Постанова № 33091923, 20.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

Дата ухвалення
20.08.2013
Номер справи
917/639/13
Номер документу
33091923
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2013 р. Справа №917/639/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.Н.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кравчук А.Б., дов. б/н від 31.01.2013

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив +", смт. Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області (вх. № 2141 П/3-10)

на рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2013 р. по справі №917/639/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Диск Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив +", смт. Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області

про стягнення 370387,30 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 370387,30 грн. основного боргу за договором поставки № 01/05_Н_А. від 01.05.2011р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.06.2013р. у справі №917/639/13 (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Актив +" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Диск Україна" 370387 грн. 30 коп. основного боргу, 7407 грн. 75 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції не було досліджено фактичних обставин справи, оскільки товар на суму 370387,30 грн. знаходиться на реалізації у відповідача, а п.2.4. спірного договору передбачено проведення розрахунку між сторонами договору після реалізації товару третім особам, що підтверджується звітом. Оскільки, право власності на цей товар відповідачу не переходило, то момент оплати товару не настав. Крім того, акт звірки взаєморозрахунків від 30.08.2012 за період з 01.01.2012 по 30.08.2012 не підписано директором відповідача. Також вважає, що судом першої інстанції були порушені процесуальні права відповідача, оскільки справу було розглянуто за його відсутністю.

Позивач надав суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, в якому проти доводів скаржника заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

В судове засідання 15.08.2013 відповідач не з'явився, про причини неявки не попередив, докази його належного повідомлення про час та місце судового засідання знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2013 року без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.05.2011р. між ТОВ "Новий Диск Україна" (постачальник) і ТОВ "Актив +" (покупець) було укладено договір № 01/05_Н_А на поставку товару, відповідно до умов якого, позивач постачає та передає у власність відповідача товар, а саме аудіокасети, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних в оригінальній упаковці з іменними контрольними марками України, а відповідач приймає і оплачує товар відповідно до товаротранспортної документації, що є невід'ємною частиною договору на умовах даного договору.

Так, п. 3.2 договору сторони обумовили, що датою поставки вважається дата приймання товару по видатковим накладним.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання та поставив відповідачу у період з 05.05.2011 р. по 31.10.2012 р. товар на суму 938 415, 70 грн., про що свідчать складені, підписані сторонами та скріплені їх печатками копії видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Умовами п. 6.2.5 договору сторони встановили право покупця (відповідач) впродовж терміну дії договору, за попереднім погодженням з постачальником, повернути постачальнику (позивачу) нереалізований третім особам товар протягом 90 календарних днів з моменту передачі товару у кількості, що не перевищує 10% від партії поставленого товару. Повернення товару може здійснюватися не частіше, ніж 1 раз на 30 календарних днів. Товар для повернення повинен мати товарний вигляд (з наклейками тощо).

Відповідно до встановлених обставин справи, відповідачем було повернуто позивачу товар загальною вартістю 125628, 40 грн., що підтверджується копіями накладних на повернення постачальнику товару, що містяться в матеріалах справи.

Пунктом 2.5. договору визначено, що оплата за товар здійснюється в національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Як свідчать матеріали справи, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар в розмірі 442 400, 00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи. ( а.с. 177 -210 т.1).

Відповідач в порушення умов договору не здійснив повної остаточної оплати вартості за отриманий товар, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 370 387, 30 грн.

Слід зазначити, що відповідач сам факт існування заборгованості в сумі 370 387, 30 грн. не заперечує, але вважає, що строк виконання зобов'язання не настав. Так, в апеляційній скарзі відповідач, наполягає на тому, що товар є нереалізованим, а тому строк розрахунків за нього не настав, посилаючись при цьому на приписи п. 2.4. спірного договору, яким передбачено, що розрахунок за товар проводиться покупцем за фактом реалізації третім особам, а підтвердженням продажу є звіт, підписаний сторонами.

Надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами по справі по спірному договору поставки, місцевий господарський суд виходив з того, що закріплене у п. 2.4 договору положення про те, що розрахунок за товар проводиться відповідачем за фактом його реалізації третім особам один раз на місяць, не є вказівкою ні на строк виконання зобов'язання, який є певним періодом у часі, ні на його термін, що, як певний момент у часі, визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 530 ЦК України суд першої інстанції, зазначив, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зазначена в п.2.4 договору реалізація товару позивачем третім особам не є подією, яка неминуче має настати. Крім того, реалізація товару не є подією. У зв'язку з чим дійшов висновку про те, що положення п. 2.4 договору не можуть розглядатися як такі, що визначають строк (термін) виконання зобов'язання з оплати товару, отже договором строк (термін) виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого товару не встановлений.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що відповідно до ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктом 2.4 договору сторони визначили, що розрахунок за товар проводиться покупцем (відповідачем) за фактом його реалізації третім особам один раз на місяць.

Таким чином, сторони пов'язали термін проведення розрахунків із фактом реалізації товару третім особам, тобто після настання відповідної події.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, а саме роки, місяці, тижні, дні або години, зі спливом яких пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до пункту 6.2.1 договору, покупець зобов'язується прийняти товар і провадити своєчасний рахунок з постачальником за умовами договору. Пунктом 2.4 Договору передбачено, що розрахунок за товар проводиться відповідачем за фактом його реалізації третім особам один раз на місяць.

Закріплене у п. 2.4 Договору положення про те, що розрахунок за товар проводиться відповідачем за фактом його реалізації третім особам один раз на місяць, не є вказівкою ні на строк виконання зобов'язання, який є певним періодом у часі, ні на його термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Для того, щоб розглядати факт реалізації товару терміном, в який підлягає виконанню зобов'язання зі здійснення розрахунку за товар, необхідно, щоб така реалізація була подією, яка неминуче має настати. Однак реалізація товару не може бути подією, яка має неминуче настати, оскільки по-перше, залежить від волі людини, а не є явищем об'єктивної реальності, а по-друге, може як настати, так і не настати.

Таким чином, сторони в договорі не встановили строк (термін) виконання обов'язку з розрахунку за товар, у зв'язку з чим строк оплати товару підлягає визначенню відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем надані до господарського суду докази звернення 28.02.2013р. до відповідача з вимогою №22 від 27.02.2013р. про оплату 370 387 грн. 30 коп.. Докази отримання зазначеної вимоги містяться в матеріалах справи, а саме: копія вимоги - а.с. 211-212 т.1, копія фіскального чеку, опису вкладень та повідомлення про вручення - а.с. 213-214 т.1,, копія відповіді відповідача - а.с. 215 т.1.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України закріплено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що позивачем належним чином підтверджено факт поставки товару відповідачу, а договором строк (термін) виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого товару не встановлений, колегія суддів вважає, що строк оплати товару має визначатися відповідно до приписів ч.1 ст. 692 ЦК України.

Крім того, як вказано в п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару і положення ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Оскільки по закінченню семиденного терміну після отримання від позивача вимоги, відповідач розрахунку за поставлений товар не здійснив, колегія суддів вважає що право позивача на отримання оплати за поставлений товар за договором № 01/05_Н_А від 01.05.2011 є порушеним, а його вимоги про стягнення з відповідача 370 387 грн. 30 коп. обґрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому правомірно задоволені судом першої інстанції.

Крім того, п. 6.1.3 договору сторони обумовили, що позивач залишає за собою право відкликати поставлені товари, які не сплачені відповідачем.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що позивач не звертався до нього з листами про повернення товару, проте, дане твердження спростовується матеріалами справи. Звернення позивача до відповідача про повернення нереалізованого товару підтверджується листом № 40 від 14.06.2012 р. та який містить відмітку відповідача про його одержання та претензією від 17.10.2012 р. № 72 з вимогою про повернення нереалізованого товару, докази отримання якої також знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, в листі-вимозі № 22 від 27.02.2013 р. позивач, з метою досудового врегулювання спору, надав відповідачу можливість протягом трьох календарних днів з моменту отримання листа повернути залишки товару, якщо такі наявні.

Також заявник апеляційної скарги наполягав на тому, що директор відповідача не підписувала акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 по 30.08.2012, який міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, рахунками тощо.

Крім того, заявник апеляційної скарги зауважував на тому, що право власності на отриманий за договором товар не перейшло до нього.

Частиною 1 ст. 334 ЦК України закріплено, що право власності за договором виникає в момент передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.2 ст. 334 ЦК України, переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

В пункті 1.1 договору зазначено, що постачальник постачає та передає у власність покупцеві товар, а саме аудіокасети, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних в оригінальній упаковці з іменними контрольними марками України, а покупець приймає і оплачує товар відповідно до товаротранспортної документації.

Таким чином, з приписів чинного законодавства та умов договору витікає, що право власності на товар перейшло до відповідача в момент передачі товару, що підтверджується копіями відповідних видаткових накладних (а.с. 31-151 т.2). У зв'язку з цим колегія суддів не приймає твердження скаржника про те, що право власності на отриманий товар виникає у нього після реалізації товару третім особам.

Щодо твердження відповідача про те, що спірні правовідносини відсутні, оскільки позивач не звертався до суду з вимогою про розірвання договору поставки, колегія суддів зазначає, що порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. За приписами частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Таким чином, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, така особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права з урахуванням приписів, визначених законодавством. У зв'язку з чим колегія суддів вважає безпідставними такі доводи відповідача.

Крім того, колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги, що суд першої інстанції прийняв рішення без участі представників сторін в порушення норм процесуального права, а саме ст. 77 ГПК України, з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.04.2013 року розгляд справи №917/639/13 було призначено до розгляду на 25.04.2013 року та зобов'язано сторони надати суду до 22.04.2013 року документи на підтвердження своїх вимог та заперечень по справі. Про час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 13.04.2013 року та яке міститься в матеріалах справи.

В судове засідання 25.04.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, вимог ухвали місцевого господарського суду від 11.04.2013р. не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 06.06.2013р. та запропоновано сторонам виконати вимоги ухвали від 11.04.2013р. Належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.05.2013р., яке міститься в матеріалах справи.

В судове засідання 06.06.2013р. представники сторін також не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, про час, дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням та розпискою про дату і час судового засідання.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2.).

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого судом першої інстанції сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, та те, що сторонам було створено усі належні умови для надання доказів у справі, у господарського суду були всі підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки відповідач факт отримання товару від позивача не заперечує, доказів відмови від отриманого товару суду не надав, документально не підтвердив як факт реалізації отриманого товару так і факт знаходження нереалізованого товару у відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2013 р.

На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 625, 640, 641, 642 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив +", смт. Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2013 р. по справі №917/639/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в 20-денний термін.

Повний текст постанови підписано 20 серпня 2013 року.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Судді Білецька А.М.

Слободін М.Н.

Попередній документ : 33091912
Наступний документ : 33091955