Ухвала суду № 33070181, 13.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 р.Справа № 815/846/13-аКатегорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

перекладач - ОСОБА_2,

за участі: позивач - ОСОБА_3,

представник відповідача - Максимова О.О. (довіреність від 25.06.2013 р. № 9-5243/1-13),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення № 757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання рішення № 757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить вищезазначену постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянта зазначила, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 (за національним паспортом - ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ДР Конго, за національністю - конголежець, етнічна група - бабунда (а.с.21-26).

29.04.2011 року ОСОБА_3 звернулась до Управління державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання їй статусу біженця (а.с.19). В обґрунтування підстав для набуття статусу біженця в Україні позивачка вказала, що є громадянкою Демократичної республіки Конго, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в зв'язку з належністю до певної соціальної групи, як особа, яка належить до членів родини представників опозиційної влади. Так, позивачка зазначила, що разом із родиною проживала в м. Кіншаса, у 2009 році позивачка виїхала на навчання до України. Мати позивачки працювала при владі, була секретарем генерала, який перейшов на сторону опозиції та в серпні 2010 року організовував переворот проти діючої влади. Після чого, в лютому 2011 року було видано наказ про арешт учасників подій. Після цього позивачка не могла зв'язатися з родиною. Знайомі повідомили їй, що бачили як до їх родинного будинку приїжджали військові та із застосуванням фізичної сили забрали сестер позивачки та вивезли у невідомому напрямку. Досі не відомо, де знаходяться всі члени родини, жодного зв'язку з ними не має. Враховуючи ситуацію в країні та те, що сталося із родиною, позивачка має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань як член родини опозиційної влади.

За результатами розгляду документів щодо надання позивачки статусу біженця в Україні, Управлінням державної міграційної служби України в Одеській області був прийнятий висновок від 16.07.2012 року № ODS 11/124 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.70-74), обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявниці вказує на те, що їй в країні громадського походження нічого не загрожувало та не загрожує. ОСОБА_3 виїхали з країни постійного проживання офіційно, на підставі національного паспорту на навчання, перешкод при перетині кордону не зазнавала. Щодо застосування до неї фізичного насилля або утисків з боку влади чи повстанських сил, то в поданій нею інформації такі факти відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби України від 06 грудня 2012 року № 757-12 (а.с.15) був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

На підставі вказаного рішення управлінням державної міграційної служби України в Одеській області позивачу надано повідомлення № 25 від 25.01.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.5).

Позивачка не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин за якими позивачка звернулась з заявою про надання статусу біженця та прийнятий обґрунтований висновок, а рішення Державної міграційної служби про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивачки, яке прийнято за результатами розгляду її особової справи є правомірним. При цьому, суд першої інстанції визнав, що наведені позивачкою підстави для надання їй статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивачка є громадянкою Демократичної республіки Конго, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв'язку із належністю до певної соціальної групи, як особа, яка належить до членів родини представників опозиційної влади.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи апелянта та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оспорюване позивачем рішення Державної міграційної служби України про відмову останній у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте відповідачем в межах повноважень, у передбаченому законом порядку, на основі всебічного вивчення і оцінки усіх документів і матеріалів, що могли бути доказами наявності умов для прийняття щодо позивачки рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту виходячи з наступного.

Так, згідно із пунктом 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, під час вирішення питання щодо надання статусу біженця необхідно враховувати всі чотири підстави. При цьому, немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Разом із тим, як у ході попереднього розгляду органом міграційної служби заяви позивачки про надання їй статусу біженця, так само і в позовній заяві та в апеляційній скарзі, останньою не зазначено та не надано ніяких аргументованих пояснень та доказів щодо загрози переслідування на батьківщині, які б послужили причиною її звернення до міграційної служби, та доводів щодо відмови країни її громадянської належності захищати права позивачки від дискримінації та переслідувань. Натомість під час співбесіди щодо уточнень анкетних даних в міграційній службі позивачка зазначила, що будь-яких переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань не зазнала.

В цілому позивачка не приховує, що вона прибула на територію України 06.09.2009 року за навчальною візою з метою навчання в Луганському національному аграрному університеті. Перетинаючи кордон країни громадської належності жодних перешкод з боку органів влади Демократичної республіки Конго не зазнала. Позивачка за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань не переслідувалась. ОСОБА_3 не тікала від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишила територію Конго добровільно без будь-яких перешкод з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань. В Україні за міжнародним захистом позивачка звернулась через відсутність коштів для сплати за навчання, тобто, підставою для звернення позивачки до міграційної служби став факт відсутності у останньої коштів для продовження навчання в Україні, ані побоювання стати жертвою переслідувань. Також, як видно з матеріалів справи, позивачка без побоювань 23.01.2010 року в посольстві ДР Конго на території Російської Федерації отримала новий національний паспорт терміном на 5 років, тобто вона добровільно користується захистом країни своєї громадської належності, а отже не потребує міжнародного захисту.

Посилання апелянтки, як на підставу для набуття статусу біженця в Україні, на її участь у агітаціях під час виборів, які проходили в ДР Конго, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини, як зазначає сама позивачка, мали місце в 2006 році, тобто за 3 роки до її виїзду з країни громадянської належності. Увесь цей час позивачка проживала на батьківщині та будь-яких переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань не зазнала. Також, як вже зазначалось колегією суддів, в 2009 році (тобто з моменту коли вона брала участь у агітаціях пройшло 3 року) позивачка покинула країну громадянської належності без будь-яких перешкод з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань.

Окрім викладеного, колегія суддів, також, вважає безпідставними посилання позивачки, як на підставу для набуття статусу біженця в Україні, на арешт її матері, оскільки, як зазначила сама позивачка її подруга повідомила їй про арешт її будинку, ані про арешт матері чи інших членів її сім'ї. Позивачці не відомо з яких причин був арештований її будинок та взагалі чи дійсно він арештований. Як вже зазначалось колегією суддів, по словам позивачки, основою причиною її звернення до міграційної служби стала та обставина, що вона втратила зв'язок зі своїми родичами та у неї відсутні кошти для подальшого навчання в університеті, ані арешт її матері або будинку, тощо.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивачки є надуманими, остання не навела фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді її заяви про надання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту. Причини, які позивачка назвала, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з її обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення № 757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано колегією суддів 16 серпня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/