Постанова № 33089994, 21.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року № 810/2774/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕРПРАЙЗ-ОІЛ»доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕРПРАЙЗ-ОІЛ» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача: від 22.05.2013 № 0000472201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 351957,50 грн. ( за основним платежем - 281566,00 грн., за штрафними санкціями - 70391,50 грн.); від 22.05.2013 № 0000482201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 279331,25 грн. ( за основним платежем - 223465,00 грн., за штрафними санкціями - 55866,25 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди. Окрім того, позивачем зазначено про помилковість висновку відповідача щодо ненадання товарно-транспортних документів на підтвердження факту постачання товару (мазуту), у той час як такі документи було надано у ході перевірки, а оскільки вони оформлені автопідприємствами, що здійснювали перевезення нафтопродуктів, то і відповідальність за їх неналежне оформлення мають нести саме такі суб'єкти господарювання. За таких підстав, позивач вважає неправомірним нарахування відповідачем грошового зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Мотів» є нікчемним, оскільки контрагент позивача фактично не здійснював поставку товару, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Окрім того, за твердженням відповідача, позивачем документально не підтверджено реальності здійснення господарських відносин із платником податків-постачальником ТОВ «Мотів» в частині отримання ТМЦ (мазуту), оскільки жодних документів, наявність яких передбачена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, позивачем до перевірки надано не було. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Водночас, у ході судового розгляду справи представниками сторін подано письмові клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи наявність клопотань позивача та відповідача про розгляд справи у письмовому провадження суд, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Мотів» за період з 01.11.2012 по 31.12 2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.04.2013 № 605/22-01/37224256 (надалі - Акт перевірки) (а.с.15-28Том І).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Мотів», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень підпунктів пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 223465,00 грн. та податку на прибуток у розмірі 281566,00 грн.

Такого висновку податковий орган дійшов, спираючись на матеріали перевірки його контрагента, а саме: довідки ДПС у Полтавській області від 21.02.2013 № 207/22.5-12/34890821 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Мотів» щодо документального підтвердження господарських зносин із платником податків - ТОВ «Асторг Л», код ЄДРПОУ 38052647 за листопад 1012 року.

Як то вбачається зі змісту даної довідки, ТОВ «Мотів» не знаходиться за юридичною адресою, документів до перевірки підприємством не надано. Проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість за листопад 2012 року встановлено, що підприємством ТОВ «Мотів» сформовано податковий кредит у розмірі 144 396 грн. по операціям з придбання у ТОВ «Асторг-М».

Відповідно до висновку податкової міліції № 397 від 13.02.2013, зі слів директора ТОВ «Мотів» Ботко В.В. встановлено, що підприємство здійснювало придбання мазуту у ТОВ «Асторг-М» у кількості 171,9 тон на загальну суму 866376,00 грн., який в подальшому було реалізовано. Жодного з первинних документів, які б підтверджували факти придбання мазуту, підприємством до перевірки не надано.

Відповідно до аналізу АРМу «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів», встановлено, що основним покупцем ТОВ «Мотів» (97,5% від загальної суми ПЗ у листопаді 2012 року) було ТОВ «Ентерпрайз-ОІЛ». Проведеним аналізом даних АРМ «Архів електронної звітності» встановлено наявність чотирьох зареєстрованих податкових накладних за листопад 2012 року, виписаних ТОВ «Мотів» на адресу ТОВ «Ентерпрайз-ОІЛ», у тотожні дні та кількості нафтопродуктів, що попередньо придбані у ТОВ «Асторг-М».

За висновками перевіряючих, у ході проведення перевірки ТОВ «Мотів» не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю первинно-бухгалтерських документів, зокрема, договорів поставки, податкових та видаткових накладних, виписок банку, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, інших документів, які б вказували на якість придбаного товару чи на виробника придбаного мазуту та засвідчували транспортування товару.

Також, перевіряючими встановлено, що, контрагент позивача не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, оскільки у підприємства відсутні основні фонди та трудові ресурси.

Поряд із зазначеним, у ході перевірки позивача посадовими особами відповідача було вказано на ту обставину, що позивачем не надано документів щодо транспортування нафтопродуктів, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року №281/171/578/155.

Відтак, перевіряючі дійшли висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2013 № 0000472201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 351957,50 грн. ( за основним платежем - 281566,00 грн., за штрафними санкціями - 70391,50 грн.); від 22.05.2013 № 0000482201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 279331,25 грн. ( за основним платежем - 223465,00 грн., за штрафними санкціями - 55866,25 грн.).

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Щодо тверджень відповідача про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Мотів» правочину, суд зауважує таке.

Згідно положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

У той же час, положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ, а саме, правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Втім, відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано власної позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, зокрема, доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

При цьому, суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача.

За наведених обставин, твердження податкового органу про нікчемність правочину, який укладено позивачем із ТОВ «Мотів», є помилковим.

Водночас, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли унаслідок твердження відповідача про безтоварність господарських операцій , у зв'язку з чим формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, за спірною угодою, вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від встановлення судом реальності виконання та отримання позивачем товару з метою подальшого його використання у власній господарській діяльності.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Крім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

Відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із системного аналізу положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відтак, відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарська операція має бути фактично здійснена, а первинні документи мають відображати її реальність, що і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вже зазначалося судом, окрім формальних вимог до належного документального оформлення господарської операції, установлених статтями 138 та 198 Податкового кодексу України, умовою віднесення сум податку на додану вартість сплаченої платником податку в ціні придбаного товару, послуг до податкового кредиту та віднесення витрат по оплаті товару, послуг до витрат є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарських операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту отримання товарів за спірною угодою.

Судом встановлено, що 04.10.2012 між позивачем та ТОВ «Мотів» укладено договір про постачання мазуту паливного М-100 № ЕО-04/10-1 (а.с.29-32 Том І).

За умовами договору постачальник (ТОВ «Мотів») зобов'язується передати покупцю («ЕНТЕРПРАЙЗ-ОІЛ») або особам, вказаним покупцем, в якості вантажоодержувача, продукти нафтоперероблення рідкі мазут паливний 100 зольний, сірчистий визначені у додаткових угодах до договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно пунктів 1.1, 1.2 договору від 04.10.2012 № ЕО-04/10-1, поставка товару здійснюється постачальником за заявкою покупця, окремими, визначеними в заявці партіями. Передається товар, якість якого відповідає стандартам, технічним умовам, заявленим у Специфікації згідно з видатковими (товарними) накладними та актами приймання передачі.

За умовами пункту 1.3 договору від 04.10.2012№ ЕО-04/10-1, якість товару, який поставляється, повинна відповідати ДСТУ 4058-2001, стандартам якості, технічним умовам визначеним у пункті 1.2 цього договору, підтверджуватися товаросупровідними документами: копіями паспортів якості та/або сертифікатами відповідності заводу-виробника, гігієнічними висновками, технічними паспортами тощо. Постачальник зобов'язаний засвідчити якість кожної партії товару, що поставляється належним товаросупровідним документом, який надсилається покупцю та вантажоодержувачу разом з кожною партією товару.

Умови поставки товару визначені у розділі 2 договору від 04.10.2012№ ЕО-04/10-1.

Так, постачання товару, в рамках цього договору, можливо здійснювати в межах наступних базисів доставки: СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, постачання транспортом і за рахунок постачальника; ЕХW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця; DDР - склад вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару. Базис поставки кожної партії товару, а також можлива дата доставки товару та вид транспорту, яким така поставка буде здійснюватися, визначається згідно заявки покупця.

Окрім того, умовами пунктів 2.4, 2.5 договору передбачено, що товар передається постачальником в місці, вказаному покупцем і приймається вантажоодержувачем по якості, відповідно до порядку, передбаченому Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.06.2007 N 271/121 та Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155.

У подальшому між сторонами було підписано додаткові угоди, а саме:

додаткова угода від 04.10.2012 № 1 (а.с.33 Том І), за умовами якої постачальник передає, а покупець приймає та оплачує партію мазуту паливного М-100 на умовах DDР, за адресою: Вінницька область, Калинівський район, с. Гущенці, військова частина А1185; Вінницька область, Хмельницький район, с. Широка Гребля. Вантажоодержувач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці. Поставка товару здійснюється постачальником автомобільним транспортом. Кількість товару становить 171,00 тонна, загальною вартістю 872100, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 145350,00 грн.);

додаткова угода від 09.11.2012 № 2 (а.с.34 Том І), за умовами якої постачальник передає, а покупець приймає та оплачує партію мазуту паливного М-100 на умовах DDР, за адресою: Одеська область, Комінтерніський район, с. Красносілка , військова частина А-3438; Одеська область, м. Одеса, вул. Хуторська, 99. Вантажоодержувач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси. Поставка товару здійснюється постачальником автомобільним транспортом. Кількість товару становить 415,00 тонна, загальною вартістю 2116500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 352750,00 грн.).

При цьому, умови договору № ЕО-04/10-1 від 04.10.2012 про постачання мазуту паливного М-100 є чинними та обов'язковими для сторін з урахуванням умов додаткових угод.

Так, на підтвердження факту замовлення нафтопродуктів позивачем надано до матеріалів справи відповідні заявки (а.с.21-22 Том ІІ), а саме: заявку № 1 від 10.10.2012 щодо поставки мазуту Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниці, у кількості 171,00 тонна, загальною вартістю 872100, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 145350,00 грн.), автомобільним транспортом постачальника; заявку № 2 від 09.11.2012 щодо поставки мазуту Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси, у кількості 415,00 тонна, загальною вартістю 2116500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 352750,00 грн.), автомобільним транспортом постачальника.

На підтвердження факту поставки товарів за договором ТОВ «Мотів» у листопаді-грудні 2012 року виписало позивачеві видаткові накладні та товарно-транспортні накладні (надалі - ТТН) на поставку на товару (мазуту) (а.с.57-72 Том І):

накладна від 05.11.2012 № 67 на поставку мазуту у кількості 70,10 тонн на загальну суму 357510,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 05.11.2012 № 651760 та № 651761;

накладна від 13.11.2012 № 55 на поставку мазуту у кількості 32,00 тонн на загальну суму 163200,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 13.11.2012 № 651762;

накладна від 16.11.2012 № 60 на поставку мазуту у кількості 35,00 тонн на загальну суму 178500,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 16.11.2012 № 651763;

накладна від 20.11.2012 № 62 на поставку мазуту у кількості 34,80 тонн на загальну суму 177480,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 20.11.2012 № 651764;

накладна від 22.11.2012 № 64 на поставку мазуту у кількості 20,00 тонн на загальну суму 102000,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 22.11.2012 № 651765;

накладна від 23.11.2012 № 65 на поставку мазуту у кількості 21,00 тонн на загальну суму 107100,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 23.11.2012 № 651977;

накладна від 27.11.2012 № 68 на поставку мазуту у кількості 25,20 тонн на загальну суму 128520,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 27.11.2012 № 651978;

накладна від 29.11.2012 № 70 на поставку мазуту у кількості 24,80 тонн на загальну суму 126480,00 грн., з одночасним наданням ТТН від 29.11.2012 № 651979.

Поряд із цим, ТОВ «Мотів» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.38-44 Том І), а саме:

від 05.11.2012 № 1 на загальну суму 357510,00 грн., (у тому числі ПДВ - 59858,00 грн.);

від 13.11.2012 № 2 на загальну суму 163200,00 грн., (у тому числі ПДВ - 27200,00 грн.);

від 16.11.2012 № 3 на загальну суму 178500,00 грн., (у тому числі ПДВ - 29750,00 грн.);

від 20.11.2012 № 4 на загальну суму 177480,00 грн. (у тому числі ПДВ - 29580,00 грн.);

від 22.11.2012 № 5 на загальну суму 102000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 17000,000 грн.);

від 23.11.2012 № 6 на загальну суму 107100,00 грн. (у тому числі ПДВ - 17850,00 грн.);

від 27.11.2012 № 8 на загальну суму 128520,00 грн. (у тому числі ПДВ - 21420,00 грн.);

від 29.11.2012 № 9 на загальну суму 126480, 00 грн. (у тому числі ПДВ - 21080,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.149-160 Том ІІ).

Судом встановлено, що перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Мотів» за період з 01.11.2012 по 31.12 2012.

Так, перевіряючими встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість у листопаді 2012 року у розмірі 116535,00 грн. та у грудні 2012 року у розмірі 106930,00 грн., загалом - 223465,00 грн. та до складу валових витрат за четвертий квартал 2012 року у розмірі 1340790,00 грн.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, придбаний у ТОВ «Мотів» мазут було використано у власній господарській діяльності позивача.

Так, 12.11.2012 позивач, в якості поклажодавця, уклав із Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси договір зберігання мазуту, на підставі якого було здійснено господарські операції з передачі на зберігання мазуту М-100, що раніше було придбано позивачем у ТОВ «Мотів», на підтвердження чого позивачем надано надані акти прийому на зберігання.

У подальшому, позивач уклав із ТОВ «Кременчуцька торгова спілка» (покупець), договір поставки нафтопродуктів № ЕО-11/12-1 від 11.12.2012, на підставі якого позивач поставив на умовах ЕХW - резервуари нафтобази зберігання (КЕВ м. Одеси) у власність покупця - ТОВ «Кременчуцька торгова спілка» 307,00 тонн мазуту паливного М100. В момент поставки мазуту, між сторонами складені та підписані видаткова накладна від 12.12.2012 та акт прийому №06/12-12. Викладені обставини також підтверджуються листом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси від 20.05.2013 вих. №2333, в якому вказується на дійсність факту прийняття на зберігання від позивача 307 тонн мазуту М-100.

Окрім цього, позивачем також було укладено із Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця договір поставки №166 від 16.10.2012 року, на підставі якого позивач поставив мазут М-100 для потреб Збройних Сил України, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання нафтопродуктів. Викладені обставини також підтверджуються листом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця від 17.05.2013. №1421, в якому також вказується на дійсність факту поставки позивачем 54 тонн мазуту М-100.

На підтвердження вказаного позивачем надано суду вищевказані документи (а.с.80-136 Том І).

Відтак, на думку позивача, вказані обставини свідчать про подальше споживання придбаного позивачем у ТОВ «Мотів» товару для потреб Збройних Сил України в опалювальному сезоні 2012-2013 років, що, в тому числі, підтверджується актом № 60 від 19.11.2012 обліку роботи котельні Х290/35 для опалення приміщення і використання палива за листопад 2012 року (в/ч А 55) та Актом № 61 від 20.11.2012 обліку роботи котельні № 26/74 для опалення приміщення (в/ч А 1185).

Дослідивши додані до позовної заяви документи та вирішуючи питання щодо реальності поставки товарів, зокрема, дизельного пального, суд виходить із специфіки товару, який постачався та вимог законодавства щодо документального оформлення таких операцій.

За твердженням позивача, а також виходячи з матеріалів справи поставка мазуту здійснювалась ТОВ «Мотів» на умовах DDР (склад вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару), автомобільним транспортом безпосередньо до подальших споживачів вказаного товару.

Ураховуючи специфіку товару (мазут), який постачався, суд зазначає, що приймання та транспортування такого виду товару, як мазут, повинно відбуватись відповідно до вимог Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.06.2007 № 271/121 (надалі - Інструкція № 271/121) та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (надалі - Інструкція № 281/171/578/155).

Вказані вимоги до оформлення поставки мазуту також передбачені і умовами пунктів 2.4, 2.5 договору від 04.10.2012 № ЕО-04/10-1.

Так, суд звертає увагу, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлено Інструкцією №281/171/578/155.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів (абзац 2 розділу 1 Інструкції).

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства) (абзац 4 розділу 1 Інструкції).

Так, відповідно до її положень, з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт.

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Окрім того, Інструкцією №281/171/578/155 встановлено порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Так, згідно пунктів 7.5.1-7.5.8 вказаної інструкції нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Відтак, вказаними нормативно-правовими актами передбачено вимоги до документального оформлення операцій, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відображення цих операцій у бухгалтерському обліку та затверджено типові форми документів, які мають бути складенні в процесі приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку товарної нафти і нафтопродуктів.

Як то вбачається із наданих позивачем товарно-транспортних накладних, в них відсутні обов'язкові реквізити: номер резервуара; об'єм нафтопродукту, дм3; метод визначення маси нафтопродукту; густина нафтопродукту, кг/м3; температура нафтопродукту, °C; маса нафтопродукту, кг; довіреність.

Суд звертає увагу, що накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми №1-ТТН (нафтопродукт), що додається до подорожнього листа, є документом суворої звітності.

Розділом II додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 283 "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку", документи на перевезення вантажів, крім перевізних документів на перевезення вантажу залізничним транспортом, віднесені до документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну.

Таким чином, всім суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють вантажоотримання або вантажовідправлення нафти і нафтопродуктів, при оформленні операцій з переміщення вказаних продуктів слід обов'язково застосовувати товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт) за встановленою формою.

Як то встановлено судом із представлених позивачем накладних, вони роздруковані на звичайних паперових листах з використанням комп'ютерної техніки.

Відтак, надані позивачем товарно-транспортні накладні на підтвердження поставки нафтопродуктів (мазуту), придбаного у ТОВ «Мотів», не беруться судом до уваги з підстав їх невідповідності встановленим законодавством вимогам.

Окрім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів», небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відтак, мазут відноситься до категорії «небезпечні речовини» та, як наслідок, до небезпечних вантажів.

Зі змісту пункту 25 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» вбачається, що надання послуг з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом підлягає ліцензуванню.

Як то вбачаються зі змісту наданих товарно-транспортних накладних автопідприємствами зазначені ТОВ «Вілена торг» та ЧП (ідентифікації особи не вказано), замовником та вантажовідправником є ТОВ «Мотів».

Разом із цим, позивачем не надано суду доказів наявності як у ТОВ «Мотів», так й у автотранспортних підприємств, ліцензій на право здійснення господарської діяльності у сфері перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку, що позивачем не надано документів щодо транспортування нафтопродуктів, передбачених Інструкцією №281/171/578/15, Інструкцією № 271/121, які встановлюють єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, зокрема, відсутні товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (мазуту) за формою №1-ТТН (нафтопродукт), в яких зазначаються номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги відсутність належних доказів щодо ведення обліку нафтопродуктів, які реалізовуються та перебувають на зберіганні, у відповідності до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, наданні позивачем документи, які свідчать про подальшу реалізацію придбаного мазуту судом до уваги не беруться.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, не можуть бути взяті судом до уваги в якості доказу реальності операції між позивачем та ТОВ «Мотів».

Суд також звертає увагу, що необхідною умовою підтвердження товарності операцій є необхідність перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як то вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки ДПС у Полтавській області від 21.02.2013 № 207/22.5-12/34890821 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Мотів» податковим органом було встановлено незнаходження підприємства за юридичною адресою та встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, з підстав чого перевіряючими зроблено висновок про неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Окрім того, згідно листа Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 17.07.2013 № 167/07/16-03/17 (а.с.93 Том ІІ), згідно поданого ТОВ «Мотів» розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (за формою 1ДФ) за І квартал 2012 року, підприємство не використовувало працю найманих працівників. За ІІ квартал 2012 року ТОВ «Мотів» відповідний розрахунок (за формою 1ДФ) до податкового органу не подавало.

Суд зауважує, що за для належного виконання взятих на себе зобов'язань по поставці товару підприємство повинно мати певні виробничі потужності, проте доказів наявності таких позивачем не надано. Натомість, надані відповідачем докази є достатніми для висновку щодо відсутності у контрагента позивача необхідних адміністративно-господарських ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Суд також звертає увагу сторін на те, що державна реєстрація ТОВ «Мотів» у ЄДРПОУ на момент виникнення спірних правовідносин сама по собі не може бути доказом придбання товару у вказаного підприємства, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З урахуванням вищезазначеного суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському та відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Відтак, у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту та валових витрат слід визнати безпідставними, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та інших документів первинного обліку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

З огляду на те, що з урахуванням специфіки господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, можливостей здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки, реальності здійснення господарської операції позивачем не доведено, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачеві валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх рішень та фіктивність господарських операцій з поставки товарів.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності його витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.