Постанова № 3308305, 16.12.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа №2а-107/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2008 р.                                                                                                м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді - Спірідонова М.О.

за участю секретаря - Глазунової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харківської області до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Алга»,

2. Закритого акціонерного товариства «Алатау»

про визнання недійсним господарського зобов'язання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач  ДПІ у Київському районі м.Харкова звернулось до адміністративного суду з позовом до ТОВ «Алга» та ЗАТ «Шишанський сирзавод»  в якому просив суд  визнати недійсним правочини (угоди) між ТОВ «Алга» та ЗАТ «Шишанський сирзавод» на загальну суму 990842 грн.; визнати недійсним господарське зобов’язання  ТОВ «Алга» та ЗАТ «Шишанський сирзавод» на загальну суму 990842 грн та застосувати насілідки визнання господарського зобов’язання недійсним.

Пді час розгляду справи судом було замінено неналежного  відповідача ЗАТ «Шишанський сирзавод» на належний ЗАТ «Алатау» як правонаступника.

Позивач під час розгляду справи уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним правочини (угоди) між ТОВ «Алга» та ЗАТ «Алатау» на загальну суму 990842 грн.; визнати недійсним господарське зобов’язання  ТОВ «Алга» та ЗАТ «Алатау» на загальну суму 990842 грн та застосувати насілідки визнання господарського зобов’язання недійсним.

В обґрунтування позову представник позивача вказав, що  позивачем була проведена виїзна планова перевірка ТОВ "АЛГА" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року, про що складено акт перевірки від 23.02.2007 року № 650/23-5/32947507.

Як вказав позивач перевіркою встановлено, що у підприємства станом на 01.04.2005 року на балансі обліковуються цінні папери (акції) підприємства (емітента) ЗАТ "Шишацький сирзавод" у кількості 989842 шт. на суму 990842 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 25.11.2004 року № КЗ/04 ЗАТ «Алатау» передало, а ТОВ «Алга» прийняло іменні акції ЗАТ «Шишацький сирзавод» у кількості 990 842 шт. номінальною вартістю 1 грн. кожна.

Відповідно до договору загальна ціна продажу акцій складає 99842,00 грн.

Як зазначв позивач 29.11.2004 року між сторонами угоди укладений акт прийому-передачі цінних паперів на виконання договору від 25.11.2004 року № КЗ/04.

В ході проведення перевірки ТОВ "АЛГА" позивачем направлений запит до Миргородської ОДПІна проведення зустрічної перевірки ЗАТ "Шишацький сирзавод".

03.03.07 року на адресу позивача надійшов лист Шишацького відділення Миргородської ОДПІ яким повідомлено, що провести зустрічну перевірку ЗАТ "Шишацький сирзавод" не має можливості у зв’язку з тим, що підприємство ліквідовано за рішенням засновників (рішення Шишацької районної адміністрації про проведення державної реєстрації припинення від 27.11.2006 року № 15831110004000075).

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.                                                             «^ П. 1.6. ст. 1 вищезазначеного закону чітко передбачено, що товар - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.                                                                                                                                                                       Відповідно п. 1.32 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, як зазначив позивач у зв’язку з тим, що ЗАТ "Шишацький сирзавод" -емітенту цінних паперів припинено державну реєстрацію, то акції останнього, у порушенні вимог законодавства, використані ТОВ "АЛГА" у господарській діяльності.

Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" передбачено, що цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та  їх  власником   і   передбачають  як  правило   виплату  доходу  у  вигляді дивидендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Пунктом  1  ст. 6 вищезазначеного Закону зазначено, що акція -іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права.

Як вказав позивач враховуючи вищевикладене, з моменту припинення державної реєстрації емітента цінних паперів, акції такого емітента не відповідають визначенню цінних паперів відповідно до п. 1.4. ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, актом перевірки встановлено, що станом на 01.10.06 року цінні папери ТОВ "АЛГА" реалізовані не були та залишилися на балансі підприємства.

Таким чином, ТОВ "АЛГА", укладаючи договір на купівлю акцій у кількості 989842 шт. на суму 990842 грн., безпідставно віднесло їх вартість до складу валових витрат, що призвело до заниження ТОВ "АЛГА" скоригованого валового доходу у 3 кварталі 2006 року на суму 990842 грн.

Як зазначив позивач на їх думку вищевикладене свідчить, що господарське зобов'язання купівлі -продажу цінних паперів ліквідованого підприємства порушує публічний порядок, оскільки збільшуючи валові витрати, ТОВ "АЛГА" умисно занижує базу оподаткування з податку на прибуток.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків.

Відповідно до статті 203 Цівільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, якій вони насправді вчинили.

Таким чином, удаваний правочин є нікчемним, не породжує жодних юридичних наслідків, оскільки особи, що його вчиняють, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які б могли виникнути внаслідо здійснення правочину такого типу.

Ч. 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, як вказав позивач діяльність ТОВ "АЛГА" була завідомо суперечна інтересам держави та суспільства, угода між ТОВ "АЛГА" та ЗАТ "Алатау" була укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Також позивач вказав, що виходячи з наведеного, господарська діяльність ТОВ "АЛГА" здійснювалась поза межами правової відповідальності, без відображення таких операцій в податковому обліку, без сплати до бюджету відповідних податків і з приховуванням оподаткованого доходу. Тобто, вказана угода між ТОВ "АЛГА" та ЗАТ "Алатау" укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або здійснене з метою, завідомо суперечній інтересам держави та суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності), може бути за вимогою однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.208 Господарського кодексу України - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що здійснене з метою, завідомо суперечній інтересам держави та суспільства, то при наявності наміру у обох сторін - при виконанні зобов'язання двома сторонамии - в доход держави за рішенням суду стягується все отримане ними по зобов'язанню, а при виконанні зобов'язання однією стороною з іншої сторони стягується в доход держави все отримане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування отриманого.При наявності наміру лише у однієї із сторін все отримане нею повинно бути повернено другій стороні, а отримане останній або належне неї на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник першого та другого відповідачів в судове засідання з'явився та з позовом не погодились у повному обсязі, вказавши, що висновки позивача не відповідають фактичним обставинам, оскаржена угода фактично відбулась, розрахунки проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що уданому випадку вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, — нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній, а отже в цій частині суд закриває провадження по справі.

Органидержавної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Що стосується позовних вимог  в частині застосування наслідків ст. 208 ГК України, суд зазначає наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства. Тобто, для застосування вказаних санкцій, позивач повинен надати належні докази, наприклад вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача або відповідачів за відповідну злочинну дію.

Належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у одного з контрагентів спірної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач суду не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Суд, зазначає, що встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При укладенні спірнихдоговорів   №К3/04-09 від 25.11.2004 року  та обізнаності позивача з цим фактом позивача позовна заява була подана до суду 09.07.2007р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст.208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст.250 цього Кодексу, атому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі, в частині визнання недійсним правочину (угоду) від 25.11.2004 року № КЗ/04, укладеного між ТОВ «АЛГА» та ЗАТ «Алатау» на загальну суму 990 842 грн., визнання недійсним господарського зобов'язання ТОВ «АЛГА» та ЗАТ «Алатау» на загальну суму 990 842 грн. - закрити.

В позові, в частині застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним у відповідності до ст. 208 Господарського Кодексу України - відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова у повному обсязі виготовлена 16.12.2008 року о 17.30 годині.

Суддя                                                                                                 М.О. Спірідонов