Постанова № 33087501, 16.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2013 року № 826/10626/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомДержавного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА"до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "ЗАВОД 410 ЦА" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС: від 10.10.2012р. № 00052822-7, відповідно до якого Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 119613 грн.; від 10.10.2012р. №0005292207, відповідно до якого Позивачу зменшено суму від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 76423 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ПМК-555» за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 19.09.2012 р. за №6022/22-7/25292096 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 248 780,00 грн. в т.ч. по періодах: за 4 квартал 2011 року у розмірі 119613,33 грн. та за 1 квартал 2012 року у розмірі 129166,67 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 119 613 грн. в т.ч. за ІІ- ІV квартал 2011 року на суму 119 613 грн. та 198,6 ст. 198 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на загальну суму 76 423 грн., в т. ч. за червень 2012 р. у розмірі 76423 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано заперечення за результатом розгляду заперечень Податковим органом Листом від 05.10.2012 р. №20889/10/22-709 повідомив Позивача, що висновки, які викладені в Акті перевірки залишенні без змін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 10.10.2012 р. №0005292207, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 76 423 грн. та від 10.10.2012 р. №00052822-7, яким позивачу яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток в сумі 119 613,00 грн. (за 2011 р.).

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатом розгляду Скарг, ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 17.12.12 р. №8643/10/12-114, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішення ДПС України від 25.02.2013 р. №2853/6/10-2115 було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «ПМК 555» (Підрядник), з іншого боку, було укладено Договір №04/06 від 27.04.2012 р. (надалі по тексту Договір №04/06).

У відповідності до п. 1.1 - 1.2 Договору №04/06, Замовник передає а Підрядник бере на себе зобов'язання виконати своїми та залученими силами роботи по демонтажу металевих ємностей в міжангарній вставці в період до 31 грудня 2012р. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

Згідно п. 2.1 - п. 2.7 вищезазначеного Договору, вартість робіт становить 517308,00 грн., крім того ПДВ 20%-103461,00 грн. Загальна вартість робіт становить 620169,60 грн. (шістсот двадцять тисяч сто шістдесят дев'ять грн. 60 коп.). Після виконання робіт Підрядник направляє Замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт, який Замовник повинен протягом 3-ох робочих днів підписати або повернути його Підряднику з обґрунтованою відмовою. Розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами, не пізніше 5-ти банківських днів з дати отримання акту. В разі прострочення платежу більше 10 банківських днів Замовнику нараховується пеня у розмірі 0.1% облікової ставки НБУ від вартості неоплачєних робіт за кожен день прострочення платежу, але не більше 5% від вартості виконаних робіт. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання усіх обов'язків та умов Договору.

Між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «ПМК 555» (Підрядник), з іншого боку, було укладено Договір №14/12 від 14.12.2011 р. (надалі по тексту Договір №14/12).

У відповідності до п. 1.1 - 1.2 Договору №14/12, Замовник передає а Підрядник бере на себе зобов'язання виконати своїми та залученими силами земляні роботи з планування території ЛВС-2. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

Згідно п. 2.1 - п. 2.7 вищезазначеного Договору, Вартість робіт становить 248780,00 грн., крім того ПДВ 20% - 49756,00 грн. Загальна вартість робіт становить 298536,00 грн. (Двісті дев'яносто вісім тисяч п'ятсот тридцять шість грн. 00 коп.) До початку робіт Замовник перераховує Підряднику аванс в розмірі 30%. Після виконання робіт Підрядник направляє Замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт, який Замовник повинен протягом 3-ох робочих днів підписати або повернути його Підряднику з обґрунтованою відмовою від підписання. За порушення терміну виконання робіт вказаних в п. 4.2 Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості невиконаних робіт за кожен день прострочення. Розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі акту виконаних робіт. Замовник повинен оплатити роботи не пізніше 5 банківських днів з дати підписання акту. В разі прострочення платежу більше 10 днів Замовнику нараховується пеня у розмірі облікової ставки НБУ від вартості неоплачених робіт за кожен день прострочення платежу, але не більше 5% від вартості виконаних робіт. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання усіх обов'язків та умов Договору.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржувані договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, даний контрагент позивача, був внесений, як юридична особа в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення/зменшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток (податку на додану вартість), як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Крім того, Суд звертає увагу, що податкові повідомлення - рішення було прийнято на підставі акту перевірки, яка була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, та у суду відсутні докази набрання законної сили рішенням, прийнятим в порядку кримінально-процесуального судочинства за результатами розгляду кримінальної справи, в рамках якої було призначено перевірку.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Суд не бере до уваги посилання Відповідача на пояснення свідка ОСОБА_1, оскільки в матеріалах справи містяться нотаріально засвідченні пояснення ОСОБА_1 від 06.08.2013 р., в яких він повідомляє, що дійсно був директором ТОВ «ПМК 555» в період з 08.09.2011 р. - 01.05.2012 р., та ним було укладено Договори з Позивачем, підписано ним податкові накладні, видаткові, рахунки, акти, тощо, в тому числі, що стосується взаємовідносин з Позивачем.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС: від 10.10.2012р. № 00052822-7, відповідно до якого Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 119613 грн.; від 10.10.2012р. № 0005292207, відповідно до якого Позивачу зменшено суму від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 76423 грн.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук