Постанова № 33101230, 14.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року Справа № 922/416/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвська Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідач)

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2013 року

у справі № 922/416/13-г

господарського суду Харківської області

за позовом Радгоспробкооп "Безлюдівський"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про виселення та стягнення 14295,85 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явились;

відповідача - не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року Радгоспробкооп "Безлюдівський" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про виселення та стягнення 14 295,85 грн.

В подальшому Радгоспробкооп "Безлюдівський" уточнив позовні вимоги та просив виселити відповідача із орендованого приміщення за договором оренди № 6 від 01.08.2011 року та стягнути неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення виконання зобов'язання по поверненню об'єкта оренди після закінчення строку дії договору в сумі 6823,00 грн., штраф у розмірі 10% від суми річної орендної плати - 2564,30 грн., пеню у сумі 88,51 грн., інфляційні витрати в сумі 1,79 грн., 25% річних від простроченої суми відповідно до ст.625 ЦК України - 1705,75 грн., безпідставно отримані кошти в сумі 6000,00 грн. Рішенням господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2013 року (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Россолов В.В.) рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 із займаного нежитлового приміщення-магазину НОМЕР_1, що належить Радгоспробкоопу "Безлюдівський", площею 185,9 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Радгоспробкоопа "Безлюдівський" 6823,00 грн. - неустойки; 88,51 грн. - штрафу; 1,79 грн. - інфляційних; 1705,75 грн. - 25% річних, 6000,00 грн. - безпідставно отриманих коштів, та 4301,25 грн. судового збору.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2013 року, а рішення господарського суду Харківської області від 26.03.2013 року у даній справі залишити без змін, посилаючись на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційний господарський суд у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у постанові повинен зазначити доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Разом з тим, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги Радгоспробкоопу "Безлюдівський" про виселення та стягнення заявлених коштів, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

При цьому, проаналізувавши норми ч. 2 ст. 783 ЦК України, ч. 1 п. 6.3 договору та наявні в матеріалах справи докази: лист позивача НОМЕР_1 від 28.11.2012 року про розірвання договору оренди (отриманий відповідачем 28.11.2012 року), копію договору суборенди між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 01.08.2012 року, розписки ФОП ОСОБА_4 про отримання коштів, нотаріально посвідчені пояснення ОСОБА_5 про укладення договору суборенди площею 65 кв.м., господарський суд апеляційної інстанції зазначив, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для виселення відповідача з орендованого приміщення, оскільки договір оренди № 6 від 01.08.2011 року розірвано з 28.11.2012 року, тобто з дати отримання повідомлення, а доказів повернення ФОП ОСОБА_4 орендованого приміщення в установлений позивачем строк, до 19.12.2012 року по акту приймання -передачі, матеріали справи не містять.

Водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача нарахованих сум неустойки, штрафу, пені, інфляції, пославшись на порушення ФОП ОСОБА_4 умов договору та вимог чинного законодавства щодо своєчасного повернення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору оренди.

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.08.2011 року між Радгоспробкооп "Безлюдівський" (орендодавець - позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар - відповідач), укладено договір оренди № 6 (далі-договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення площею 185,9 кв.м., розташовані у АДРЕСА_1.

Факт приймання - передачі приміщення підтверджується актом приймання -передачі від 01.08.2011 року.

Строк дії договору оренди встановлено з моменту підписання договору до 31.07.2014 року.

Розділом 6 договору передбачена пролонгація та розірвання договору, зокрема, в пункті 6.3. договору зазначено, що сторона, заінтересована в достроковому розірванні договору, зобов'язана направити іншій стороні письмове повідомлення про дострокове розірвання договору в строк, не пізніше ніж за 20 календарних днів до бажаної дати припинення договору. Договір може бути розірвано за взаємною домовленістю сторін в погоджений строк.

Відповідно до пункту 4.1 договору оренди (в редакції додаткового договору № 3 від 01.04.2012 року), орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця в сумі 2310,00 грн.

Умовами договору також передбачена можливість надання орендованого приміщення в суборенду лише з дозволу орендодавця (п. 3.8. договору).

Як вказав позивач в позовній заяві, в листопаді 2012 року йому стало відомо про передачу відповідачем, без отримання відповідного дозволу, орендованого приміщення в суборенду третій особі - ОСОБА_5 за договором суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.08.2012 року.

В зв'язку з зазначеним 28.11.2012 року правлінням Радгоспробкоопу "Безлюдівський" прийнято рішення про розірвання договору оренди та повернення орендованого приміщення, яке 11.12.2012 року затверджено загальними зборами позивача.

28.11.2012 року позивачем надіслано відповідачу повідомлення про розірвання договору з вимогою повернення приміщення до 19.12.2012 року за актом прийому-передачі, яке отримано ФОП ОСОБА_4 цього ж дня.

Листом від 07.12.2012 року відповідач відмовився від передачі орендованого майна та висловив незгоду стосовно розірвання договору оренди.

Вимоги позивача мотивовані безпідставним перебуванням відповідача у приміщенні після розірвання договору оренди 28.11.2012 року, в зв'язку з чим просив виселити ФОП ОСОБА_4 зі спірного приміщення та стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення виконання зобов'язання по поверненню об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, штраф, пеню, інфляційні витрати, та безпідставно отримані кошти.

Заперечуючи проти позову, Відповідач стверджувала про виконання всіх умов договору оренди в повному обсязі та відсутність укладеного договору суборенди, зокрема, зазначала, що примірник проекту договору суборенди не підписаний ОСОБА_5, що свідчить про відсутність господарських відносин між ними.

Крім того, спірний договір оренди в порядку передбаченому чинним законодавством не розірваний.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п.1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таким порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати ї розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При вирішенні даного спору наведені обставини, що мають істотне значення для справи, були детально з'ясовані судом першої інстанції.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність, пославшись, при цьому, на приписи пункту 1 статті 626, пункту 1 статті 629, статей 651, 759 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України.

При цьому, господарський суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору встановлено можливість його розірвання лише за взаємною згодою сторін, а, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів розірвання договору в порядку п. 6.3 договору, доказів розірвання договору в судовому порядку та наявність відповіді відповідача про відмову звільнення приміщення і розірвання договору, вимоги позивача про виселення відповідача та, як наслідок, стягнення відповідних сум є безпідставними.

Дані висновки суду відповідають вимогам закону, встановленим судом обставинам та ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України врахував наведене: всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та керуючись законом, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та прийняв рішення, яке відповідає положенням ст. 84 ГПК України.

За таких обставин, оскаржувану постанову не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з одночасним залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2013 року у справі № 922/416/13-г скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 26 березня 2013 року у справі №922/416/13-г залишити в силі.

Головуючий суддя Н.Г. Дунаєвська

Судді Н.І. Мележик

С.С. Самусенко