Рішення № 33068510, 12.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа № 911/2004/13

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»

відповідача-2 Селянського (фермерського) господарства «Василько»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Приватне підприємство "Агросинтез-плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросервіс"

про стягнення 22834,20 грн.

за участю представників:

позивач - не з'явився;

відповідач 1 - не з'явився;

відповідач 2 - не з'явився;

третя особа ПП «Агросинтез-плюс» - не з'явився;

третя особа ТОВ «Корпорація «Агросервіс» - не з'явився;

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (відповідач-1), Селянського (фермерського) господарства "Василько" (відповідач-2) про стягнення 22 834,20 грн., які складаються з 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1743,36 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за угодою від 15.11.2012р. № 15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» перейшло право вимоги до Селянського (фермерського) господарства «Василько» щодо сплати пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, що виникла в результаті неналежного виконання останнім умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Агросинтез» та СФГ «Василько».

При цьому, позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №15/11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» було укладено договір поруки №21-12-2012-1, відповідно до умов якого відповідач-1 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем-2 щодо стягнення пені в сумі 1000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2013 р. було прийнято до свого провадження справу №911/2004/13 та призначено до розгляду на 08.07.2013р.

В судове засідання представник відповідача-1 не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно, витребуваних документів до суду не надав, проте через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, у якому позов у частині позовних вимог, які стосуються ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" він визнає у повному обсязі і просить суд проводити розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони та інших учасників процесу добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх необхідних доказів для повного та всебічного розгляду спору, розгляд справи здійснюється без участі представника відповідача-1.

Через канцелярію суду відповідачем-2 було подано відзив на позовну заяву, до якого додано копію заперечення Приватного підприємства "Агросинтез-плюс" щодо укладеної угоди № 15-11/12-54 від 15 листопада 2012р.

У даному запереченні зазначено, що 20.10.2012р. Корпорація "Агросинтез", що є первісним кредитором за Договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010р., вже уступила своє право вимоги за даним Договором та рішенням господарського суду Запорізької області від 28.02.2012р. по справі №5009/336/12 Приватному підприємству "Агросинтез-плюс" на підставі Договору уступки вимоги (цесії) № 201012/3, про що первісний кредитор повідомив СФГ "Василько" у жовтні 2012р. і тому Угода про зміну кредитора у зобов'язанні, підписана між Корпорацією "Агросинтез" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" є недійсною з моменту її вчинення. Крім того, ПП "Агросинтез-плюс" у своєму запереченні зазначає, що СФГ "Василько" погасив заборгованість за договором та рішенням суду у повному обсязі, а строк дії договору поставки закінчився, у зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Вказаний відзив залучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.07.2013р. розгляд справи було відкладено на 22.07.2013р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Приватне підприємство "Агросинтез-плюс" (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського,3, код ЄДРПОУ 32814569).

19.07.2013р. позивачем було подано додаткові письмові пояснення на позов з урахуванням поданого відповідачем-2 відзиву.

22.07.2013р. на адресу суду від Приватного підприємства "Агросинтез-плюс" надійшов відзив, в якому останній проти заявлених позовних вимог також заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

На підставі ухвали суду від 22.07.2013р. розгляд справи було відкладено на 12.08.2013р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросервіс".

Ухвалою суду від 29.07.2013р. строк вирішення спору було продовжено на 15 днів.

09.08.2013р. від позивача на адресу суду надійшли пояснення по справі, а також клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника позивача.

До того ж на адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі було порушено 28.05.2013р. та розгляд справи неодноразово відкладався. Будь-яких обґрунтувань відповідачем-2 з приводу того, які нові докази необхідні для відкладення розгляду справи та не були подані раніше, останнім не надано. До того ж, строк вирішення спору у даній справі закінчився.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 р.).

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів для повного та об'єктивного розгляду справи, а також приписи ст. 69 ГПК України щодо строку вирішення спору, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 12.08.2013р. судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

07 квітня 2010 року між ТОВ „Корпорація Агросинтез" та СФГ „Василько" був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7, відповідно до умов якого у строки встановлені договором постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал (товар) та хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням СФГ „Василько" взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року, 21 листопада 2011 року ТОВ „Корпорація Агросинтез" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення із СФГ „Василько" суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 08.04.2010 року по 21.11.2011 року згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області по справі від 28 лютого 2012 року у справі №5009/336/12, позов ТОВ „ Корпорація Агросинтез " задоволено.

Відповідно до Постанови ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області від 06.06.2012 року відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12 від 13 березня 2012 року.

Відповідно до Постанови ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області від 14.01.2013 року закінчено виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12 від 13 березня 2012 року, у зв'язку із повним та фактичним виконання наказу суду 09 січня 2013 року (копія в матеріалах справи).

Таким чином, зобов'язання у повному обсязі належним чином та у повному обсязі СФГ „Василько" перед ТОВ „Корпорація Агросинтез" згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року було виконано лише 09 січня 2013 року.

Відповідно до змісту ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач-2 у письмовому відзиві на позов проти даного факту заперечує та зазначає, що рішення господарського суду Запорізької області у справі № 5009/336/12 від 28.02.2012р. не має преюдиціального характеру для вирішення даного спору, оскільки у справі № 911/2004/13 бере участь лише одна особа, яка брала участь у розгляді справи № 5009/336/12, у зв'язку з чим під час розгляду справи в господарському суді Київської області необхідно досліджувати усі докази, які підтверджують поставку та оплату товару за договором незалежно від того чи були вони досліджені в іншій справі.

Суд не погоджується з даним твердження відповідача-2 та зазначає, що в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно ч. 4 п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

У преамбулі та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99«Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права національного суду.

Так, рішенням Господарського суду Запорізької області по справі від 28 лютого 2012 року у справі №5009/336/12 було встановлено та підтверджено укладення між ТОВ „Корпорація Агросинтез" та СФГ „Василько" договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року, існування правовідносин між даними особами, що виразились у поставці та отриманні товару, його частковій оплаті зі сторони відповідача-2, встановлення та підтвердження факту порушення грошових зобов'язань відповідачем-2 взятого на себе відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року.

Предметом спору у справі № 911/2004/13 є стягнення донарахованого розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами за час існування невиконаного зобов'язання.

В рішенні Господарського суду Запорізької області по справі від 28 лютого 2012 року у справі №5009/336/12 (в його мотивувальній частині) встановлені преюдиціальні факти щодо існування у договорі поставки умов (пункту) щодо можливості та порядку нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими за прострочення виконання відповідачем-2 зобов'язання.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача-2 щодо необхідності досліджувати докази, які були вже дослідженні іншим господарським судом, не заслуговують на увагу.

Крім того, в поданому відзиві відповідач-2 зазначає, що дана справа не підсудна господарському суду Київської області та підлягає передачі за встановленою підсудністю до господарського суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 ТОВ «ПК Трейдсервіс» знаходиться за адресою: с. Марлахівка, Васильківського району Київської області, у зв'язку з чим позивач правомірно звернувся до господарського суду Київської області з даним позовом з додержанням правил підсудності.

Що стосується заперечень відповідача-2 з приводу того, що належним доказом переходу до позивача права вимоги за договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010р. може бути лише оригінал цього договору, який був переданий позивачу згідно з актом прийому-передачі документів від 15.11.2012р., то як вбачається з цього акту ТОВ «Корпорація Агросинтез» передала, а ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» відповідно до угоди № 15/11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні, прийняла договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010р. та рішення господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12. Стверджувати, що передавався оригінал договору чи копія у відповідача-2 не має підстав, оскільки у вказаному акті прямо про це не зазначено.

До того ж, нормами статті 517 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Будь-яких застережень з приводу того, що це мають бути саме оригінали, законодавством не визначено.

Також безпідставними є пояснення відповідача-2 про те, що договір поруки є фіктивним, оскільки будь-яких правових обґрунтувань останнім не надано.

Також в матеріалах справи наявний відзив третьої особи - ПП «Агросинтез-плюс», в якому зазначено, що спір щодо грошових зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010р. було вирішено господарським судом Запорізької області, про що винесено рішення у справі №5009/336/12, отже господарський суд розглянув всі вимоги, які можливо було пред'явити по даному договору.

Крім того, 20.10.2012р. між ТОВ «Корпорація «Агросервіс» та ПП «Агросинтез-плюс» було укладено договір цесії № 201012/3, відповідно до умов якого до нового кредитора (третя особа) перейшло право вимоги за договором ТК/070410/7 від 07.04.2010р.

Судом було проаналізовано даний договір цесії та встановлено, що його предметом є стягнення заборгованості в розмірі 71146,82 грн. за рішенням №5009/336/12 від 28.02.2012р. господарського суду Запорізької області.

При цьому, предметом спору у даній справі є стягнення донарахованого розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами за час існування невиконаного зобов'язання (з моменту подачі позову до господарський суд Запорізької області до моменту погашення заборгованості в повному обсязі).

Таким чином, викладені у відзиві третьої особи-2 посилання необґрунтовані та підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим не беруться судом до уваги.

До того ж, за словами третьої особи-2, підтвердженням того, що під час укладення договору уступки (цесії) № 201012/3 від 20.10.2012р. ТОВ «Корпорація «Агросинтез» бажало передати право вимоги щодо всіх грошових зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010р. саме ПП «Агросинтез-плюс», свідчить передання третій особі-2 оригіналу цього договору, а також оригіналу рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2012р. у справі № 5009/336/12.

Як вбачається з п. 9.11 договору поставки №ТК070410/7 від 07.04.2010р., він був складений у двох оригінальних примірниках для ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та СФГ «Василько» - сторін договору.

При цьому, повноважним представником за довіреністю відповідача-2 є О.Ю. Пеньков, який також є повноважним представником третьої особи-2, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що наданий для огляду третьою особою-2 оригінал договору поставки є саме тим договором, який знаходиться у відповідача, а тому підстав вважати, що це саме примірник переданого ТОВ «Корпорація «Агросинтез» договору у суду не має.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 8.2.3 договору поставки на умовах товарного кредиту, за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разу, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен день факт порушення терміну платежу.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із цього, за словами позивача, у ТОВ „Корпорація Агросинтез" виникло право вимоги щодо нарахування пені в сумі 1743,36 грн. та 21 090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року за період із 21 січня 2012 року (наступного дня після звернення до господарського суду Запорізької області та нарахування щодо подальших прострочених днів не були враховані судом при винесені рішення) по 08 січня 2013 року (дата повного та фактичного погашення заборгованості згідно договору поставки).

У відзиві на позов, відповідач-2 зазначив, що у відповідності до п. 9.1 договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7від 07.04.2010 р. він діє протягом року з моменту його укладання, тобто до 07.04.2011 р. Оскільки право вимагати сплату процентів за користування чужими грошовими коштами та пені є договірним, кредитор у договорі поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010 р. міг здійснити своє договірне право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафних санкцій виключно в межах строків дії договору.

На думку відповідача-2, після закінчення строку дії договору можливе лише стягнення протягом строків позовної давності тих сум, які були нараховані протягом дії договору, а тому у зв'язку з тим, що нарахування відсотків та пені здійснено після закінчення строку дії договору, вимога позивача про стягнення пені в сумі 1743,36 грн. та 21 090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Судом було проаналізовано норми законодавства та умови договору та встановлено наступне:

Відповідно до ч. 4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Так, у відповідності до п. 9.1 договору поставки, останній набуває чинності з моменту його підписання та дає протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишились невиконаними ним.

При цьому, згідно п. 8.6 договору, сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає три роки.

Таким чином, при укладенні договору, сторони встановили відповідальність за неналежне виконання грошових зобов'язань шляхом нарахування штрафних санкцій до моменту повного виконання відповідачем основних грошових зобов'язань.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що право на нарахування штрафних санкцій встановлено сторонами в договорі та визначено до моменту виконання грошового зобов'язання, яке, як встановлено судом, було виконано боржником 09.01.2013р., суд приходить до висновку, що позивачем вірно визначено період нарахування неустойки та відсотків за користування чужими грошовими коштами з моменту подачі позову до господарського суду Запорізької області до моменту виконання даного судового рішення. Таким чином, вказані зобов'язання є такими, що залишились не виконані боржником, оскільки закінчення строку дії договору не звільняє відповідача-2 від виконання свого обов'язку за договором, в тому числі і щодо стягнення штрафних санкцій, як це передбачено п. 9.1 договору.

У відповідності до ч. 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням, (стаття 515 Цивільного кодексу України).

15 листопада 2012 року між TOB „Корпорація Агросинтез" та TOB «Компанія «Ніко-Тайс» було укладено Угоду №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що первісний кредитор (ТОВ „Корпорація Агросинтез ") відступає новому кредитору (ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс») право вимоги виконання Селянським (фермерським) господарством «Василько», зобов'язання щодо сплати розміру пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, набутих ТОВ „ Корпорація Агросинтез" на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням СФГ «Василько» грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року.

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ „Корпорація Агросинтез" було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ „Корпорація Агросинтез" повідомленням від про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило СФГ «Василько» про і зазначені вище обставини.

За Угодою №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, позивач одержує право замість ТОВ „Корпорація Агросинтез" вимагати від відповідача-2 сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Таким чином, позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

У відзиві на позов, відповідач-2 зазначив, що в нього існує право не виконувати обов'язок новому кредитору, оскільки за його словами, 20.10.2012р. ТОВ «Корпорація «Агросервіс» уже уступило своє право вимоги за договором поставки та рішенням господарського суду запорізької області від 28.02.2012р. № 5009/33/12 Приватному підприємству «Агросинтез-плюс», у зв'язку з чим повторне укладення аналогічного договору є нікчемним.

Однак, як було встановлено судом та про що зазначалось вище, за договором цесії укладеного з Приватним підприємством «Агросинтез-плюс» перейшло право вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 71146,82 грн. за рішенням №5009/336/12 від 28.02.2012р. господарського суду Запорізької області.

В свою чергу, предметом угоди про заміну кредитора у зобов'язанні № 15-11/12-54 від 15.11.2012р., є відступлення права вимоги зобов'язання щодо сплати пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з неналежним, неповним та несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов'язань згідно договору поставки № ТК070410/7 від 07.04.2010р.

Таким чином, предмети договорів уступки права вимоги є різними, а тому стверджувати, що вказані договори є аналогічними та, як наслідок, у відповідача-2 відсутній обов'язок щодо виконання вимог новому кредитору, не беруться судом до уваги.

В подальшому, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, 21 грудня 2012 року між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) та ТОВ «ПК «Трейдсервісгруп» (поручитель) було укладено Договір поруки №21-12-2012-1, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Селянським (фермерським) господарством «Василько» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру пені в сумі 1000,00 грн., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та Угоди, передбаченою ст. 2 цього Договору.

Пунктом 4.1 договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача-1 із вимогою вих. №27-1/12 від 27 грудня 2012 року, котра була одержана відповідачем-1 29 грудня 2012 року, проте до сьогодні не виконана.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як вбачається з поданого відповідачем-1 відзиву на позов, останній позовні вимоги визнає в повному обсязі, однак зазначає, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на підприємстві задовольнити позовні вимоги на даний час не має можливості.

Враховуючи те, що ані відповідач-2 в повному обсязі, ані відповідач-1 в сумі 1 000,00 грн. не сплатили заборгованість, що виникла за Угодою №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 і квітня 2010 року, позивач за захистом свого права звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення штрафних санкцій за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року за період із 21 січня 2012 року (наступного дня після звернення до господарського суду Запорізької області та нарахування щодо подальших прострочених днів не були враховані судом при винесені рішення) по 08 січня 2013 року (дата повного та фактичного погашення заборгованості згідно договору купівлі-продажу).

За розрахунком позивача, сума пені складає 1743,36 грн., сума відсотків за користування чужими грошовими коштами - 21090,84 грн.

Судом було перевірено правильність нарахування зазначених сум та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідачів.

Крім того, позивач просить покласти солідарно на відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Так, відповідно до договору №28-1/13 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28 січня 2013 року, адвокат Грищенко Олександр Миколайович здійснював підготовку по написанню та поданні позовної заяви про стягнення пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, які виникли на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року, Угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-1 від 21 грудня 2012 року, та в майбутньому безпосередню буде брати участь в судових засіданнях, надавати заяви, клопотання, пояснення, тобто здійснювати необхідний комплекс процесуальних дій пов'язаних зі стягненням із відповідачів нарахованих сум.

Грищенко Олександр Миколайович є адвокатом, про що свідчать свідоцтво та посвідчення адвоката.

Таким чином, витрати, які поніс Позивач сплативши за адвокатські послуги в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, згідно договору №28-1/13 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28 січня 2013 року адвокату Грищенко О.М. є адвокатськими витратами відповідно до ст.44 ГПК України, а згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони адвокатські витрати.

Сплата даних адвокатських витрат підтверджується платіжним дорученням № 191 від 28.01.2013р., оригінал якого додано до позовної заяви.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002р.).

Враховуючи вищенаведене, а також предмет даного спору, суд вважає, що вимога позивача про стягнення солідарно з відповідачів 2000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно із Селянського (фермерського) господарства «Василько» (71725, Запорізька обл., Токмацький р-н, с. Чистопілля, код ЄДРПОУ 22121626) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Марлахівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) - 1 000 (одну тисячу) гривень 00 копійок пені.

3. Стягнути із Селянського (фермерського) господарства «Василько» (71725, Запорізька обл., Токмацький р-н, с. Чистопілля, код ЄДРПОУ 22121626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) - 21090 (двадцять одну тисячу дев'яносто) грн. 84 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 743 (сімсот сорок три) грн. 36 коп. пені, 1912 (одну тисячу дев'ятсот дванадцять) грн.. 42 коп. адвокатських витрат, 1645 (одну тисячу шістсот сорок п'ять) грн. 15 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Марлахівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) - 87 (вісімдесят сім) грн.. 58 коп. адвокатських витрат, 75 (сімдесят пять) грн. 35 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання та складання повного тексту рішення: 19.08.2013р.

Суддя О.В. Щоткін