Ухвала суду № 33113006, 21.08.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1003/19143/12 Головуючий у І інстанції Подрєзов Г.О.Провадження № 22-ц/780/3022/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.Категорія 40 21.08.2013

УХВАЛА

Іменем України

19 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Мережко М.В., Малорода О.І.,

при секретарі - Антіпову Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що згідно з рішенням Білоцерківського міськвиконкому №93 від 17 березня 1992 року йому на сім'ю в складі з трьох осіб (йому, дружині - ОСОБА_4 та дочці - ОСОБА_2.) була надана квартира АДРЕСА_1. Зазначав, що після розірвання шлюбу у 2007 році, його колишня дружина ОСОБА_4 разом з дочкою ОСОБА_3 проживали окремо від нього в іншому місці. 10 жовтня 2012 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі за його позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою, ОСОБА_4 було визнано такою, що втратила право користування зазначеною квартирою, а стосовно ОСОБА_3 він відмовився від заявленого позову. Посилаючись на те, що згодом відносини між ним та відповідачкою погіршилися, оскільки вона стала проявляти неповагу та грубість до нього, а також те, що відповідачка більше шести місяців в спірній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги та в квартирі відсутні її особисті речі, позивач просив на підставі ст.ст.71, 72 ЖК України визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та просила вселити її у квартиру АДРЕСА_2, встановити порядок користування житловим приміщенням, закріпивши за нею про користування кімнатою у вказаній квартирі та зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні кімнатою та підсобними приміщеннями квартири.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що після розірвання шлюбу між позивачем та її матір'ю ОСОБА_4 у 2007 року, вона разом з матір'ю не проживали у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_2 чинив їм перешкоди у цьому. Зазначала, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою, позов задоволено частково та визнано лише ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою. Вказувала, що позивач не заперечував щоб вона разом з ним приватизували спірну квартиру, однак він відмовився надати їй ключі від квартири, у зв'язку з чим вона звернулася до правоохоронних органів з заявою для вирішення питання користування даною квартирою.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2013 року зустрічні позові вимоги ОСОБА_3 в частині визначення порядку користування житловим приміщенням залишено без розгляду.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2013 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у позові ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що додатковим рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2013 року відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою, яке набрало законної сили 15 березня 2013 року. Також суд зазначив, що позивач не надав доказів, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі без поважних причини з часу ухвалення вказаного рішення суду протягом строку, встановленого ст.71 ЖК України. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 є членом сім'ї ОСОБА_2 та зареєстрована в спірній квартирі, однак ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.

Такі висновку суду є правильними, і такими, що грунутються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено, та вбачається з матеріалів справи, що згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 12 березня 1992 року № 93 ОСОБА_3 видано ордер на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю у складі трьох осіб, зокрема, він, дружина - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_3

З довідки житлово-експлуатаційної контори комунального підприємства Білоцерківської міської ради від 15 листопада 2012 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою і складається із двох кімнат. У вказаній квартирі проживають і зареєстровані з 27 травня 1992 року позивач ОСОБА_2 з дочкою - відповідачкою по справі ОСОБА_3 (а.с.6).

Встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 Вказане рішення суду набрало законної сили (а.с.7, 19 78).

Встановлено, що додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено. Додаткове рішення суду набрало законної сили 15 березня 2013 року (а.с.79).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з положеннями ст. ст.71, 72 ЖК України особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 10 (абз.1) постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (із подальшими змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що з моменту набрання додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2013 року законної сили, яким відмовлено в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання її такою що втратила право користування спірною квартирою, зокрема, з 15 березня 2013 року, ОСОБА_3 не проживала в спірній квартирі без поважних причин.

Крім того, з наявної в матеріалів справи постанови ДІМ Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області від 13 листопада 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3 видно, що 12 листопада 2012 року ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів із заявою про те, що вона протягом останнього часу не може потрапити до квартири, де вона зареєстрована, так як її батько ОСОБА_2 не надає їй ключі від даної квартири (а.с.33).

Отже, враховуючи вимоги закону, встановлені обставини справи та, виходячи з положень ч.1 ст.60 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_2, оскільки ним не надано доказів, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі без поважних причини з часу ухвалення додаткового рішення суду від 25 лютого 2013 року протягом строку, встановленого ст.71 ЖК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.64 ЖК члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про вселення, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_3 є членом сім'ї ОСОБА_2 та зареєстрована в спірній квартирі, однак ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надала доказів того, що вона не мала можливості проживати у спірній квартирі з 2007 по 2012 рік, є необґрунтованими, оскільки додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2013 року, яке набрало законної сили 15 березня 2013 року, ОСОБА_2 відмовлено у позові до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування вказаною вище квартирою на підставі ст.ст.71, 72 ЖК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_2 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді