Рішення № 33100096, 08.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2013 р.Справа № 922/3014/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Яровому А.С.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води", с. Березівське до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд", м. Харків про стягнення 67 048,34 грн. за участю представників:

позивача - Мельник А.О., довіреність №15/07 від 15.07.2013 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Березовські мінеральні води" (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд" (відповідача) основний борг в розмірі 42 368,52 грн., проценти за безпідставне користування чужими грошовими коштами в розмірі 855,34 грн., пеню в розмірі 1 754,81 грн., 3% річних в розмірі 350,95 грн. та інфляційні втрати в розмірі 42,36 грн. за договором №205/12 від 05.12.2012 р.; основний борг в розмірі 20 804,14 грн., 3% річних в розмірі 596,20 грн. та інфляційні втрати в розмірі 276,02 грн. за договором №276/12 від 12.12.2012 р. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на юридичні послуги в розмірі 1 000,00 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судові засідання 01.08.2013 р. та 08.08.2013 р. свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів до суду не надав.

Враховуючи те, що судом вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки №205/12 (далі - договір) (а.с.16-18), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві товар у певній кількості і відповідної якості, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п.2.1. договору поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою електронної пошти, факсимільного зв'язку або способами зв'язку, що забезпечують фіксування тексту і дати замовлення, або іншим способом, прийнятним для покупця. Замовлення має містити таку інформацію: а) асортимент товару; б) кількість товару; в) дату і час доставки товару; г) адреса складу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013 р. (п.9.2. договору).

Позивач у позові стверджує, що виконав взяті на себе договірні зобов'язання у повному обсязі, поставив відповідачеві товар з дотриманням всіх умов договору, в той час як відповідач товар прийняв, але його вартості не сплатив.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, передав відповідачеві товар на загальну суму 42 452,76 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними № РН-130 від 15.01.2013 р., № РН-258 від 25.01.2013 р., № РН-432 від 08.02.2013 р., № РН-686 від 04.03.2013 р., № РН-1285 від 20.04.2013 р. (а.с. 20, 22, 24, 27, 29).

Відповідач повернув позивачеві товар на загальну суму 84,24 грн., що не заперечується позивачем та підтверджується накладною на повернення товару № ВН - 0012137 від 29.03.2013 р. (а.с. 31).

В п. 5.1. договору передбачено, що підставою для оплати покупцем товару є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за договором. При наданні постачальником належним чином оформлених накладних, покупець здійснює оплату товару на умовах 38-ми календарних днів з моменту поставки товару. Покупець проводить оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою вважається дата списання коштів з банківського рахунка покупця.

Відповідач оплату вартості товару не провів, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання.

Позивач в порядку ч. 1 ст. 530 ЦК України надіслав відповідачу претензію вих.№39-1 від 06.06.2013 р. (а.с. 35-37), в якій просив негайно сплатити заборгованість. Але відповідач залишив претензію без відповіді та задоволення.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість в розмірі 42 368,52 грн., яка до цього часу залишається непогашеною.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевказані обставини і той факт, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості в розмірі 42 368,52 грн., не спростував підстав її виникнення або розміру, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу решти позовних вимог слід зазначити наступне.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 350,95грн. та інфляційних втрат в розмірі 42,36 грн., суд дійшов до висновку про те, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, відповідають наданим розрахункам, тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач нарахував відповідачу та пред'явив до стягнення пеню в розмірі 1 754,81 грн.

Відповідно до п. п. З, 4 ст. 611 ЦК України у випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити при порушені ним правил здійснення господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконані господарського зобов'язання.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 1 754,81 грн., суд дійшов до висновку про те, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині також є правомірними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 855,34грн. процентів за користування чужими коштами не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Обґрунтовуючи дані вимоги, позивач посилається на ст. ст. 536, 694 1057, 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

В ч. 1 ст. 1057 ЦК України встановлено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів, може передбачатися надання кредиту, як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 ЦК України, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання і не суперечить суті такого зобов'язання (ч. 2 ст. 1057 ЦК України). В ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В ч. 1 ст. 1048 параграфа "Позика" ЦК України зазначено, що якщо договором не встановлено розмір процентів за користування грошовими коштами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що умовами договору поставки №205/12 від 05.12.2012 р., укладеного між сторонами по справі, розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами не визначений, а чинне законодавство не передбачає можливість застосування до договору поставки положень про позику, так як, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 1048 ЦК України є безпідставним. Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. № 9/67-38.

Окрім того, судом встановлено, що 25.12.2012 р. між позивачем (далі - Кредитор), ТОВ „Карпос" (Первісний боржник) та ТОВ „Лікон-трейд" (Новий боржник) укладено договір про переведення боргу № 276/12 (а.с. 32), відповідно до п.1 якого Первісний боржник переводить, а Новий боржник приймає грошовий борг в розмірі 67 804,14 грн., що виник на підставі договору поставки №39 від 24.09.2012 р., про що свідчить акт звірки розрахунків між ТОВ „Завод „Березівські мінеральні води" та ТОВ „Карпос" (а.с.33).

Згідно з п.10 договору про переведення боргу № 276/12 від 25.12.2012 р. він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше непередбачено законом.

Отже, уклавши даний договір, відповідач прийняв на себе борг за договором поставки №39 від 24.09.2012 р. у розмірі 67 804,14 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перерахував на користь позивача 47 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № 276/12 від 25.12.2012 р., про що свідчить надана позивачем копія реєстру платіжних документів за період з 05.12.2012 р. по 12.07.2013 р. (а.с.34).

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість за договором № 276/12 від 12.12.2012 року в розмірі 20 804,14 грн., яка до цього часу залишається непогашеною.

Враховуючи вищевказані обставини і той факт, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості за договором № 276/12 від 12.12.2012 року в розмірі 20 804,14 грн., не довів суду безпідставність її нарахування, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими.

Дослідивши решту позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 595,20 грн. та інфляційних втрат в розмірі 276,02 грн., суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1720,50 грн. та 1 000,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В пункті 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином зі змісту ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності вбачається можливість покладення на сторону у справі в якості судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "БПК" (виконавець) було укладено договір № 07/07/13 про надання юридичних послуг (а.с. 41-42), за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання надати юридичні послуги, пов'язані з розглядом справи у судовому засіданні, а саме: підготовка виконавцем та передача замовнику позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОМ "Лікон-Трейд" (юридична адреса: 61052, м. Харків, вул. Малиновського, 3, код ОКПО 37874381), а замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

Згідно з актом виконаних робіт від 17.07.2013 р. до договору № 07/07/13 про надання юридичних послуг від 01.07.2013 р. позивач прийняв від ТОВ БПК" надані юридичні послуги (а.с.43).

Платіжним дорученням № 1897 від 11.07.2013 р. (а.с.44) позивач здійснив оплату в розмірі 1 000,00 грн. на користь ТОВ "БПК", де в призначенні платежу зазначено: "сплата за юридичні послуги зг. дог. № 07/07/13 від 01.07.2013 р., у т.ч. ПДВ 166,67 грн.".

Отже, позивач просить стягнути з відповідача витрати з оплати юридичних послуг послуги, які надані позивачеві Товариством з обмеженою відповідальністю "БПК".

При цьому позивачем не надано доказів того, що ТОВ "БПК" є адвокатським бюро чи адвокатським об'єднанням, в той час, як Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає виключний перелік організаційних форм адвокатської діяльності - адвокатське бюро чи адвокатське об'єднання.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №6-рп/2013 по справі №1-4/2013 за конституційним зверненням Приватного малого підприємства-фірми „Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Системний аналіз вищенаведених норм права надає підстави для висновку про те, що витрати на юридичні послуги у даній справи не є судовими витратами у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в розмірі 1 000,00 грн. та покладає судовий збір на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №6-рп/2013 по справі №1-4/2013, Постановою Верховного Суду України від 27.12.2010 р. № 9/67-38, ст. ст. 193, 230 ГК України, ст. ст. 509, 520, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 692, 712, 1048, 1054-1057 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд" (61052, м. Харків, вул. Малиновського, 3, код ЄДРПОУ 37874381, п/р 26008000133067 в ХФ ПАТ "Укрексімбанк", МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води" (62363, Харківська область, Дергачівський район, с. Березівське, код ЄДРПОУ 00383030, п/р 26005000132737 в ХФ АТ "Укрексімбанк", МФО 351618) основний борг в розмірі 42 368,52 грн., пеню в розмірі 1 754,81 грн., 3% річних в розмірі 350,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 42,36 грн. за договором №205/12 від 05.12.2012 р. та основний борг в розмірі 20 804,14 грн., 3% річних в розмірі 596,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 276,02 грн. за договором №276/12 від 12.12.2012 р., а також судовий збір в розмірі 1 698,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя Макаренко О.В.