порядку виплат та розміру грошових компенсацій. Суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією та законами України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи сказане, вимога позивача про зобов'язання Кабінету Міністрів України розробити та прийняти порядок виплати і розміри грошових компенсацій на послуги з реконструктивної хірургії та ендопротезування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, послуги з реабілітації, професійної освіти при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, із вище наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди необхідний безумовний зв'язок між протиправним рішенням, дією чи бездіяльностю відповідного суб'єкта владних повноважень та немайновими втратами, спричиненими таким рішенням, дією чи бездіяльностю та, відповідно, наявність вини.

Однак, як зазначено вище, суд не вбачає у діях Кабінету Міністрів України протиправного характеру та, відповідно наявності вини Уряду. Тому, зважаючи на сказане, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність на даний момент нормативного акту за яким позивачу належить компенсація відповідних коштів, не позбавляє позивача права звернутися до відповідного органу щодо відшкодування цих коштів на час коли вказаний нормативний акт буде прийнятий.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище сказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю;

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Суддя Суддя Н.М. Клименчук Р.О. Арсірій К.Ю. Гарник