Рішення № 33103830, 20.08.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2013 р. Справа №917/1304/13

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", вул. Комарова, 2а, м. Полтава, 36008

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Леваневського, 4", вул. Леваневського, 4, кв. 11, м. Полтава, 36000

про стягнення грошових коштів у сумі 1194,95 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: відсутні

від відповідача:відсутні

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст. 85 ГПК України (23.08.2013 р.).

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 1194,95грн. заборгованості згідно договору № 135/1 від 23.04.2008 року на опалення місць загального користування, з яких: 1170,92 грн. - основна заборгованість,20,01 грн. - пеня за період з 11.03.2013 року по 27.05.2013 року, 4,02. - 3% річних за той же період.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив та надав на виконання вимог ухвали суду від 06.08.2013 року копію рішення Полтавської обласної ради від 01.02.2011 року та витяг з ЄДР відповідача.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштове повідомлення про вручення попередньої ухвали (в матеріалах справи), в засідання суду не з'явився, причин неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, вимог ухвал не виконав. Таким чином, відповідач належним чином повідомлявся про дату та час слухання справи.

Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено протягом двох місяців з дня надходження позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

23.04.2008 р. між позивачем (теплопостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) був укладений договір на опалення місць загального користування №135/1 (далі - Договір, а.с -7), згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання надавати споживачеві послуги теплопостачання для опалення місць загального користування, а відповідач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за спожиті послуги на умовах цього договору(п.1.1 Договору).

Даний договір діє з 23 квітня 2008 року по 23.04.2010 р. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору, жодна із сторін не висловить наміру про розірвання або внесення змін до договору, він вважається щорічно продовженим (п.6.1, 6.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяця.

Споживач вносить плату за опалення МЗК відповідно до виставлених рахунків (п.2.2 Договору).

01.07.2010 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до вказаного Договору, згідно якої сторони внесли зміни, зокрема, до п. 1.2 Договору та викладено його у наступній редакції :"Витрати теплової енергії на опалення МЗК 14,23 ГКал/опалювальний період розраховані на середню нормативну температуру зовнішнього повітря опалювального періоду (для м. Полтава - (-1,9 С0)"(а.с.9).

Як вбачається з пояснень наданих позивачем, у зв'язку із зміною тарифу на теплову енергію відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 р. за №1773, 30.12.2010 р. на адресу відповідача була направлена додаткова угода від 29.12.2010 р. ( копія додаткової угоди а.с.10).

Відповідно до п. 2.3 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.12.2010 року оплата за тепло- та гаряче водопостачання проводиться споживачем на основі тарифів, встановлених Постановою Національної комісії Регулювання Енергетики України від 14/12/2010 за №1773: - вартість 1 Гкал теплової енергії 290,08 грн.

Згідно п. 5.4 договору у разі зміни вартості послуг теплопостачальна організація не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості.Позивач надав докази направлення даної додаткової угоди відповідачу (а.с.11). За даних обставин відповідач фактично повідомлений про зміну тарифу з посиланням на рішення органу уповноваженого встановлювати тарифи на теплову енергію позивачу.

Відповідно до розділу 3 договору позивач зобов'язався надавати послуги теплопостачання для опалення МЗК в обсягах передбачених законодавством, а відповідач зобов'язаний своєчасно, в установлений договором термін, оплачувати надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з лютого 2013 р. по квітень 2013 р. було виконано договірні зобов'язання з надання послуг відповідачу на загальну суму 1719,92 грн.

На виконання умов договору позивачем виставлялись відповідачу відповідні рахунки на оплату отриманих від позивача послуг, а саме : № 1967 від 29.02.2013 р. на суму 687,97 грн. , № 1967 від 31.03.2013 р. на суму 687,97 грн. та № 1967 від 30.04.2013 р. на суму 343,98 грн. (копії рахунків наявні у матеріалах справи, а.с. 24-26).

За даними позивача, в порушення умов договору відповідачем не було повністю проведено оплату вартості отриманих послуг і на момент подання позову заборгованість відповідача за отримані послуги за період з 01.02.2013 року по 30.04.2013 року складає 1170,92 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача (а.с. - 15).

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 20,01 грн. пені за період з 11.03.2013 року по 27.05.2013 року та 4,02 грн. 3% річних за той же період (розрахунки в матеріалах справи, а.с. - 13-14).

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 1194,95 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору про надання послуг, за яким в силу ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1170,92 є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір №135/1 на опалення місць загального користування від 23.04.2008 р. та додаткові угоди до нього, рахунки на оплату послуг ) та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 4,02 грн. 3% річних за період з 11.03.2013 р. по 27.05.2013 р.

Крім того, позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу в сумі 20,01 грн. за період з 11.03.2013 року по 27.05.2013 року.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що у разі порушення відповідачем п. 3.1 та п. 3.2 Договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Таким чином, у зв'язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір неустойки у разі порушення споживачем строків оплати отриманих послуг, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з останнього 20,01 грн. пені.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір стягується з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49,75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Леваневського, 4" (вул. Леваневського, 4, кв. 11, м. Полтава, 36000, інші реквізити невідомі) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул. Комарова, 2а, м. Полтава, 36008, р/р 260007148 в АК "Полтава-Банк", МФО 331489, код ЄДРПО 03338030) - 1170,92 грн. основного боргу, 4,02 грн. 3% річних та 1691,69 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 23.08.2013 р.

Суддя О.С.Мацко