Постанова № 33109204, 21.08.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 року Справа № 2385/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03.11.2011 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» звернувся з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0002541602.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при проведенні перевірки податковим органом не встановлено порушення вимог законодавства, яке б позбавляло товариство права на формування податкового кредиту. Крім того, товариство при формуванні податкового кредиту не допустило порушень п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, а тому відповідач не мав підстав для висновку про відсутність у позивача підстав для податкового кредиту.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення рішення від 15 червня 2011 року № 0002541602 відмовлено.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що Законом України "Про державну податкову службу в Україні"' в редакції від 24.12.1993р. № N 3813-ХІІ із змінами та доповненнями, органам податкової служби, а також посадовим особам органів податкової служби не надано права визначати договори, угоди та інші правочини як недійсні (нікчемні). Частиною 2 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним (нікчемним) правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом. Отже, довести нікчемність правочину можна одним способом: наведенням норми закону, де прямо вказано, що правочин є нікчемним. Однак, податкові ревізори Тернопільської ОДПІ не вказують жодного закону, яким би прямо встановлювалось те, що укладений договір від 05 січня 2009р. є нікчемним правочином. З приводу висновку, що при оформленні податкового кредиту віднесено суми ПДВ по операціях, що нібито не здійснювалися та не мали на меті подальшого використання в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності підприємства, то реальні факти свідчать, що всі без винятку запчастини, придбані у ТОВ "Авантаж" були в подальшому реалізовані покупцям, вид діяльності яких відповідав характеру взаємовідносин усіх учасників. Стверджує, що ними були представлені видаткові документи по господарських операціях, що фактично підтверджують реальний рух запчастин, а саме: прихідні накладні на запчастини, одержані від ТОВ "Авантаж". Факти доставки підтверджуються договором на транспортні перевезення із ТОВ «Транспортна компанія» САТ та актами здачі-прийняття наданих транспортних послуг. Таким чином, товариство проводило господарські операції із зареєстрованим згідно із чинним законодавством України суб'єктом підприємницької діяльності - згідно виданих, належним чином оформлених видаткових та прибуткових документів. Жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок сторони по договору (також не надано цій стороні і такого права) перевіряти достовірність даних, які вказуються іншою стороною по договору в первинних документах. Згідно із статтею 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 3 Закону про бухгалтерський облік передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на підставі наказу від 26.04.2011 року № 1746 проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» щодо правильності формування податкового кредиту по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантаж» за період з 01.01.2009 року по 31.07.2009 року. За результатами перевірки було складено акт від 17.05.2011 року за №3 045/16-02/31602590 в якому встановлено порушення: вимог ч. 1 ст. 203, 215, 228, ч. 1 ст. 626, ч. 1, ч. 2 ст. 828, ст.ст. 629, 655, 662, 658, 664, 689 Цивільного кодексу України, в частині не додержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними п. 5 ст. 203 ЦК України; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, в сумі 5900 грн.

За результатами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» встановлено, що на формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість, мало вплив віднесення до податкового кредиту нараховану суму ПДВ по здійснених операціях з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантаж».

Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що незважаючи на наявність формально складених документів, господарської операції між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантаж» фактично були відсутні, а тому позивачем не правомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість нараховані суми податків по операціях із Товариством обмеженою відповідальністю «Авантаж» у розмірі 5900 грн.

Судом першої інстанції не було враховано, що позивачем були представлені видаткові документи по господарських операціях, що фактично підтверджують реальний рух запчастин, а саме: прихідні накладні на запчастини, одержані від ТОВ "Авантаж", які були реалізовані за видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Факти доставки підтверджуються договором на транспортні перевезення із ТОВ «Транспортна компанія» САТ та актами здачі-прийняття наданих транспортних послуг.

Таким чином, позивач проводив господарські операції із зареєстрованим згідно із чинним законодавством України суб'єктом підприємницької діяльності - згідно виданих, належним чином оформлених видаткових та прибуткових документів.

Нормами підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні та акти виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Усі первинні документи по спірних операціях є належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Навіть визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не спричиняє недійсності угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок сторони по договору (також не надано цій стороні і такого права) перевіряти достовірність даних, які вказуються іншою стороною по договору в первинних документах.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про відмову у задоволенні позову, а податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2011 року № 0002541602 є протиправним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198. ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» задоволити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі № 2-а/1970/3431/11 - скасувати та прийняти нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГ» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2011 року № 0002541602.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський