Рішення № 33113209, 20.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.08.2013 Справа №901/2478/13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Волинь-Цемент»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія»

про стягнення 30605,19 грн.

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Скарбарчук О.Г., представник, дов. №2188-Юр від 06.08.2013;

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство «Волинь-Цемент» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» про стягнення надмірно сплаченої попередньої оплати товару за Договором №0.10.0.1.2130/340 від 26.08.2010 у розмірі 30605,19 грн.

Між Публічним акціонерним товариством «Волинь-Цемент» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» 26.08.2010 було укладено Договір поставки №0.10.0.1.2130/340 за яким Відповідач зобов'язувався поставити Позивачеві шлам «Продукт залізовмісний ТУУ 13.1-32993108-001-2008 виробництва ТОВ «Керченське рудоуправління».

З 27.08.2010 по 05.11.2010 Публічне акціонерне товариство «Волинь-Цемент» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» 1137392,68 грн. (у тому числі 827257,60 грн. на відшкодування залізничного тарифу та 310135,08 грн. за поставлену продукцію). Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» за період з 07.09.2010 по 29.11.2010 поставило Публічному акціонерному товариству «Волинь-Цемент» продукцію на загальну вартістю 1106787,49 грн. (у тому числі 780447,40 грн. вартість сплаченого залізничного тарифу та 326340,09 грн. вартість поставленої продукції).

У подальшому будь-яких поставок продукції за Договором поставки №0.10.0.1.2130/340 від 26.08.2010 не було.

Таким чином за відповідачем утворилась заборгованість за надмірно сплачену попередню оплату товару за Договором №0.10.0.1.2130/340 від 26.08.2010 у розмірі 30605,19 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду для стягнення заборгованості у примусовому порядку.

19.08.2013 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим від відповідача надійшла телеграма згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що ухвала на адресу відповідача не надійшла, а про дату судового засідання відповідач дізнався лише 19.08.2013.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Ухвала про порушення провадження по справі була направлена на ім'я відповідача, за адресою: вул. Плотинна, б. 9, Київський район, м. Сімферополь, АР Крим, 95007; вул. Пролетарська, 12, м. Керч, АР Крим, 89300.

05.08.2013 до канцелярії Господарського суду Автономної республіки Крим надійшло поштове повідомлення про вручення кореспонденції, яка була направлена за адресою: вул. Плотинна, б. 9, Київський район, м. Сімферополь, АР Крим, 95007. З даного повідомлення вбачається, що 01.08. Зудіна отримала кореспонденцію (а.с. 66).

08.08.2013 до суду повернулась кореспонденція, яка була направлена за адресою: вул. Пролетарська, 12, м. Керч, АР Крим, 89300, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 67-71).

У судовому засіданні 13.08.2013 представник позивача надав до суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на відповідача станом на 08.08.2013. Адреса з Витягу співпадає з адресою вказаною у позовній заяві, на яку направлялася кореспонденція відповідачу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

12.08.2013 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим від відповідача надійшла телеграма згідно якої відповідач просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю явки у судове засідання представника (а.с. 72).

Також у телеграмі, яка надійшла до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим 19.08.2013 відповідач підтвердив, що дізнався про дату судового засідання 19.08.2013. Таким чином, відповідач був обізнаний про порушення провадження у даній та дати судових засідань. Проте правом наданим статтею 22 Господарського процессуального кодексу України не скористався, зокрема, щодо надання до суду письмового відзиву з документальним обгрунтуванням заперечень.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається. Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав до суду документальне обґрунтування позовних вимог, а саме копії платіжних доручень (а.с. 118-142).

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

26.08.2010 між Публічним акціонерним товариством «Волинь-Цемент» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» (Постачальник) було укладено Договір поставки №0.10.0.1.2130/340 (а.с. 12-16).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити шлам «Продукт залізовмісний» ТУ У 12.1-32993108-001-2008 виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченське рудоуправління» (Продукція), на умовах визначених у даному Договорі.

Оплата Продукції, яка поставляється за даним Договором, здійснюється Покупцем на підставі відповідного рахунку-фактури, виданого Постачальником (у тому числі переданого по факсу чи по електронній пошті), шляхом без облікового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (пункт 5.1. Договору).

Покупець оплачує Продукцію у наступному порядку:

1. 100 % вартості залізничного тарифу, який заплановано до поставки протягом календарного місяця партії Продукції Покупець оплачує в порядку передоплати, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника;

2. 100 % вартості фактично отриманої партії Продукції Покупець оплачує в порядку відстрочки платежу, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання вказаної партії на станції Здолбунів Львівської ж.д. і рахунки-фактури від Постачальника (пункт 5.2. Договору).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від вартості поставленої, але неоплаченої в строк Продукції.

Даний Договір вступає в силу з 26.08.2010 і діє до 31.12.2010, а в частині оплати - до повного виконання (пункт 10.3. Договору).

Отже, на даний час Договір закінчив свою дію.

Договір підписаний обома сторонами та завірений відповідними печатками підприємств.

Сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним тощо.

Так, на виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1665876,63 грн. (у тому числі залізничний тариф у розмірі 827257,60 грн., продукція у розмірі 310135,08 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями згідно з призначенням платежу (а.с. 39-62, 119-142).

Відповідачем була поставлена позивачу Продукція, а позивачем прийнята Продукція на суму 1106787,49 (у тому числі залізничний тариф у розмірі 780447,40 грн., продукція у розмірі 326340,09 грн.), що підтверджується видатковими накладними та накладними (а.с. 19-38).

Таким чином, у зв'язку з оплатою позивачем вартості залізничного тарифу передоплатою у повному обсязі за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 30605,19 грн. надмірно сплаченої попередньої оплати залізничного тарифу за Договором поставки №0.10.0.1.2130/340 від 26.08.2010, що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення надмірно сплаченої попередньої оплати у розмірі 30605,19 грн. в примусовому порядку.

Дослідивши обставини справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт наявності надмірно сплаченої попередньої оплати товару за відповідачем у розмірі 30605,19 грн. отже дана сума попередньої оплати товару повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судовий збір покладається на відповідача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 23.08.2012.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» на користь Публічного акціонерного товариства «Волинь-Цемент» 30605,19 грн. надмірно сплаченої попередньої оплати товару за Договором поставки №0.10.0.1.2130/340 від 26.08.2010 та 1720,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова