Рішення № 33080586, 30.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4133/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія», Автономна Республіка Крим, с.Мазанка,

до відповідача: Фізичної особа-підприємець ОСОБА_1, Донецька область, м.Маріуполь,

про: стягнення 49627грн.46коп.

За участю представників сторін

від позивача - Шатохін Р.В. (довіреність від 12.03.2013р. №01/7с-113) ;

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія», Автономна Республіка Крим, с.Мазанка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, м.Маріуполь про стягнення 49627грн.46коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 38883грн.76коп., штрафу в сумі 7776грн.75коп., пені в сумі 2472грн.46коп. та 3% річних в сумі 494грн.49коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання товару №0370 від 26.11.2010р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 30.07.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 за адресою, вказаною у позові, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.06.2013р. - 87541, Донецька обл., АДРЕСА_1. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Під час судового засідання 30.07.2013р. позивач підтримав позовні вимоги, стверджував, що поставка спірного товару здійснювалася за договором №0370 від 26.11.2010р., ціна, асортимент, найменування, кількість поставленої продукції погоджувалися сторонами при підписанні накладної. Крім того, позивач повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

26.11.2010р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (постачальником) був укладений договір постачання товару №0370 (далі-договір) за змістом якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та сплачує алкогольні та безалкогольні напої, надалі по тексту іменовані як продукція та/або товар, у асортименті, партіями відповідно з накладними, на умовах цього договору. Погоджена сторонами кількість, асортимент та ціни проданої по даному договору продукції (партії продукції) зазначається у видаткових (товарних або товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, проданої за цим договором зазначається у додатковій угоді (додатки/специфікації до цього договору) або можуть погоджуватися сторонами при підписанні накладної (них) та зазначаються у них (накладних). Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місто та строк поставки вважаються остаточно погоджені сторонами цього договору після підписання уповноваженими представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передання товарно-матеріальних цінностей) накладної (них).

Пунктом 2.9. договору, покупець зобов'язується сплатити кожну придбану за цим договором партію продукції, не пізніше 7 календарних днів з моменту її передання.

Згідно пункту 2.10 договору, моментом передання партії (датою постачання) продукції є дата її фактичного отримання, зазначена покупцем у підписаній сторонами видатковій накладній на дану продукцію (відмітка ставиться на екземплярі постачальника). У випадку відсутності відмітки продавця на екземплярі видаткової накладної постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою вважається дата, зазначена у такій накладній друкарським засобом.

Відповідно до пункту 2.11 договору враховуючи, що постачання продукції буде здійснюватися централізовано-кільцевими перевезеннями, відпуск продукції покупцю може здійснювались без довіреності на отримання цінностей про умові виконання сторонами вимог абзацу 3 пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. №99.

Так, в матеріалах справи є лист відповідача позивачу, яким підприємець повідомив матеріально відповідальних осіб, які уповноважені приймати товарно-матеріальні цінності від позивача без довіреності, а також зразок печатки/штампу відповідача.

У п. 2.14. договору визначено, що моментом виконання зобов'язання покупця по сплаті продукції вважається дата зарахування грошових коштів в повному об'ємі на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 7.1 договору сторони дійшли згоди, що договір набуває законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012р. Строк дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні умови у випадку, якщо не менш ніж за 30 днів до закінчення чергового строку дії жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свої наміри припинити подальшу співпрацю.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №0370 від 26.11.2010р. за видатковими накладними №РН-23-019061 від 26.09.2012р. та №РН-23-017553 від 31.08.2012р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 58883грн.76коп., однак товар за твердженням позивача був оплачений лише частково за накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. у розмірі 20000грн.00коп.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 38883грн.76коп., яка в тому числі заявлена до стягнення.

27.12.2012р. позивач направив відповідачу претензію №б/н від б/д з вимогою оплатити заборгованість, яка залишена відповідачем без відповіді та частково задоволена.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 38883грн.76коп., штрафу в сумі 7776грн.75коп., пені в сумі 2472грн.46коп. та 3% річних в сумі 494грн.49коп. Підставою позову є договір поставки №0370 від 26.11.2010р. Як стверджує позивач у позові, спір виник у зв'язку з несплатою відповідачем повної вартості товару, поставка якого здійснювалася за накладними №РН-23-019061 від 26.09.2012р., №РН-23-017553 від 31.08.2012р.

Договір №0370 від 26.11.2010р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, проданої за цим договором зазначається у додатковій угоді (додатки/специфікації до цього договору) або можуть погоджуватися сторонами при підписанні накладної (них) та зазначаються у них (накладних). Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місто та строк поставки вважаються остаточно погоджені сторонами цього договору після підписання уповноваженими представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передання товарно-матеріальних цінностей) накладної (них).

За твердженнями позивача під час судових засідань ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, проданої за цим договором погоджувалися сторонами при підписанні накладної. Дослідивши спірні накладні суд встановив, що у накладних є посилання на те, що вони складені саме на підставі укладеного між сторонами договору №0370 від 26.11.2010р., продукція, що поставлялася, відповідає предмету вказаного договору - алкогольні напої.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №0370 від 26.11.2010р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався. Зокрема, відповідно до наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідач здійснюючи перерахування коштів позивачу посилається у призначенні платежів на договір №370 від 26.11.2010р.

Отже, позивач у виконання умов договору №0370 від 26.11.2010р. за видатковими накладними №РН-23-019061 від 26.09.2012р., №РН-23-017553 від 31.08.2012р. поставив відповідачу товар - алкогольну продукцію, всього на загальну суму 58883грн.76коп.

Відповідно до пункту 2.11 договору, встановлено що враховуючи, що постачання продукції буде здійснюватися централізовано-кільцевими перевезеннями, відпуск продукції покупцю може здійснювались без довіреності на отримання цінностей про умові виконання сторонами вимог абзацу 3 пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. №99.

Факт отримання товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача, які скріплені штампом відповідача в графі «одержав», перелік уповноважених осіб з боку відповідача на приймання товару від позивача, зразки їх підписів відображені у наявному в матеріалах справи письмовому повідомленні відповідача позивачу.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №0370 від 26.11.2010р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 2.9. договору, покупець зобов'язується сплатити кожну придбану за цим договором партію продукції, не пізніше 7 календарних днів з моменту її передання.

Як вбачається зі змісту позову позивач посилається на те, що товар за накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. був частково сплачений відповідно до банківської виписки 21.09.2012р. на суму у розмірі 10000грн.00коп. та на суму 10000грн.00коп. відповідно до банківської виписки за 08.01.2013р., тобто на загальну суму у розмірі 20000грн.00коп., інша спірна поставка за накладною №РН-23-019061 від 26.09.2012р. залишилася повністю неоплаченою. Таким чином, за бухгалтерським обліком Товариства з обмеженою відповідальністю «Корес-АМС» заявлена до стягнення сума боргу складає 38883грн.76коп.

В матеріалах справи наявні вказані банківські виписки, перерахування коштів відповідно до них здійснювалося відповідачем з посиланням на договір №370 від 26.11.2010р., через що, за поясненнями позивача, кошти відповідно до бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» розподілялися перш за все в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше. Вказані обставини не спростовані відповідачем.

Враховуючи передбачені п.2.9. умови договору щодо строків оплати: за видатковою накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. строк оплати товару для відповідача наступив 07.09.2012р., а вже з 08.09.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за видатковою накладною №РН-23-019061 від 26.09.2012р. строк оплати для відповідача наступив 03.10.2012р., а вже з 04.10.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 38883грн.76коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки станом на 01.03.2013р., станом на 01.10.2012р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 7776грн.75коп., який нарахований через прострочення оплати товару, отриманого відповідачем за накладними №РН-23-017553 від 31.08.2012р., №РН-23-019061 від 26.09.2012р. більш ніж 30 календарних днів.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 4.1 договору, у випадку якщо прострочення оплати складає більш 30 календарних днів покупець, зокрема, зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, отриманої за спірними накладними більш ніж на 30 календарних днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.4.1. договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 2472грн.46коп., яка розрахована наступним чином: за накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. на суму 29500грн. 36коп. за період з 08.09.2012р. по 15.02.2013р., за накладною №РН-23-019061 від 26.09.2012р. на суму 9383грн. 40коп. за період з 04.10.2012р. по 15.02.2013р.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, згідно з п. 4.1. договору, у випадку недотримання строків оплати продукції, зазначені у п.2.9 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.

Згідно, до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов висновків, що позивачем вірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, пеня не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, однак позивачем під час здійснення розрахунку пені не враховано, що загальна кількість днів у 2012р. - 366 днів, а у 2013р. складає 365 днів.

Суд, зробивши власний розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", в межах обраних позивачем періодів нарахування, вважає, що обґрунтованою є сума пені за накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. у розмірі 1948грн. 06коп., за накладною №РН-23-019061 від 26.09.2012р. сума пені у розмірі 519грн. 65коп. Отже, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на загальну суму 2467грн.71коп., у зв'язку з чим відмовляє в частині стягнення пені в сумі 4грн. 75коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 494грн.49коп., яка нарахована згідно із розрахунком за кожною накладною окремо, за ті ж самі періоди що і пеня.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов висновків, що позивачем під час здійснення розрахунку 3% річних не враховано, що загальна кількість днів у 2012р. - 366 днів, а у 2013р. складає 365 днів.

Суд зробивши власний арифметичних розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 366 (2012)/365(2013) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, в межах обраних позивачем періодів нарахування, вважає, що обґрунтованою є сума 3% річних за накладною №РН-23-017553 від 31.08.2012р. у розмірі 389грн. 61коп., за накладною №РН-23-019061 від 26.09.2012р. в розмірі 103грн. 93коп. Отже, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на суму 493грн.54коп., у зв'язку з чим відмовляє в частині стягнення пені в сумі 0грн. 95коп.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру правомірно заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 625, 627, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія», Автономна Республіка Крим, с.Мазанка до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Донецька область, м.Маріуполь про стягнення суми основного боргу в розмірі 38883грн.76коп., штрафу в сумі 7776грн.75коп., пені в розмірі 2472грн.46коп. та 3% річних у розмірі 494грн.49коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: 87541, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (адреса: 97530, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вул. Садова, будинок 19, код ЄДРПОУ 36499654) суму боргу у розмірі 38883грн.76коп., штраф в сумі 7776грн.75коп., пеню у розмірі 2467грн.71коп., 3% річних у розмірі 493грн.54коп., а також витрати на оплату судового збору в розмірі 1720грн.30коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова